Андрі́й Вікторович Кузьме́нко (псевдонім — Кузьма́, Кузьма СкрябінА також Злий Репер Зеник; 17 серпня 1968, Самбір, Львівська область, Українська РСР, СРСР — 2 лютого 2015, Лозуватка, Криворізький район, Дніпропетровська область, Україна) — український співак, композитор, поет, письменник, телеведучий, продюсер, актор. Лідер гурту «Скрябін». Герой України (2020, посмертно), кавалер Ордена «За заслуги» I ст. (2015, посмертно). Заслужений артист Автономної Республіки Крим (2008)Кузьма Скрябін став заслуженим артистом АРК (2008).
Життєпис
Дитинство Народився 17 серпня 1968 року в Самборі на Львівщині. Мати, Ольга Михайлівна Кузьменко (1947—2023), походила із Самбірського району, працювала викладачкою музики та захоплювалась етнографією — навчаючись у Дрогобицькому педагогічному інституті, вона їздила селами із магнітофоном і записувала народні пісні та приказки, а пізніше керувала дитячим колективом, що співав народні та обрядові пісні. Після смерті сина Ольга Кузьменко написала 3 книги: «Моя дорога птаха», «Гурт „Скрябін“ та друзі по сцені» і «Колискова Андрійка». Батько, Віктор Кузьмич Кузьменко (нар. 1942), походив із Малинського району, за фахом інженер, усе життя працював на хімічних підприємствах. Батьки разом робили і продавали глиняні дзвіночки і фігурки — захопились цим на початку 1990-х років після поїздки у Вільнюс.
Андрій був єдиною дитиною в родині. До 1981 року сім'я жила в Новому Роздолі на Львівщині в бабусі Марії Григорівни, пізніше часто жив у неї влітку. Із першого класу Кузьменко навчався в Новороздільській спеціалізованій школі № 4 з поглибленим вивченням англійської мови, а також закінчив музичну школу за класом фортепіано. Пізніше музикант згадував, що хоч і з дитинства його тягнуло до музики — ще у віці 3 років він із фанерною саморобною гітарою «виконував» для гостей пісню «Червона рута» — навчатись у музичній школі йому не подобалось, тож закінчив її він лише тому, що мати наполягала.
Разом із батьками Андрій часто бував на морі: у 1978 році його батька як передовика виробництва нагородили путівкою на курорт Золоті Піски в Болгарії, де тоді відпочивав Микита Михалков, із яким познайомилась родина Кузьменків. За словами Андрія, відомий режисер попросив його батьків подивитись за своїм сином, поки той давав інтерв'ю. Тоді ж майбутній музикант заробив свої перші гроші, подаючи Михалкову тенісні м'ячі — на зароблені кошти Кузьменко вперше купив собі «Кіндер-сюрприз».
Першим поштовхом до меломанії була пісня зі збірки зарубіжних хітів «Lady Madonna» гурту The Beatles, яку 10-річний Кузьменко почув у 1979 році:
Згодом його почала цікавити популярна і передова тоді у світі музика: Boney M., Procol Harum тощо — він обмінювався із друзями популярними платівками, хоча ніколи не ходив на танці.
За словами Кузьменка, коли йому було 13 років, його зрадив найліпший друг — хоч подробиць сварки він не розкриває. Дійшло до того, що підліток не хотів перебувати в одному місті з другом. Батьки пішли назустріч синові: родина переїхала до Новояворівська на Львівщині неподалік від кордону із Польщею, і у 8 клас Кузьменко вже пішов у Новояворівську загальноосвітню школу № 1, де познайомився із іншим майбутнім учасником гурту «Скрябін» Ростиславом Домішевським. Новояворівськ тоді був молодим промисловим містечком, чия економіка була на підйомі завдяки активній роботі сірчаних копалень, хоч і ближче до розпаду СРСР ця галузь почала занепадати. Мати Ольга Михайлівна після переїзду влаштувалась вчителькою фортепіано і ансамблю народних інструментів до музичної школи.
Крім рідної української, Кузьменко вільно володів англійською, польською і російською мовами, займався у спортивній школі та став кандидатом у майстри спорту з біатлону, грав у волейбол і займався плаванням. У ті часи він відкрив для себе річ, що займала важливе місце у його житті — польське радіо і телебачення.
Початок творчого шляху Для юного меломана не було нічого кращого, аніж радіостанції, по яких передавали найсучаснішу музику — як польську, так і західну, інколи цілими альбомами. Кузьменко навіть у школу носив із собою приймач, а значна частина почутої музики записувалась ним і його друзями на магнітну плівку. Юнака цікавило все: диско, нью-романтик, нью-вейв, а у 1983 році на Третій програмі Польського радіо він почув передачу «Все про рок» (), де прозвучав шотландський гурт The Exploited, який захопив Кузьменка і змусив його полюбити панк-музику. Тоді ж хлопець активно слухає Depeche Mode i The Cure.
Слухаючи панк все більше, Кузьма захотів представити його широкому загалу — і на місцевій дискотеці він у якості ді-джея презентував панк-рок, під який тепер почала танцювати молодь Новояворівська. Тепер юнак хотів творити музику самостійно — і у групі, що грала на танцях, він оволодів гітарою. Невдовзі зі складу шкільної дискотекової групи, здебільшого однокласників Кузьми, був створений панковий гурт «Ланцюгова реакція». Для репетицій гурту було дозволено займати актовий зал своєї школи, де у якості колонок використовували прості настінні гучномовці. Юнаки співали відомі танцювальні шлягери англійською, польською та навіть російською мовами. Чудернацький вигляд Кузьми із подобою панківської зачіски на голові привертав увагу громадськості, шкільної адміністрації та навіть міліції.
У 1985 році Кузьма закінчив школу і мусив визначитися із майбутнім. Окрім музики, проти кар'єри в якій були батьки юнака, його приваблювала хіба що медицина: він подумував стати лікарем-неврологом. Він спробував вступити до Львівського медичного інституту, однак не зміг через вимогу дати хабар для вступу, тому, аби уникнути призову до Радянської армії, почав навчання на штукатура в ПТУ, де отримував стипендію 90 рублів та теж мав свій музичний гурт «Реанімація». Однак Кузьмі все ж вдається вступити на спеціальність неврологія — у медичному факультеті Карельського університету в Петрозаводську.
Навчання та відсутність друзів відбили в Кузьми охоту до музики. У другій половині 1980-х у СРСР студенти денної форми навчання у вишах втратили право на відстрочку від служби в армії, тож у 1986 році Кузьма був призваний до служби у місті Калінін, де дослужився до заступника начальника неврологічного відділення військового шпиталю та навчився водити машину. Попри таку зміну обставин, в армії він із товаришем Володимиром Шкондою створили подобу музичного гурту, де росіянин грав на гітарі, а Кузьма — на піаніно. На творчість Кузьменка також вплинуло відвідування концертів тогочасних російських груп.
У 1987 році Кузьма повертається з армії в університет у Петрозаводську і бере справку про те, що йому протипоказаний клімат Карелії, тому ректор дозволяє йому перевестись до Львова. За переведення на лікувальний факультет від Кузьми вимагали хабар у 10 000 рублів, тож він вступив на стоматологію, де вимагали дещо менше — 4000 рублів, що все ще було колосальними грошима для родини Кузьменків. Хоча мати переконувала Андрія, що цей фах його точно прогодує, навчання його не цікавило. Кузьменко не переставав активно займатись музикою, і згадує, що навіть на перші курси інституту у Львові ходив з типовою панківською зачіскою, яку ховав під бейсболкою.
У 1987 році Кузьма пише пісні «Lucky Now», «Brother», «І так то вже є». Більшість пісень він писав англійською, а вже надалі їх перекладали українською за потреби. Тоді ж він зацікавився гуртом «ВВ», чий кліп «Танці» приголомшив Кузьменка у 1988 році на музичній передачі «Ранкова пошта», після чого той зрозумів, що українська музика може існувати як така.
У 1988 році друг Кузьми Ростислав Домішевський у пошуках місця для гри музики створює на базі підвалу місцевого палацу культури андреграундну студію «Sпати», до якої пізніше вступив сам Кузьма та Ігор Яцишин, які продовжували грати хардкор-панк у «Ланцюговій реакції». Невдовзі Кузьма бере участь у діяльності місцевих колективів і проєктів на базі студії «Sпати»: «Асоціація Джентльменів», «УКО», «Труна», «Death Time Boys», «Реанімація», де грає на гітарі, співає, є автором їх музики, текстів і обличчям. Крім того, на студії «Sпати» було і безліч інших проєктів різних музикантів, стилі яких варіювались від «теплого» нью-романтика в дусі Aplhaville до екстремального хардкор-панка.
У 1989 році музиканти «Sпати» подали заявку на перший авангардовий фестиваль «Вивих ʼ90», що планувався у Львові. Хоча музиканти були досить дезорганізованими, вони не лишились непоміченими — тоді продюсер Володимир Бебешко запропонував Кузьмі взяти участь у відбірковому турі фестивалю «Червона Рута» та в одному з польських фестивалів, однак через переслідування Бебешка з боку правоохоронних органів через активне виконання західної музики Кузьма теж мав проблеми з міліцією і КДБ аж до 1991 року. Тим не менш, музиканти продовжували грати.
1989—1993: Ранній «Скрябін», Чуєш Біль, Мова Риб, Технофайт
У 1989 році, коли справа дійшла до весняних іспитів і призову до армії, ряди учасників студії «Sпати» у Новояворівську значно поменшало — у ній працювали Кузьма, Ростислав «Ростик» Домішевський, Сергій «Шура» Гера, Ігор Яцишин, Олександр «Скряба» Скрябін та Андрій «К'юр» Штурма, яким нічого не лишалось, крім як зробити щось разом. Тоді ж музиканти спільно створили композицію «Feel The Pain», а також її україномовну версію «Чуєш Біль» та інструментальний варіант — це був повільний психоделічний нью-романтик, якраз та музика, до якої найбільше тяжів Кузьма. Трек настільки сподобався всім присутнім на студії «Sпати», що вони одностайно вирішили писатися разом далі, тому дата його запису, 30 травня 1989 року, офіційно вважається народженням нового музичного гурту.
Сусід музикантів по палацу культури молодий кінематографіст-аматор Володимир Зайковський, що всерйоз захоплювався чорно-білим паралельним кіно, запропонував хлопцям безкоштовно відзняти щось на кшталт кліпу до їхньої роботи. У липні Зайковський, збираючись посилати кілька своїх фільмів, і в їх числі «Чуєш Біль», до Москви на фестиваль альтернативного кіно, запитав у музикантів, як підписати їх «кліп» — виявляється, колектив не мав власної назви. У той момент із ними на студії не було саме Скряби, і музиканти вирішили пожартувати над ним, давши своєму гурту назву «Скрябін». Тим не менш, назва їм сподобалась: коротка, трохи екзотична, легко запам'ятовується, ще і збігається із іменем відомого російського композитора Олександра Скрябіна.
Вокалістом у новому гурті став Кузьма, тоді як на бас-гітарі грав Ростик, на гітарі — К'юр, на клавішних — Шура, на ударних — Яцишин, а Скряба був звукорежисером. Разом гурт «Скрябін» продовжував записувати пісні, які поступово складались в альбом. Коли у 1990 році на службу в армію був призваний Ростик, робота над альбомом зупинилась, доки музиканти не почали потайки забирати бас-гітариста з військової частини та везти на студію «Sпати», де все ж роботу над першим їх неофіційним альбомом «Чуєш Біль» було завершеною. До нього увійшли пісні «Чуєш Біль», «L'amour Attack», «Я живу» та інші пісні.
Поки Ростик був в армії, а Шура поїхав на навчання в Могильов, Кузьма разом із К'юром активно писали пісні, а також поїхали на 20-денний відпочинок у Саках. Уже в 1991 році учасники гурту «Скрябін» у дещо зміненому складі та під назвою «Андрій Кілл» вперше виступили на великій сцені під час другого фестивалю «Червона Рута» у Запоріжжі. Напередодні фестивалю батьки Кузьми поставили йому ультиматум щодо його музичної кар'єри — тоді у справу втрутилась його майбутня дружина Світлана, яка попросила їх дати юнаку шанс на успіх на музичній арені фестивалю, а в інакшому випадку він би мав повністю віддати себе медицині. На сцені «Червоної Рути» музиканти зіграли три пісні: «Олля», «Самотній В'язень» і «На Даху». Остання посіла третє місце в жанрі поп, чим врятувала музичну кар'єру Кузьми. Після цього музикантів запросили підписати контракт із львівським лейблом «Студією Лева», де вони отримали змогу розпочати роботу над новим матеріалом. У той же час розгортались події відновлення незалежності України, що давало надію на припинення візитів правоохоронців до студії «Sпати».