Перська література () — сукупність письмових творів перською мовою, яка розвивалася протягом останніх двох з половиною тисяч років, хоча велика її частка, що належить до доісламського періоду, була втрачена. Витоки перської літератури слід шукати в літературі давньої Персії, територія якої охоплює територію сучасного Ірану, а також райони Центральної Азії, де перська мова історично була національною мовою. Так, перський«Perhaps the most famous Sufi who is known to many Muslims even today by his title alone is the seventh/13th century Persian mystic Rumi»A beautiful symbol of the duality that appears through creation was invented by the great Persian mystical poet Jalal al-Din Rumi, who compares God's creative word kun (written in Arabic KN) with a twisted rope of 2 threads (which in English twine, in German Zwirn¸ both words derived from the root «two»).… known by the sobriquet Mawlānā (Mevlânâ), Persian poet and founder of the Mawlawiyya order of dervishes. поет Джалаледдін Румі — один з найулюбленіших поетів Персії, народився в місті Балх (лежить на території сучасного Афганістану), писав перською мовою і жив у Коньї, яка тоді була столицею Сельджуцького султанату. Газневіди завоювали великі території в Центральній та Південній Азії і перейняли перську мову, яка стала їхньою придворною мовою. Через це існує перська література з Ірану, Таджикистану, Афганістану й інших частин Центральної Азії. Не вся перська література написана перською мовою. Як вважають окремі автори, серед творів перської літератури є твори, що їх написали етнічні перси іншими мовами, такими як грецька і арабська.
Перську літературу вважають однією із великих літератур людства. Корені перської літератури можна побачити в збережених до наших днів творах, що були написані середньоперською і давньоперською. Твори, що написані давньоперською, датуються від 522 р. до н. е. (рік, яким датований Бехістунський напис — найбільш ранній збережений напис Ахеменідського періоду). Основну частину творів перської літератури, які збереглися до наших днів, створено після ісламського завоювання Персії близько 650 р. н. е. Після приходу до влади Аббасидів у 750 році перси стали писарями та бюрократами Арабського халіфату і більшою мірою письменниками та поетами. Нова перська література виникла і розквітла в Хорасані й Трансоксіані, оскільки з політичних причин такі іранські династії, як Тахіриди і Саманиди, перебували в Хорасані.
Перси писали як перською, так і арабською мовами, однак перська домінувала в літературних колах більш пізнього часу. Перські поети, такі як Фірдоусі, Сааді, Гафіз, Румі і Омар Хаям, добре відомі в усьому світі і вплинули на літературу багатьох країн.
Класична перська література
Доісламська перська література До наших днів збереглося лише кілька літературних творів Ахеменідської Персії, що було обумовлено руйнуванням бібліотеки в Персеполісі. Більшість з того, що збереглося, становлять написи ахеменідських царів, особливо Дарія I (522–486 рр. до н. е.) і його сина Ксеркса. Багато зороастрійських текстів було знищено під час ісламського завоювання Персії в VII ст. Парси, які втікали в Індію, тим не менш, зуміли взяти з собою деякі з книг Зороастрійського канону, включаючи кілька книг Авести і стародавніх коментарів (Зенд). Також збереглися деякі праці з географії та подорожей епохи Сасанідів, хоча і в перекладі на арабську мову.
Найбільш ранні літературні образи мовою пехлеві, так звані «пехлевійські псалтирі», що належать до IV або V століть, збереглися в манускриптах VI–VII століть.
Жодного тексту, що присвячений літературній критиці, не збереглося від доісламського періоду. Проте деякі есе мовою пехлеві, такі як «Основи написання книг» і Панчатантра, вважаються літературною критикою.
Деякі дослідники цитують Шубійє на підтвердження того, що в доісламський період у персів існували труди з ораторського мистецтва, такі як Карванд. Проте до наших днів такі книги не збереглися. Попри це є кілька вказівок, що серед перської еліти були ті, хто був знайомий з грецькою риторикою і літературною критикою.
Відносну бідність середньоперської літератури, можливо, частково можна пояснити складністю сасанідського письма, яке могли повністю зрозуміти переважно лише професійні переписувачі: … Вірменія отримала систему писемності, яка не лише відрізнялась від іранської, але й була значно більш доступною для народу, ніж іранська; остання внаслідок своєї складності була цілком зрозумілою лише професійним переписувачам. Цим частково і пояснюється багатство вірменської літератури порівняно із середньоперською.
Середньовічна перська література
На початку ісламізації Ірану, за правління Омеядів і ранніх Аббасидів, перська мова невдовзі стала літературною мовою для всієї території Центральної Азії. Відродження мови в її новій формі часто пов'язують із творчістю Фірдоусі, Унсурі, Дакікі, Рудакі та їхнього покоління, оскільки вони використовували до-ісламський націоналізм як провідник для відродження мови і традицій стародавньої Персії.
Зокрема, Фірдоусі писав у поемі Шахнаме:
بسی رنج بردم در این سال سی عجم زنده کردم بدین پارسی
Досить я виніс болю за тридцять років, але розбудив «Аджам» (німих/персів) цією мовою парсі.
Поезія Перська література завжди цілком усвідомлювала різницю між поезією і прозою, при цьому почесне місце займала поезія. Вона чітко відрізнялась від прози не лише римою і ритмом, але також і майстерною грою між явним значенням (або значеннями) слів і їх прихованими смисловими нюансами The distinction between poetry and prose has always been quite deliberate in Persian literature, with poetry given the pride of place. It distinguished itself clearly from prose not only in terms of rhyme and rhythm, but also in the artful play between explicit meaning or meanings and implicit nuances. .
Схильність персів до викладу у віршах виразів та зворотів мови, що вони вживають у повсякденному житті, настільки сильна, що можна зіткнутися з поезією майже в усіх творах класичної літератури, наукових працях і працях з метафізики. Здатність викладати думки у віршованій формі була необхідною умовою для будь-якого вченого і грамотної людини. Наприклад, майже половина медичних праць Авіценни написана у поетичній формі.
Твори раннього етапу перської поезії характеризуються сильною підтримкою двору, екстравагантністю панегіриків і піднесеністю стилю. Традиція царського заступництва, ймовірно, почалася за правління Сасанідів, тривала за Аббасидів і Саманідів й існувала при дворах правителів усіх перських династій. Касида була найбільш улюбленою формою панегірика, хоча рубаї таких поетів, як Омар Хаям, також були дуже популярні.
Якщо окремі дослідники в перській поезії слідом за Є. Е. Бертельсом, який перш за все підкреслював етнічний та регіональний внесок, розрізняють центрально-азійську, закавказьку, перську і індійську класичні літературні школи The prevalent classification of classical literary schools into Central Asia, Transcaucasian, Persian, and Indian originated with YE Bertel's whose primary emphasis seems to have been on ethnic and regional contributions., то історики перської літератури з Європи, США та інших країн світу розрізняють хорасанську, азербайджанську, іракську та індійську школи перської поезії, що віддзеркалює більшою мірою хронологічне розмежування, ніж якесь іншеThe corresponding nomenclature of Persian literary historians, ie, «Khorasani, Azerbayjani, Eraqi», and «Hendi», on the other hand, denotes more than anything else, a chronological differentiation.. Традиційно в перській класичній поезії розрізняють три основних літературних стилі: хорасанський, іракський та індійський, які «йдуть безупинно один за одним» у часі. У кожному з цих стилів, обумовлених географічно, окремі автори виділяють окремі «літературні школи», які швидше віддзеркалюють регіональні або групові відмітні особливості, що характерні для різних перських провінцій і міст. Приміром, іноді розрізняють азербайджанську чи інакше тебризьку чи інакше ширванську школу перської поезіїThe three main literary styles which follow each other consecutively are known as: Khurasani, Iraqi, and Hindi. The time spans of each style are equally flexible. Within these broad geographical divisions we then come across certain «literary schools» which reflect regional peculiarities and idiosyncrasies and are identified with smaller entities like provinces or towns. For example, there are: the Azerbayjani school, the Tabriz school, or the Shirvan school. .
Хорасанський стиль Хорасанський стиль або хорасанська школа в перській поезії, послідовники якої переважно мали стосунок до Великого Хорасана, характеризується гордовитою манерою вираження думок, величною інтонацією і порівняно більш грамотною мовою. Головними представниками лірики цього стилю є Асджаді, Фаррухі Сістані, Унсурі і Манучехрі. Майстри панегіриків, такі як Рудакі, були відомі своєю любов'ю до природи, а також тим, що їх поезія рясніє описами, що запам'ятовуються.
Двір при різних правителях і система заступництва сприяли епічному стилю поезії, вищим досягненням якого стала поема Фірдоусі «Шахнаме». Прославляючи історичне минуле в героїчних і піднесених віршах, Фірдоусі та інші поети, значними серед яких є Абу-Мансур Дакікі і Асаді Тусі, представляли так званих аджам (عجم) («німих», «мовчазних») — неарабське населення Південної Персії (згідно з Encyclopædia Iranica словом «аджам» в Ісламській імперії араби переважно називали персів ), як джерело гордості і натхнення, яке допомагало зберегти почуття етнічної ідентичності персів протягом століть. Фірдоусі створив модель, яку запозичили інші поети в наступних століттях.
Закавказька школа
Деякі дослідники літератури (Ян Рипка) виділяють закавказьку школу«One of the striking features of the Transcaucasian school is its complicated technique.» , яку інакше називають азербайджанською (територіально), тебризькою або ширванською школою перської поезії«The three main literary styles which follow each other consecutively are known as: Khurasani, Iraqi, and Hindi. The time spans of each style are equally flexible. Within these broad geographical divisions we then come across certain „literary schools“ which reflect regional peculiarities and idiosyncrasies and are identified with smaller entities like provinces or towns. For example, there are: the Azerbayjani school, the Tabriz school, or the Shirvan school.» або ж арранським стилем. Вона є спадкоємицею хорасанського стилюAzerbayjan became the heir to the Khurasani style., першим значним представником якої був досельджукський поет Катран Тебризі (помер 1072 року), який писав на західноперському діалекті«The point of the anectode is clear that the diwans of these poets contained Eastern Iranian (i.e. Sogdian etc.) words that were incomprehensible to a Western Persian like Qatran, who consquently took advantage of an educated visitor from the East, Nasir, to ascertain their meaning. (що відрізнявся від літературного хорасанського діалекту). Катран Тебризі служив місцевим принцам, включаючи правителів Гянджі з курдської династії Шеддадідів, і тому його манера вираження думок і стиль були характерними для домонгольської іранської мови азеріThe term „Transcaucasian“ in bertel's classification, and „Azerbaijani“ in the Persian classification, refers to the poetry by cluster of poets associated mainly with the Caucasian Shirvanshahs who, in the course of the eleventh and twelfth centuries enjoyed a relative independence from the Saljuqid empire. A few literary historians trace the origins of this style to Qatran of Tabriz (ca. 1009–1072), whose diction is taken to represent certain characteristics of the pre-Mongol Iranian-Azeri..