Перша частина. Продовження на сторінці Всесвітня історія XX століття. Частина II Історична вісь років|Календар XIX століття|XX століття|XXI століття 1900-ті|1910-ті|1920-ті|1930-ті|1940-ві 1950-ті|1960-ті|1970-ті|1980-ті|1990-ті 1901 1902 1903 1904 1905 1906 1907 1908 1909 1910 1911 1912 1913 1914 1915 1916 1917 1918 1919 1920 1921 1922 1923 1924 1925 1926 1927 1928 1929 1930 1931 1932 1933 1934 1935 1936 1937 1938 1939 1940 1941 1942 1943 1944 1945 1946 1947 1948 1949 1950 1951 1952 1953 1954 1955 1956 1957 1958 1959 1960 1961 1962 1963 1964 1965 1966 1967 1968 1969 1970 1971 1972 1973 1974 1975 1976 1977 1978 1979 1980 1981 1982 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

Історія XX століття багата подіями, які сформували сучасний світ. Сюди входять дві світові війни, виникнення комуністичних і фашистських тоталітарних режимів, розкол світу на два табори і холодна війна між ними, розвал колоніальних імперій і становлення нових незалежних держав.

Зелена революція в 40—70-х роках XX століття разом із успіхами медицини призвели до швидкого зростання населення Землі та продовження життя людини.

XX століття — ера технологічної революції і низки проривних винаходів, зокрема: повітроплавання, ракетобудування, атомна енергетика, атомна зброя, космічні технології, радіо і телебачення, мобільний телефон, комп'ютер, інтернет, антибіотики, нанотехнології, кріотехніка, перехід від індустріального до інформаційного суспільства, розширення ноосфери в межах Сонячної системи. Крім того, XX століття багате на доленосні наукові відкриття в різноманітних галузях: генна інженерія, теорія відносності, клонування, надпровідність, космогонія, космологія та ін.

Кінець століття — період інформаційного суспільства і глобалізації і, водночас, загострення глобальних проблем людства, вирішувати які людство повинно в наступному XXI столітті: перенаселення, вичерпання ресурсів, глобальне потепління, деградація довкілля та інших.

Початок ХХ століття

Геополітична ситуація

Державний устрій, політичні системи країн Англії, Франції, Німеччини, Росії, США та Японії на початку XX століття.

На початку XX століття світ був поділений на сфери впливу великих колоніальних імперій. Центрами цих імперій були індустріалізовані країни Європи, у яких впродовж 19 століття відбувся промисловий переворот.

Найбільшій серед імперій, Британській, належали Канада в Північній Америці, Австралія та Нова Зеландія, Індія, великі території на півдні та сході Африки (див. Колоніальний розподіл Африки) та інші землі. Британія була на той час конституційною монархією і майстернею світу.

Французька республіка володіла великими територіями в Африці (Французька Західна Африка й Французька Екваторіальна Африка) та Індокитаї (Французький Індокитай).

У боротьбу за колоніальний розподіл світу вступила, заявивши про наміри здобути своє місце під сонцем, Німецька імперія, нещодавно утворена внаслідок об'єднання Німеччини. Німеччина дещо запізнилася на розподіл колоній, але їй належали Німецька Південно-Західна Африка та Німецька Східна Африка. Теж нещодавно об'єднана Італія наприкінці 19 століття захопила Сомалі та Італійську Східну Африку. Значними за розмірами колоніями володіли Бельгія (Бельгійське Конго) та Нідерланди (Індонезія).

Політичну картину Європи доповнювали ще три великі імперії: Австро-Угорська, Османська та Російська. Російська імперія розширила свої території за рахунок Туркестану і зміцнювала свої позиції на Далекому Сході. Османська імперія володіла значними територіями на Балканах, на Близькому Сході та в Північній Африці.

Крім європейських держав до числа індустріалізованих долучилися Сполучені Штати Америки та Японія. США на початок XX століття ще поступалися військовою та фінансовою могутністю Британії, втім у сфері їхнього впливу перебувала Латинська Америка. Вигравши Іспансько-американську війну 1898 року, США здобули контроль над Кубою, Пуерто-Рико та Філіппінами. Через 30 років після реставрації Мейдзі Японія стала розвиненою військово-могутньою державою, яка прагнула поширити свій вплив на ослаблений при маньчжурській династії Цін Китай.

Міжнародні відносини

Вимоги основних сил неминуче приходили в протиріччя й призвели до низки міжнародних конфліктів. Намагаючись забезпечити собі підтримку в майбутніх воєнних конфліктах, європейські держави почали організовуватися в політичні союзи. У 1882 році Німецька імперія, Австро-Угорська імперія та Королівство Італія утворили Троїстий союз, покликаний об'єднанню зусиль в боротьбі з Французькою республікою та Російською імперією. Договір про Троїстий союз неодноразово поновлювався, хоча в 1910-ті Королівство Італія стало поступово відходити від нього. На противагу Троїстому союзу Французька республіка, Російська імперія та Велика Британія утворили політичне об'єднання, що отримало назву Антанти. Антанта утворилася внаслідок низки двосторонніх договорів, підписаних у проміжку між 1897 та 1907 роками. З 1911 Антанта стала військовим об'єднанням.

Німецька імперія на початку XX століття продовжувала агресивну Weltpolitik Отто фон Бісмарка й цілеспрямовано втілювала в життя план Тірпіця побудови військово-морського флоту, який зміг би конкурувати з британським. Британці відповіли побудовою у 1906 лінкора «HMS Dreadnought» нового зразка, що революціонізував військову морську техніку. До перегонів озброєнь долучилися й інші великі держави.

Інтереси Великої Британії та Російської імперії стикалися в Середній Азії. Росія прагнула здобути вихід до Індійського океану, Британія — зберегти свої володіння в Південній Азії. Обидві сторони вели підготовку до військових дій, яка отримала назву Великої гри.

Міжнародні кризи та військові конфлікти

Першою великою війною XX століття стала Друга англо-бурська війна 1899—1902 років. У результаті війни Велика Британія встановила повний контроль над бурськими республіками. Ця війна характерна тим, що в ній вперше в історії були використані концентраційні табори, явище властиве всьому подальшому століттю.

З 1899 по 1902 рік тривала Філіппіно-Американська війна, яка стала для США важчою, ніж попередня війна з Іспанією. Опір філіппінців продовжувався навіть після повалення Першої філіппінської республіки в 1902 році.

В Російсько-японській війні 1904—1905 років відбулося зіткнення агресивних політик Російської та Японської імперій, які претендували на контроль над Маньчжурією та Кореєю. Поразка Росії у війні стала першим випадком поразки європейської держави у війні з азійською, що у військово-технічному аспекті не поступалася європейській. Ця поразка стала також одним із чинників, що призвели до Російської революції 1905—1907.

Боротьба імперіалістичних держав за колонії в Африці призвела до низки міжнародних криз. Ще в 1898 відбувся Фашодський інцидент між Великою Британією та Французькою республікою за контроль над поселенням Фашода в Судані. Перша марокканська криза 1905 року та Друга марокканська криза 1911 року виникли внаслідок боротьби за контроль над Марокко, якого добивалася Франція при спротиві Німеччини. Ці кризи були подолані дипломатичним шляхом. У 1912 Франція взяла Марокко під повний контроль, однак Німеччина отримала територіальну компенсацію в Екваторіальній Африці.

Економіка Стан світової економіки на початку XX століття визначали такі фактори: швидкий розвиток і домінування економік індустріальних держав, зокрема Великої Британії, Французької республіки, Німецької імперії, Російської імперії, США та Японської імперії; успіхи в розвитку науки і техніки; процес утворення і зростання ролі монополій та інтерналізація господарства, завершення формування світового ринку.

Економічний розвиток провідних держав На початку XX століття прискорилося економічне зростання. Загальні середньорічні темпи зростання ВВП провідних індустріальних держав Західної Європи, Північної Америки в 1870–1913 роках становили 2,5 %, зокрема США — 4,1 %, Японії — 2,5 %, Німеччини — 2,8 %, Франції — 1,7 %, Великої Британії. — 1,9 %.

Характерною особливістю світової економіки був перехід від моно- до поліцентризму. Серйозними конкурентами Великої Британії, яка першою стала на шлях промислового перевороту й індустріального розвитку і була «майстернею світу», стали США та Німеччина. Економічний розвиток мав переважно екстенсивний характер. Темпи зростання продуктивності праці відставали від темпів економічного зростання і становили в середньому 1,7 %. У США за 1870—1914 екстенсивні фактори забезпечували 73 % приросту продукції.

Початок XX століття знаменувався радикальними змінами в аграрному секторі економіки світу. В сільському господарстві США, Великої Британії, Франції розвивалось фермерство. Аграрний розвиток у Німецькій імперії відзначався дуалістичністю. Крім фермерських господарств, зберігалось велике землеволодіння юнкерів та залежність селян від них.

Технічний прогрес та наукові відкриття

Початок XX століття припадає на другу половину періоду, який отримав назву другої промислової революції. В економіку впроваджувалися винаходи другої половини 19 ст., в провідних світових державах швидкими темпами проходила електрифікація, розпочалося автомобілебудування, перші кроки робила авіація. В індустрії розваг з'явилися нові жанри, пов'язані зі звукозаписом, радіо та кінематографом.

У 1908 компанія Форд почала випуск автомобіля Моделі-T, використовуючи конвеєрну лінію збірки. Розпочалася епоха масового виробництва.

На початку 20 ст. було здійснено багато наукових відкриттів, які мали велике значення для подальшого розвитку науки, особливо в області фізики. Продовжувалося вивчення відкритих наприкінці 19 ст. рентгенівських променів, радіоактивності та електрона, було відкрите радіоактивне перетворення хімічних елементів. У 1911 Ернест Резерфорд запропонував планетарну модель атома. Була відкрита надпровідність. У 1900 Макс Планк заклав перший камінь у побудову квантової механіки, вивчаючи випромінювання абсолютно чорного тіла. 1905 отримав назву Annum Mirabilum (рік чудес) завдяки тому, що в цьому році Альберт Ейнштейн запропонував спеціальну теорію відносності, квантове пояснення фотоефекту та теорію броунівського руху. Всі ці відкриття привели до революції в фізичних уявленнях і до відчуття зникнення речовини, як її трактувала класична фізика.

Монополії та світове господарство

Кардинальні зміни в усіх сферах господарського життя на початку XX століття призвели до утворення світового господарства як системи світогосподарських відносин, матеріальної основи індустріальної цивілізації. Світове господарство — це сукупність національних господарств як макроекономічних організмів, пов'язаних між собою міжнародними економічними відносинами в цілісну систему. Матеріальною основою формування світового господарства були машинне виробництво, міжнародний поділ праці, завершення формування світового ринку. Істотним чинником розвитку світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя.

Національне виробництво дедалі більше визначалося міжнародними зв'язками. Залежно від ступеня включення його до системи міжнародної спеціалізації та кооперації воно почало набувати форми міжнародного господарського процесу.

Інтернаціоналізація господарського життя відбувалася шляхом утворенням транснаціональних компаній: синдикатів, картелів, трестів, які прагнули до монополізації відповідних галузей виробництва шляхом розподілу ринків збуту, контролю за цінами тощоЛенин В. Империализм, как высшая стадия капитализма. Собрание Сочинений В. И. Ленина 5-е изд. — М.: Издательство политической литературы, 1967. Шляхом утоворення концернів відбувалося злиття банківського та промислового капіталу. Іншою характерною рисою капіталізму періоду імперіалізму було те, що на зміну вивозу товарів прийшов вивіз капіталу.

В окремих випадках, коли прагнення трестів до монополії перетиналося з інтересами держави, для боротьби з ними застововувалося антимонопольне законодавство, наприклад, у випадку з ліквідацією Standard Oil у 1911.