Урані́л — неорганічний урановмісний катіон складу UO22+.
Утворювані уранілом солі зазвичай є легкорозчинними кристалами жовтого кольору. Найбільш поширеними сполуками є уранілацетат, уранілнітрат, уранілсульфат, уранілфлуорид. На відміну від інших актиніл-іонів, ураніл здатен утворювати леткі оксогалогеніди UO2Cl2 і UO2Br2.
Іноді уранілом називають вільний оксид урану(IV) UO2, що має подібні до металу властивості та який вважався німецьким хіміком Клапротом окремим металом до того, як було виділено справжній елемент (французом ).
Будова
Іон UO22+ зазвичай має лінійну будову. Порядок зв'язку U—O тут більший за подвійний, умовно потрійний. Він утворюється перекриванням 5f- і 6d-орбіталей урану з трьома p-орбіталями на атомах кисню (двома p- і однією sp-гібридною), внаслідок якого виникають один сигма- і два пі-зв'язки. Зв'язки U—O є надзвичайно сильними і вони майже завжди коротші за екваторіальні — відстань між ними складає 180 пм. В деяких сполуках уранілу кут O—U—O може дещо відхилятися від значення 180° на 5—20°
Поширення у природі
Сполуки уранілу є однією з переважних форм урану у мінеральних покладах. До основних представників належать:
Отримання Сполуки уранілу утворюються при дії на уран водними розчинами кислот: ; E0=1,444 В
Стандартна ентальпія утворення іона в розчині складає -1019,0 Дж/(моль·K).
Однак, як правило, в промисловості та лабораторній практиці сполуки уранілу отримують з інших сполук урану, зокрема, обробкою кислотами або газуватими галогеноводнями триоксиду, діоксиду або пероксиду урану, триуран-октоксиду тощо.
Хімічні властивості У воді сполуки уранілу гідролізуються і розчини набувають чітко вираженої кислотності. Процес гідролізу є доволі складним, він описується координуванням молекул води із відокремленням від них H+, а в подальшому супроводжується полімеризацією із утворенням OH-містків:
У кислих розчинах ураніл-іон відновлюється: ; E0=0,062 В ; E0=0,327 В
Див. також
Уранові руди Уранілкарбонат
Примітки
Джерела