Наш Декамерон (Маріупольський театр 1991) — вистава, створена театральним режисером Володимиром Балкашиновим у Маріупольському театрі.
Два різні Декамерони
Декамерон у перекладі з грецької «десять днів», «десятиденник». Це також назва відомого твору італійського письменника Джованні Бокаччо (1313—1375). Свій твір Бокаччо закінчив 1351 рокуХлодовский. Р. И. Джованни Боккаччо и новеллисты XIV века // История всемирной литературы. — Т. 3. — М., 1985. — С. 77-88. Оповідання, котрими розважається товариство втікачів (сім паньонок і три шляхетні кавалери) — не були оригінальними у Боккаччо. Як виявив пізніший аналіз — це перероблені ним фольклорні, легендарні або класичні мотиви, запозичені то з «Метаморфоз» Апулея, то з тогочасних анекдотів, то з фольклора тогочасних міст, перетлумачені як у проповідях на дидактику і моральне повчання.
«Декамерон» Бокаччо здобув велику популярність в Італії, де твір письменника знайшов чимало послідовників (Франко Саккетті, Мазуччо тощо). Вже в 14 ст. він був перекладений на французьку та англійську мови, пізніше сюжети «Декамерона» часто позичали літератори інших країн Європи, нерідко переробляючи їх в дусі національних традицій. Так, на українську «Декамерон» Бокаччо переклав Миколай Лукаш.
У Бокаччо персонажі книги втекли з міста, де була чума у заміську садибу і розважають товариство оповіданнями про різні події, частка котрих про християнську віру, нещасне кохання, секс і наслідки цього. У книжці наведені їх вигадані імена, нібито для того, щоб не осоромити благородних людей, що розмовляли на теми, неприйнятні для тогочасного суспільства.
«Декамерон» у Едварда Радзинського теж низка оповідань — окремих частин біографії одної особи, де було мало місця для кохання, зате забагато для насилля, омани і грішних вчинків, знайомі котрої платять за спаскуджені власні життя втратами всього нажитого майна, тюремним ув'язненням, смертю. «Наш Декамерон» у Едварда Радзинського не такий мозаїчний і розірваний композиційно, як у Бокаччо, хоча би тим, що крізь усі негаразди і поневіряння проходить головна героїня, імені котрої Радзинський не дає, це просто — Вона. Тут нема місця благородним особам і добродіям, хоча розмова теж йтиме на теми, неприйнятні і неприємні для представників радянського суспільства, бо вони і самі не знають, яке ж суспільство вони побудували за сімдесят з чимось років.
Акторський склад
Вона — Руснак Людмила Міністр культури — І. Гордієнко Актори або дійові особи — Н. Юргенс, Ю. Доронченко, В. Мітрофанов, З. Балкашинова, Т. Лемеш Молодь — С. Боклан, С. Лупільцев, В. Михайловський, Н. Марченко
Сюжет вистави
Вистава починалась з ефектної появи пані в розкішній сукні в глядацькій залі. Це була королева Елізабет Перша або Вона. Вона реготала, хиталася, тримала пляшку з алкоголем і була напідпитку. Це була антигероїня і головний персонаж вистави. На сцені був трон, за котрим розмістили парадний портрет Елізабет Першої. Сюди і прямувала п'яна королева (актриса Руснак Людмила Олімпіївна). Глядачі згодом дізнаються, що королеву (султаншу) і її міністра культури розстріляли.
Чистилище. Королева повернулася до життя і починає розповідь про власну долю. Вона була десятою дитиною в небагатій родині. Всього, що їй було потрібно для нормального життя, їй довелось здобувати важко і страшно. Не врятувало дівчину і успішне навчання (відмінниця у класі), і всі її намагання вижити у страхітливому оточенні. Ще у шкільні роки її зґвалтували, а за право не обслуговувати сексуально парубків із місцевої банди, вона приводить до них оманою знайомих дівчат… Аби позбавитись врешті решт від банди парубків і власного страху так жити, Вона продасть їх міліції. Молодість парубків пропаде у тюрмі.
Нова сторінка біографії — невдача при влаштуванні у театральний столичний інститут. Неможливість повернутися додому закінчується продажем сексуальних послуг столичним старцям, у котрих це — юнацькі сексзабави. Потім — панель у Москві, готелі «Метрополь» та «Космос», нарешті шлюб із якимось іноземцем і виїзд із СРСР…
Чужа країна, забезпечений будинок і чоловік, котрий лише засіб покінчити зі страхітливим життям у СРСР. Спокою і задоволення, до котрих так прагнула, нема і тут. І світ акул присутній і тут, лише це світ інших акул. Родина розпалась, але чоловік зробив усе, аби вона після розлучення не отримала нічого. Він тихо розпродав власне майно, придбав корабель і блукає світом у пошуку пригод як летючий авантюрист. Тоді як Вона втратила все і повернулась до панелі знову.
Випадковий шлюб із багатим африканцем нарешті її рятує. Африканець виявився родичем якогось султана і новоспечена родина перебралась на житло на острів. Вона солодко їсть і солодко спить, але бракує пригод і чогось… Відтепер молода акула придивляється до " професії султана " і приміряє на себе роль султанши (адже вона мріяла про театральну кар'єру колись). Вона прокрутила чергову інтригу і позбавилась і від набридлого чоловіка, і від султана. Як родичка обох вона і посіла трон у маленькій країні, ставши матір'ю батьківщини. Про кінець авантюрної особи глядачи дізнались ще на початку вистави.
Усвідомлення жахливої власної долі не позбавляє її від оцінок подій і від совісті. Іноді, жахаючись чергової страшної події, вона набридає власним злочинцям з запитанням — а чи не бояться вони пекла, що самі створили на землі ? Можливо, через це автор драми і помістив її у чистилище, де після каяття зберігається можливість врятувати власну душу.
Див. також
Театри Маріуполя Утеганов Олександр Кадирович, театральний режисер Ковальчук Михайло Сидорович, сценограф Маріупольський грецький театр Отченашенко Світлана Іванівна Доронченко Юрій Семенович Руснак Людмила Олімпіївна Юргенс Наталя Микитівна
Примітки
Джерела Хлодовский. Р. И. Джованни Боккаччо и новеллисты XIV века // История всемирной литературы. — Т. 3. — М., 1985. http://lib.ru/INOOLD/BOKKACHO/bock0_1.txt (А. Смирнов. Джованни Бокаччо)