Марко Ферре́рі (; 15 травня 1928, Мілан, Італія — 9 травня 1997, Париж, Франція) — італійський кінорежисер, сценарист і актор.

Біографія та творчість Марко Феррері народився 11 травня 1928 року в Мілані, Італія. Отримавши освіту ветеринара, займався торгівлею і рекламою спиртних напоїв. Працюючи над рекламними кінороликами, він захопився кінематографом. Після навчання в Римському експериментальному кіноцентрі Феррері на початку 1950-х років працював на італійських кіностудіях помічником і асистентом режисера Альберто Латтуади у роботі над фільмом «Шинель» (1952); разом з Ріккардо Гіоне та Чезаре Дзаваттіні брав участь в створенні фільмів «Кохання у місті», «Жінки і солдати», «Пляж», в яких грав невеликі ролі, писав сценарії та був виконавчим продюсером. Співпрацював з Чезаре Дзаваттіні над його проектом «Документальний щотижневик».

У 1956 Марко Феррарі переїхав до Іспанії, де познайомився з письменником-сатириком Рафаелем Асконою, який став його постійним сценаристом. Разом з Р. Аскою Феррері зняв кілька успішних стрічок: дебютний фільм «Квартирка» (1957), «Хлопчаки» (1959) та «Інвалідний візок» (1960, Приз ФІПРЕССІ на МКФ у Венеції, 1960). Всі ці роботи були зняті як соціальна сатира на франкістську Іспанію в стилістиці «чорного гумору».

Повернувшись до Італію у 1961-му році, Марко Феррері продовжив розвивати улюблений жанр і тематику. У знятих на батьківщині фільмах «Королева бджіл» («Сучасна історія», 1962), «Жінка-мавпа» (1963), «Діллінджер мертвий» (1968) та «Аудієнція» (1972) режисер з сарказмом та іронією піддав критиці основні соціальні інститути церкви, шлюбу та сім'ї. У 1968 році зіграв роль Ганса Гюнтера у близькому йому по духу фільмі П'єра Паоло Пазоліні «Свинарник».

У 1973-у році Марко Феррері зняв найскандальніший свій фільм «Велике жрання», в якому у формі відкритого гротеску передрікав загибель сучасному споживацькому суспільству. У фільмі «Прощавай, самець» (1978), програмному творі автора, в улюбленій ним формі футурологічної філософської притчі відобразив занепад сучасної цивілізації, що залишилася без чоловічого, творчого начала.

Фільм Марко Феррері 1979 року «Прошу притулку» було відзачено Спеціальним призом журі — «Срібним ведмедем» 30-го Берлінського кінофестивалю.

На початку 1980-х років Марко Феррері звернувся до теми взаємовідносин художника і суспільства, знявши фільм «Історія звичайного безумства» (1981), за який отримав італійську національну кінопремію «Давид ді Донателло» як найкращий режисер. У стрічках 1980-х років «Історія П'єри» (1983) та «Майбутнє — це жінка» (1984) режисером послідовно затверджується пріоритет жіночого начала у сучасному світі.

У 1991 році Феррері поставив стрічку «Будинок посмішок» яка перемогла в основіній конкурсній програмі 41-го Берлінського кінофестивалю, отримавши головний приз — «Золотого ведмедя». Два роки потому ще один фільм режисера, «Щоденник маніяка», було номіновано на «Золотого ведмедя» 43-го Берлінаре, але нагороди цього разу він не отримав.

Останнім фільмом режисера став «Нітрат срібла» (1996), у якому немов передчуваючи швидку смерть, Феррері освідчився в коханні до кінематографу, до його зірок та натовпів глядачів, які щодня по всьому світу заповнюють кінозали.

Помер Марко Феррері 9 травня 1997 року у Парижі від серцевого нападу.

Фільмографія Режисер Рік Українська назва Оригінальна назва Примітки1959КвартираEl pisito1959ХлопчакиLos chicos1960Інвалідний візокEl cochecito1961Італійки і коханняLe Italiane e l'amore (новела «Подружня невірність»)1963Королева бджілUna storia moderna: l'ape regina|| |- |1964||Жінка-мавпа||La donna scimmia|| |- |1964||Контросессо||Controsesso|| (новела «Професор») |- |1965||Сьогодні, завтра, післязавтра||Oggi, domani, dopodomani|| (новела «Людина з п'ятьма кулями») |- |1966||Весільний марш||Marcia nuziale|| |- |1967||Гарем||L'Harem'''|| |- |1969||Диллінджер мертвий||Dillinger è morto|| |- |1969||Сім'я людське||Il seme dell'uomo|| |- |1971||Аудієнція||L'Udienza|| |- |1972||Сука||La cagna|| |- |1973||Велике жрання||La grande abuffata|| |- |1974||Не чіпайте білу жінку!||Touche pas à la femme blanche|| |- |1976||Остання жінка||La dernière femme|| |- |1978||Прощавай, самцю||Ciao maschio|| |- |1979||Прошу притулку||Chiedo asilo|| |- |1981||Історія звичайного безумства||Storie di ordinaria follia|| |- |1983||Історія П'єри||Storia di Piera|| |- |1984||Майбутнє — це жінка||Il Futuro è donna|| |- |1986||Я кохаю тебе||I Love You|| |- |1988||Ах, які чудові ці білі!||Come sono buoni i bianchi|| |- |1988||Будинок посмішок||La casa del sorriso|| |- |1988||Бенкет||Le banquet|| |- |1991||Плоть||La carne|| |- |1993||Щоденник маніяка||Diario di un vizio|| |- |1997||Нітрат срібла||Nitrato d'argento''

Визнання

Рік Категорія Фільм Результат Венеційський кінофестивальПриз ФІПРЕССІІнвалідний візок Золотий левЖінка-мавпа Приз П'єтро Б'янкі Премія Сан ЖордіНайкращий фільмІнвалідний візок Каннський кінофестивальЗолота пальмова гілкаКоролева бджіл Жінка-мавпа Диллінджер мертвий Велике жрання Приз ФІПРЕССІ Золота пальмова гілкаПрощавай, самцю Приз ФІПРЕССІ Золота пальмова гілкаІсторія П'єри Я кохаю тебе Плоть Італійський національний синдикат кіножурналістівСрібна стрічка за найкращий оригінальний сюжетЖінка-мавпа Диллінджер мертвий Срібна стрічка найкращому режисерумарко Феррері Срібна стрічка за найкращий оригінальний сюжетОстання жінка Найкращий оригінальний сценарій Найкраща режисерська робота Срібна стрічка найкращому режисеруІсторія звичайного безумства Берлінський міжнародний кінофестивальЗолотий ведмідьАудієнція Приз ФІПРЕССІ Золотий ведмідьПрошу притулку Спеціальний Приз журі — «Срібний ведмідь» Золотий ведмідьБудинок посмішок Щоденник маніяка Золотий кубок, ІталіяНайкращий режисерАудієнція Історія звичайного безумства Міжнародний кінофестиваль у Сан-СебастьяніПриз ФІПРЕССІІсторія звичайного безумства Премія Давид ді ДонателлоНайкращий режисерІсторія звичайного безумства Найкращий сценарій (разом з Серджо Амідеї) Найкращий сценарійБудинок посмішок (разом з Лілліан Бетті та Антоніно Моріно)

Джерела

Примітки

Посилання