Івановський Ігнатій Олександрович (16 грудня 1858Значна кількість довідково-енциклопедичних видань (Новый энциклопедический словарь / Под общ. ред. акад. К. К. Арсеньева. — СПб.—Пг.: Изд-во Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон, 1914. — Т. 18, Источники словаря русских писателей / Собрал С. А. Венгеров. — СПб., 1910. — Т. II. Гогоцкая—Карамзин. — С. 459, Юридична енциклопедія. — К., 2004. — Т. 6. — С. 618 та ін.) подають лише рік народження І. О. Івановського — 1858, і тільки окремі видання (Русская интеллигенция: Автобиографии и биобиблиографические документы в собрании С. А. Венгерова: Аннотированный указатель в двух томах / Российская академия наук. Институт российской литературы (Пушкинский дом); Под ред. В. А. Мыслякова. — Науч. изд. — СПб.: Наука, 2001. — Т. 1.: А—Л. — 2001. — 638, с. — С. 449, Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. — Т. 2: А—І. — 2-ге вид., доп. — Одеса: Астропринт, 2005. — 512 с. — С. 482) наводять дату його народження повністю — 16 грудня 1858 року., Германівка, Київська губернія, Російська імперія (нині село Обухівського району Київської області) — не раніше 1926Російський дослідник В. М. Сирих у статті про І. О. Івановського у виданні «Правовая наука и юридическая идеология России. Энциклопедический словарь биографий. Том 1: ХІ — начало ХХ в. / Отв. Ред. В. М. Сырых. — М.: Российская академия правосудия, Издательская группа „Юрист“, 2009» (с. 281) вказує датою смерті І. О. Івановського 10 лютого 1914 року; однак ця дата не може бути прийнята за достовірну, оскільки за даними сайту (електронного біографічного словника) Санкт-Петербурзького університету І. О. Івановський викладав в Університеті до 1924 р., а згодом ще й працював у Політехнічному інституті., місце смерті невідоме) — український та російський юрист (державознавець та міжнародник), професор з 1889 р. Завідувач кафедри міжнародного права Новоросійського університету у 1884—1896 роках. Заслужений професор Санкт-Петербурзького університету.
Був деканом юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету у 1904—1905 рр. та у 1918 році.
Життєпис Походив з міщанКудінова Л. Ю. Івановський Ігнатій Олександрович // Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. — Т. 2: А—І. — 2-ге вид., доп. — Одеса: Астропринт, 2005. — 512 с. — С. 482..
Навчався в 2-й київській гімназії. У 1877 р. вступив до Київського університету Св. Володимира, на юридичний факультет, який закінчив у 1881. Бажаючи продовжити свою освіту, поступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але полишив навчання там в 1882, після залишення для приготування до професорського звання по кафедрі міжнародного права юридичного факультетуГрабарь В. Э. Материалы к истории литературы международного права в России (1647—1917). — М.: Изд. АН СССР, 1958. — 491 с..
У 1884 році після захисту дисертації pro venia legendi (тобто на право викладання в університеті)на тему «Женевская конвенция 10 (22) августа 1864 г.», опублікована в Києві 1884 р., і повторно в Одесі в 1891 р. під заголовком «Женевская конвенция 10 (22) августа 1864 г. и право войны: Речь, произнесенная на акте в Императорском Новороссийском Университете 30 августа 1889 г.». Івановський отримав звання приват-доцента; цього ж року він був обраний Радою Новоросійського університету приват-доцентом по кафедрі міжнародного права та прийняв обрання.
Одночасно з викладанням в університеті викладав політичну економію в Одеському комерційному училищіСавчук К. О. Івановський Ігнатій Олександрович // Юридична енциклопедія: В 6-ти тт. — Т. 6: Т — Я. — К., 2004. — 768 с. — С. 618..
Після захисту магістерської дисертації (Взаимное содействие государств в производстве следствий по делам уголовным, Од., 1889Дис. опублікована в: Записки Императорского Новороссийского университета. — Том 49. — Одесса, 1889. — С. 491—689 та окремим виданням.), Івановський був обраний екстраординарним професором кафедри міжнародного права Новоросійського університету.
У 1896 переїхав до Санкт-Петербурга, де працював в університеті на кафедрі державного права. Одночасно викладав в Олександрівському ліцеї та в Олександрівській військово-юридичній академії. Був членом Юридичного товариства при Санкт-Петербурзькому університеті та членом Російської групи Міжнародного союзу криміналістівПравовая наука и юридическая идеология России. Энциклопедический словарь биографий. Том 1: ХІ — начало ХХ в. / Отв. Ред. В. М. Сырых. — М.: Российская академия правосудия, Издательская группа «Юрист», 2009. — С. 281.Русская группа Международного Союза Криминалистов. Общее собрание группы в Москве 4 — 7 января 1909 года. — С.-Петербург: Типография т-ва «Общественная польза», 1911г. — XXXX + 356с. — С. ХІ..
У червні 1897 року від Олександрівського ліцею відряджений до Відня для вивчення досвіду навчально-виховного процесу та умов, у яких живуть вихованці Терезіанської академії, статус якої міг бути порівняний зі статусом ліцею. Опублікований у 1898 звіт про це відрядження викликав зацікавлення педагогічних працівників багатьох ліцеїв РосіїКудінова Л. Ю. Івановський Ігнатій Олександрович // Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біографічний словник. — Т. 2: А—І. — 2-ге вид., доп. — Одеса: Астропринт, 2005. — 512 с. — С. 483..
1900 року надане дворянське званняДело Департамента Герольдии Правительствующего Сената о выдачи оттиска герба Ивановских от 02.04.1915. РГИА, ф.1343, оп.35, д.9969 .
В 1905 році брав участь в комісії Олександра Булигіна по розробці законопроєкту щодо заснування Державної Думи (т. зв. «Булигінська Дума»).
Заслужений професор Санкт-Петербурзького університету (з 15 жовтня 1908 року); був деканом юридичного факультету у 1904—1905 рр. та в 1918 р.
З 1 січня 1900 — дійсний статський радник; нагороджений орденами Св. Володимира 3 і 4 ступенів, Св. Станіслава 1, 2 і 3 ступенівОтчет о состоянии и деятельности Императорского С.-Петербургского университета за 1910 год. Под редакцией заслуженного профессора И. А. Ивановского. С приложением речи заслуженного профессора Н. И. Веселовского. — СПб., 1911. — Приложение, с. 26..
Після звільнення з Петроградського університету (1924) продовжував працювати в Політехнічному інституті.
Помер в 1920-х рр.
Особисте життя Про особисте життя та родину І. О. Івановського нічого не відомо, окрім того, що він мав сина Олександра, котрий закінчив Імператорський Олександрівський ліцей в 1916 роціИванова Н. М., Петрова А. Н. Из истории юридического образования в Росси: Императорский Александровский лицей // КриминалистЪ. — 2011. — № 1 (8) — С.-Пб.: Изд-во С.-Петерб. юрид. ин-та Академии Ген. прокуратуры РФ, 2011. — С. 126..
Внесок у науку
Київський період. Підготовка дисертації pro venia legendi
Ще в студентські роки І. О. Івановський виявив великий інтерес до наукових досліджень. Свою дослідницьку діяльність він присвятив питанням міжнародного та державного права (зокрема законів та звичаїв війни і міжнародного кримінального права) та, меншою мірою, питанням міжнародного приватного права. Науковими керівниками його дисертації на право викладання в університеті були проф. В. А. Незабитовський, а після його смерті в 1883 р. — професор державного права О. В. Романович-Славатинський.
Темою його дисертації на право викладання в університеті (для присвоєння звання приват-доцента) був міжнародно-правовий аспект долі хворих та поранених під час збройних конфліктів воїнів. Його Івановський вважав одним з найважливіших питань права війни. У своїй дисертації вчений простежує історичний досвід правового становища хворих та поранених від час війни воїнів, санітарного персоналу від стародавніх Єгипту, Греції та Риму до скликання Женевської конференції 26 жовтня 1863 р. Далі науковець аналізує історію Женевської конвенції від часу її укладення 10/22 серпня 1864 р. до моменту написання дисертації. Главу ІІІ дисертації Івановський присвятив критичному розбору Женевської конвенції. Тут, крім аналізу питання про статус хворих та поранених воїнів, він розкриває питання про осіб, котрі надають допомогу хворим та пораненим воїнам, а саме про офіційний санітарний персонал, приватні товариства допомоги хворим та пораненим, про участь місцевих мешканців в наданні допомоги хворим та пораненим воїнам. Також ідеться про санітарні установи (лазарети) і про їх рухливість відносно військових підрозділів, котрих вони обслуговують; розглядається в гл. ІІІ дисертації і питання про розрізнювальний знак, запроваджений Женевською конвенцією (Червоний хрест). Женевську конвенцію автор називає найкращим пам'ятником перемоги гуманності та правосвідомості над грубою силою і свавіллямДив.: Ивановский И. А., экстра-орд. проф. Женевская конвенция 10 (22) августа 1864 г. и право войны: Речь, произнесенная на акте в Императорском Новороссийском Университете 30 августа 1889 г. — Одесса: Тип. Штаба Одесского военного округа, 1891. — 108 с. — С. 95..
Одеський період. Підготовка магістерської дисертації
Від 22 березня 1884 року І. О. Івановський був приват-доцентом кафедри міжнародного права Новоросійського університету. Він читав лекції з міжнародного права, виконував обов'язки секретаря юридичного факультету.
Підготував до друку конспект лекцій з міжнародного права (Одеса 1885), монографію «О подготовке лиц, посвящающих себя консульской карьере [… и о роли в этом отношении высших коммерческих школ]» (Одеса, 1886, в окремих дослідженнях помилково вказують рік публікації 1887); вчений також активно працював над написанням магістерської дисертації «Взаимное содействие государств в производстве следствий по делам уголовным», котра була готова в травні 1889, і в тому році захищена.
Магістерська дисертація Івановського ділиться на дві частини: історичну (з XVII ст. до часу написання дисертації, тобто до 80-х років ХІХ ст.) та критико-догматичну, яка присвячена чинним на момент підготовки наукової праці міжнародним договорам та внутрішньому законодавству окремих держав.
Пізніше вчений підготував до друку двотомне «Зібрання діючих договорів, укладених Росією з іноземними державами» (Одеса, 1890) та опублікував низку рецензій на нові юридичні твори М. Ю. Чижова, В. М. Ренненкампфа, на підручник з міжнародного права В. П. Даневського (надрукована в Петербурзі 1892 рокуИвановский И. А. Новый курс международного права (Даневский В. П. Пособие к изучению истории и систематики международного права. Критический этюд И. Ивановского). — Спб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1892. — 36 с.) та інших.
Санкт-Петербурзький період До Петербурга І. О. Івановський був переведений з Одеси на посаду екстраординарного професора кафедри державного права в 1896 році. На кафедрі державного права він працюватиме аж до завершення своєї кар'єри в Університеті 1924 року.
На юридичному факультеті Івановський читав курси: «Російське державне право» (в 1897—1914 роках), «Російське державне право в зв'язку з загальним вченням про державу» (в 1898—1900 роках), «Загальне вчення про державу в зв'язку з оглядом основ державного устрою найважливіших держав Європи та Америки» (в 1899—1916 роках), «Лекції з загальної теорії державного права та іноземного державного права» (в 1917 році).
Маючи в послужному списку науковий ступінь магістра державного права, І. О. Івановський, очевидно, вдовольнявся цим та не переймався підготовкою докторської дисертації. Проте, як і всі викладачі факультету, він під час служби в Університеті провадив не тільки викладацьку, але й наукову роботу.
Навчальні заклади Санкт-Петербурга (Петрограда) в яких викладав І. О. Івановський (зліва направо: юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, Олександрівський ліцей, Олександрівська військово-юридична академія, Петроградський політехнічний інститут)