Зовнішня політика Швейцарії насамперед базується на нейтралітеті країни, а тому традиційно обережна. Згідно зі статтею 2 Федеральної конституції, Федерація захищає свободу і права людей, гарантує незалежність і безпеку країни.

Цілі, стратегії, заходи Принципи зовнішньої політики закладені у Федеральній конституції (BV):

Конфедерація прагне зберегти незалежність Швейцарії та її добробут ; Зокрема, він сприяє зменшенню бідності та бідності у світі, повазі прав людини та сприянню демократії, мирному співіснуванню народів та збереженню природних основ життя. (Стаття 54 параграф 2 BV)

Федеральна конституція Швейцарії 1999 року заявляє, що збереження незалежності та добробуту країни є основною метою зовнішньої політики Швейцарії. Також в Конституції закріплюється п'ять конкретних цілей зовнішньої політики:

мирне співіснування народів; сприяння повазі прав людини, демократії та верховенства закону; просування швейцарських економічних інтересів за кордоном; боротьба з бідністю у світі; збереження природних ресурсів.

Дані цілі відображають швейцарське моральне зобов'язання проводити соціальні, економічні та гуманітарні заходи, які вносять вклад у мир у всьому світі і процвітання. Це проявляється в швейцарській двосторонній та багатосторонній дипломатичній діяльності, допомозі країнам і підтримці розширення міжнародного права, зокрема, гуманітарного права.

Традиційно, Швейцарія уникає альянсів, які могли б спричинити військові, політичні, економічні або прямі дії. Тільки в останні роки в Швейцарії розширили сферу діяльності, в якій вона відчуває себе в змозі брати участь без шкоди для свого нейтралітету. Швейцарія не є членом Європейського Союзу і приєдналась до Організації Об'єднаних Націй дуже пізно в порівнянні з своїми європейськими сусідами.

В Федеральній конституції Швейцарії викладені основні положення щодо її зовнішньої політики: Конфедерація прагне зберегти незалежність Швейцарії та її добробут; це, зокрема, сприяє зменшенню бідності у світі, повазі прав людини та сприянню демократії, мирному співіснуванню народів та збереженню природних засобів для існування. (Стаття 54, параграф 2)

Окрім основоположної мети збереження незалежності існують також інші багатосторонні положення зовнішньої політики Швейцарії.

Основні цілі та пріоритети на 2016—2019 роки викладені у зовнішньополітичній стратегії .

Зовнішньополітичний звіт , який публікують щороку, містить огляди найважливіших зовнішньополітичних заходів.

Федеральний департамент закордонних справ відповідає за зовнішню політику. Від імені Федеральної ради департамент розробляє і координує зовнішню політику Швейцарії з метою ефективного захисту інтересів Швейцарії закордоном. Діяльність Федерального департаменту закордонних справ базується на п'яти цілях зовнішньої політики, визначених у статті 54 Федеральної конституції. Штаб-квартира в Берні складається з шести управлінь: Політичне управління, Директорат з європейських питань, Директорат з міжнародного права, Директорат з питань розвитку та співробітництва, Директорат з питань ресурсів та Консульське управління. Політичному управлінню підпорядковано понад 300 іноземних представництв (посольств, місій, консульств, служб зв'язку та координації). Директорат з питань розвитку та співробітництва займається питаннями співпраці у галузі розвитку та гуманітарної допомоги. Йому звітує Швейцарський корпус гуманітарної допомоги та Швейцарська рятувальна служба.

Нейтралітет є головним інструментом швейцарської зовнішньої політики та політики безпеки. Статус нейтралітету визначається міжнародним правом.

Гуманітарна допомога (Швейцарський корпус гуманітарної допомоги, Швейцарська рятувальна служба) та зусилля з закріплення, поширення та подальшого розвитку міжнародного гуманітарного права по всьому світі виступають основними інструментами зовнішньої гуманітарної політики Шейцарії.

До цих інструментів також належить побудова та підтримка миру (так звані добрі послуги, організація мирних ініціатив та конференцій), співпраця у галузі розвитку, політика безпеки (внесок Швейцарії у зміцнення міжнародних режимів роззброєння та контролю над озброєннями), політика в галузі прав людини (Рада з прав людини в Женеві, організація міжнародних конгресів), політика щодо біженців, зовнішньоторговельна та зовнішньоекономічна політика.

Швейцарія вже понад 100 років служить місцем розташування для різноманітних міжнародних організацій. Федерація підписала угоду про розміщення на її території штаб-квартир з 25 міжнародними організаціями. 250 неурядових організацій, що мають статуси дорадчих органів ООН розміщені в Швейцарії.

Поряд з Нью-Йорком Женева є одним з найбільших центрів міжнародного співробітництва. Завдяки Міжнародному конференц-центру в Женеві федеральний уряд має перевірений інструмент для реалізації політики своєї федерації як приймаючої держави .

Політика приймаючої країни включає п'ять ключових сфер:

• Мир, безпека та роззброєння

• Гуманітарні справи та права людини

• Здоров'я

• Робота, бізнес та наука

• Сталий розвиток та збереження природних ресурсів

Окрім класичної мети збереження незалежності, існують також багатосторонні сентенції зовнішньої політики.

Спрямування та пріоритети на 2016—2019 роки визначені у зовнішньополітичній стратегії

Зовнішньополітична доповідь, що виходить щорічно, дає огляд найважливіших зовнішньополітичних заходів.

Установи Федеральний департамент закордонних справ (FDFA) відповідає за зовнішню політику. Від імені Федеральної ради він розробляє та координує зовнішню політику Швейцарії, щоб ефективно захищати інтереси Швейцарії по відношенню до інших країн. Діяльність FDFA базується на п'яти цілях зовнішньої політики, визначених у статті 54 Федеральної конституції. Штаб-квартира в Берні має шість управлінь: Політичний директорат, Директорат з європейських справ (DEA), Директорат з міжнародного права, Директорат розвитку та співробітництва (SDC), Директорат з питань ресурсів і Консульський директорат. Політичному напряму підпорядковуються понад 300 іноземних представництв (посольств, представництв, консульств, офісів зв'язку та координації). Швейцарське агентство з розвитку та співробітництва (SDC) зосереджується на співпраці в галузі розвитку та гуманітарній допомозі. Швейцарський корпус гуманітарної допомоги (SHA) та Швейцарська рятувальна мережа підпорядковуються йому.

Інструменти зовнішньої політики Нейтралітет є інструментом зовнішньої політики та політики безпеки Швейцарії. Статус нейтрального визначається міжнародним правом.

Інструменти гуманітарної зовнішньої політики складаються з гуманітарної допомоги (Швейцарський корпус гуманітарної допомоги, Swiss Rescue Chain, підтримка МКЧХ) та зусиль, спрямованих на закріплення, популяризацію та розвиток міжнародного гуманітарного права в усьому світі.

Є також миробудування (так звані добрі послуги, організація мирних ініціатив і конференцій), співробітництво в розвитку, політика безпеки (швейцарський внесок у зміцнення міжнародного режиму роззброєння та контролю над озброєннями), політика в галузі прав людини (Рада з прав людини в Женеві, організація міжнародних конгреси), а також політика щодо біженців та зовнішньоекономічна політика.

Міжнародні організації в Швейцарії Швейцарія має понад 100-річну традицію приймати міжнародні організації. Вона підписала угоду про штаб-квартиру з 25 міжнародними організаціями. У Швейцарії розташовано 250 неурядових організацій із дорадчим статусом при ООН. Поряд з Нью-Йорком, Женева є одним із найбільших центрів міжнародного співробітництва. Завдяки своєму Міжнародному конференц-центру в Женеві (CICG) федеральний уряд має випробуваний інструмент для реалізації політики країни перебування.

3 березня 2002 року у Швейцарії відбувся референдум щодо її вступу до ООН. «Так» членству країни в ООН сказали 54,6 відсотка учасників референдуму, ідея членства також здобула підтримку більшості виборців у 12 з 23 кантонів.

Таким чином, винесене на референдум і схвалене так званою «подвійною більшістю» (населенням в цілому і окремо — жителями більшості кантонів) питання про приєднання Швейцарії до ООН вирішено позитивно. А це, відповідно до Конституції Конфедерації, дозволяє уряду розпочати офіційне оформлення вступу країни до Організації Об'єднаних Націй. Таким чином, багатовіковий традиційний нейтралітет Швейцарії іде в минуле. За 16 років, що минули після попереднього подібного референдуму, настрої у швейцарському суспільстві дуже змінилися. За членство в ООН нині виступають уряд, більшість депутатів парламенту і три з чотирьох партій правлячої коаліції: соціал-демократи, радикальні демократи і християнські демократи.

На всіх попередніх референдумах швейцарці відхиляли таку пропозицію, оскільки вважали, що членство навіть у цій шанованій організації може загрожувати традиційному нейтралітету країни. Під час останнього волевиявлення, у 1986 році, 75 відсотків швейцарців відхилили пропозицію членства своєї країни в ООН. Десятками років тривала дивна ситуація — Швейцарія була «європейською домівкою» ООН, але сама не належала до цієї організації.

Швейцарія була прийнята в ООН у вересні 2002 року на черговій 57-й сесії Генеральної Асамблеї і, таким чином, стала 190-м повноправним членом Об'єднаних націй, а єдиною визнаною країною світу, яка не входить до ООН, залишається Ватикан.

Швейцарія — це країна, яка уважно стежить за процесом європейської інтеграції. Членство в ЄС (тоді Європейська економічна зона — ЄЕЗ) також було на порядку денному в 1992 р., але коли воно не було прийняте на референдумі, Швейцарія призупинила вжиття заходів щодо членства. Незважаючи на це, Швейцарія продовжила переговори щодо наукових досліджень, повітряного та наземного транспорту, політики адміністративних закупівель та намагалася гармонізувати свої закони відповідно до законодавства ЄС.

У травні 2004 року підписано «другий пакет» секторальних договорів ЄС-Швейцарія, який, разом з «першим пакетом» (набрав чинності 1 червня 2002 року), є свого роду альтернативою вступу Швейцарії до ЄС.

В рамках загальнонаціональних референдумів, що пройшли в 2005 році, народом Швейцарії позитивно вирішено питання про приєднання Швейцарії до Шенгенського і Дублінського договору (угоду про це з ЄС входить у «другий пакет»), а також про поширення положень Договору про свободу переміщень між Швейцарією та ЄС (входить в «перший пакет» секторальних договорів) на нових членів ЄС, що вступили в Союз в 2004 році. Разом з тим, прийнято рішення вважати питання про вступ Швейцарії в Євросоюз не «стратегічною метою», як раніше, а тільки «політичної опцією», тобто можливістю.

У 1959 році Швейцарія стала однією з країн-засновниць ЄАВТ, в 1972 році увійшла до Європейського економічного простору, в 2002 році — в ООН.

Швейцарія активно надає гуманітарну допомогу жертвам конфліктів, сприяє економічному розвитку країн третього світу для подолання бідності. Швейцарія підтримує дипломатичні відносини з Російською Федерацією. Дипломатичні відносини між Швейцарією і РРФСР існували з травня по листопад 1918 року, потім були перервані і відновлені вже з СРСР лише 18 березня 1946.

Політика країни перебування складається з п'яти ключових сфер:

Мир, безпека та роззброєння Гуманітарні питання та права людини Будь здоровий Робота, бізнес і наука Сталий розвиток і збереження природних ресурсів

Інші міжнародні організації Швейцарія підтримує дипломатичні відносини майже з усіма країнами, завдяки своїй нейтральній поведінці, вона виступає в ролі господаря і посередника в основних міжнародних договорах та конференціях. Країна не має жодних серйозних суперечок у двосторонніх відносинах.

Швейцарія (в основному Женева) є домом для багатьох міжнародних урядових і неурядових організацій, у тому числі Міжнародного комітету Червоного Хреста (чий прапор по суті — це швейцарський прапор з кольорами навпаки). Одна з перших міжнародних організацій, Всесвітній поштовий союз, знаходиться в Берні.

На території Швейцарії понад століття діють численні міжнародні організації (близько 250).