Бій біля Куантана — бій між британським «З'єднанням Z» та авіацією японського флоту, який відбувся 10 грудня 1941 року у Південнокитайському морі поблизу узбережжя Малайзії. В результаті бою британський флот втратив лінкор «Принц Уельський» та лінійний крейсер «Ріпалс».

Завданням «З'єднання Z», яке складалось з лінкора, лінійного крейсера і трьох есмінців, було перешкодити операціям японського флоту по забезпеченні десанту на східному узбережжі Малайського півострова. Ввечері 9 грудня японський підводний човен помітив з'єднання, яке ще не встигло перехопити жодного японського конвою, і передав інформацію в штаб флоту в Сайгоні. Наступного ранку три авіазагони бомбардувальників і торпедоносців японського флоту злетіли для атаки на з'єднання. Опівдні, на відстані 110 миль на схід від Куантану, вони перехопили британський флот, який вже повертався до Сінгапуру. Через відсутність прикриття з повітря, а також недостатній захист ППО, битва завершилась, мабуть, найбільшою морською поразкою Королівського флоту Великої Британії в Другій світовій війні.

У результаті військова морська присутність Британії в Південно-східній Азії практично перестала існувати і японські війська змогли безперешкодно провести десант в Малаї, який завершився захопленням Сінгапуру в лютому наступного року. Разом із нападом на Перл-Гарбор, ця атака показала вразливість важких кораблів проти нальотів авіації.

В англомовних джерелах частіше описується як Потоплення «Принца Уельського» та «Ріпалса» (). В японській військовій історіографії битва отримала позначення Морська битва біля узбережжя Малаї (, маре окі кайсен)

Передумови і плани сторін

Японія

В 1930-х роках влада в Японії поступово перейшла до військових і зовнішня політика отримала виражений експансіоністський характер, виражений вторгненнями в Маньчжурію в 1931 році і в Китай в 1937. Подальші плани Японії полягали в створенні в Східній Азії нового союзу під керівництвом Японії — Великої східноазійської сфери співпроцвітання. В планах японського командування Японія мала захопити всі європейські колонії в регіоні і таким чином вирішити свої проблеми з нестачею ресурсів.

Після введення Сполученими Штатами ембарго на нафту, сталь і залізну руду потреба в ресурсах стала ще більше нагальною. Дипломатичними методами домогтись зняття ембарго Японії не вдалось, тому в кінці 1941 року уряд Тодзьо Хідекі затвердив план війни з США та Британією. Початок війни мав супроводжуватись п'ятьма одночасними ударами: нападом на американський флот на Гаваях, десантом на Філіппінах, захопленням островів Гуам та Вейк, захопленням Гонконгу, а також десантом в Малаї. Після цього японські війська повинні були почати діяти проти Нідерландської Ост-Індії та почати наступ в Бірмі.

Малайська операція

У вересні 1940 року Японія отримала контроль над Французьким Індокитаєм після проступків режиму Віші. В результаті Японія отримала в своє користування французьку військову інфраструктуру, зокрема морську базу в бухті і аеродроми біля Сайгону і Тхузаумоту, які були передані в користування Імперського флоту Японії. Два аеродроми на узбережжі Сіамської затоки в і на острові Фукуок були передані в користування Імперській армії Японії.

В перші дні операції армійська авіація мала сконцентруватись на знищенні авіації та інфраструктури союзників на землі, а флотська авіація мала прикривати десантні судна і перешкоджати будь яким діям британського флоту в Сіамській затоці. Початок десанту мав відповідати початку японських операцій на інших фронтах — 7 грудня. Перша хвиля десанту мала висадитись на підконтрольному Сіаму узбережжі біля північного кордону Британської Малаї. Інший група мала атакувати Кота-Бару вже на британській території. Після висадки японські сили мали вийти на західне узбережжя перешийка перекривши сухопутний шлях до Індії. Виділені армійські підрозділи мали досвід війни Китаї, зокрема в джунглях, тому японське командування очікувало швидку перемогу над менш досвідченими військами Індії та Австралії. Операції на морі почались ще раніше: вже вночі 6-7 грудня японські міноносці виставили близько 1000 морських мін між островом Тіоман і островами Анамбас таким чином заблокувавши найкоротший шлях між Сінгапуром та Сіамською затокою. Також почалось патрулювання підводними човнами.

В 00:45 8 грудня перший японський десантний корабель почав висадку військ в Кота-Бару. Хоча британські патрульні літаки і помітили транспортні судна вечором 7 грудня жодних дій до перехоплення десанту не було зроблено, а через погану комунікацію аеродроми в північній Малаї навіть не були проінформовані аж до перших нальотів японської авіації зранку.

Велика Британія

Довгий час основним бастіоном Британської Імперії на Далекому Сході був Гонконг, але коли в Китаї почалась політична криза і загальна нестабільність, парламент Британії почав шукати нове, безпечніше місце. Для цієї ролі найкраще підходив Сінгапур, на якому в ще в 1920-их роках почались будівництва військової інфраструктури. Щоправда після втрат Першої світової війни Британія вже не мала можливостей відправити туди військово-морські сили, які б могли зрівнятись з силами держав регіону. Тому на випадок агресії проти Британських володінь передбачалось, що Сінгапур має протриматись 42 дні, допоки не прибуде допомога з Британії чи союзників.

Не зважаючи на явну експансіоністську політику Японії в кінці 1930-их років, Британія не спішила посилити свою присутність в регіоні, оскільки побоювалась, що такий крок може бути розцінений Японією як акт агресії. Літом 1940 року після переоцінки ситуації в регіоні командуванню стало зрозуміло, що в умовах війни перекидування необхідних сил може зайняти місяці, і весь цей час Сінгапур повинен буде покладатись на наявні сили. Доповідь про це була надіслана в Сінгапур кораблем, який перехопив німецький флот і передав Японії, що посилило впевненість останньої щодо можливої атаки колонії. Перекидання на півострів одної австралійської дивізії і декількох ескадрилей з застарілими літаками ситуацію не рятувало. Тільки в жовтні 1941 року Адміралтейство погодилось на прохання Вінстона Черчилля надіслати до Сінгапуру групу британських кораблів — «З'єднання Z» яке прибуло в Сінгапур 2 грудня.

Протидія японському десанту На початку грудня 1941 року Британія вже розуміла що атака Японії неминуча: 2 грудня американські літаки помітили 21 десантний корабель в бухті Кам Рань, а також нарощення кількості літаків на аеродромах, а британський есмінець помітив десять японських субмарин біля які рухались на південь. 3 грудня полетів до Маніли для зустрічі з генералом Макартуром для створення єдної командної структури американських, британських і голландських військ в регіоні. 6 грудня австралійський розвідник помітив, що японські десантні кораблі почали рухатись, і Філліпс повернувшись наступного дня в Сінгапур розпорядився готувати «з'єднання Z» до виходу в Сіамську затоку для перехоплення конвою.

Проте вже вночі наступного дня перші японські десантники висадились біля Кота-Бару і захопили аеродром, звідки японські літаки могли контролювати прилеглі території, інші аеродроми на півночі півострова було розбомблено японською авіацією. Хоча «з'єднання Z» вже не встигало перешкодити японському десанту, Філліпс планував використати свої великі кораблі для знищення десантних суден на їх шляху до Французького Індокитаю. План дій було представлено в 12:30 8 грудня на борту «Принца Уельського», проте там були присутні тільки капітани коралів, представників від авіації чи армії не було. Договоритись з ВПС про винищувальне прикриття і повітряну розвідку було залишено начальнику штабу , який залишався в Сінгапурі. Кораблі мали покинути порт в 19:00.

Сили сторін

Японська імперія Авіація імперського флоту Японії

Ще в листопаді 1940 року за наказом адмірала Ямамото з Формози до Сайгону було перекинуто 22-у повітряну флотилію під командуванням контрадмірала Садаїті Мацунаги, яка почала підготовку до майбутньої операції по захопленню Малаї. Флотилія складалась з двох авіазагонів (Ґензан і Міхоро), кожен з яких в свою чергу мав три-чотири ескадрильї, загалом по 36 бомбардувальників G3M2. Після отримання даних про прибуття в Сінгапур «з'єднання Z», адмірал Ямамото вирішив перекинути до Сайгону ще авіазагін Каноя, оснащений новими бомбардувальниками G4M1, а також з значним бойовим досвідом. Загалом в розпорядженні Мацунаги опинилось 99 бомбардувальників, які могли оснащуватись або торпедами, або бомбами.

На початок війни японська авіація мала обмежену кількість протикорабельних бронебійних бомб, більшість з яких було переміщено на авіаносці для операції проти Перл-Гарбору. Тому 22-а флотилія могла використовувати тільки звичайні осколкові бомби «Тип 50 модель 2» (вагою 500 кг) і «Тип 25 модель 2» (250 кг.), які щоправда могли пробити верхню палубу через загальну міцність і краплеподібну форму. Проте основною зброєю проти кораблів були авіаційна торпеда «Тип 91 модель 1/2».

Повітряні сили Імперського флоту Японії на півдні Індокитаю станом на ранок 10 грудня 1941 року: 22-а авіаційна флотилія з штабом в Сайгоні. Командувач — контрадмірал Садаїті Мацунага. Авіазагін Ґензан. Командувач лейтенант-командер Наканіші, оснащувався літаками G3M2 1-а ескадрилья (лейтенант Ішіхара): 9 торпедоносців з торпедою «Тип 91 модель 1» 2-а ескадрилья (лейтенант Такаї): 8 торпедоносців з торпедою «Тип 91 модель 1» 3-я ескадрилья (лейтенант Нікайдо): 9 бомбардувальників розвідувальна група з 9 літаків G3M2 Авіазагін Каноя. Командувач лейтенант-командер Міяучі, оснащувався літаками G4M1 1-а ескадрилья (лейтенант Набета): 9 торпедоносців з торпедою «Тип 91 модель 2» 2-а ескадрилья (лейтенант Хіґашіморі): 8 торпедоносців з торпедою «Тип 91 модель 2» 3-я ескадрилья (лейтенант Ікі): 9 торпедоносців з торпедою «Тип 91 модель 2» Авіазагін Міхоро. Командувач лейтенант-командер Наканіші, оснащувався літаками G3M2 1-а ескадрилья (лейтенант Шіраі): 8 бомбардувальників з 2 × 250 кг бомбами кожен 2-а ескадрилья (лейтенант Такеда): 8 бомбардувальників з 1 × 500 кг бомбою кожен 3-я ескадрилья (лейтенант Охіра): 9 бомбардувальників з 1 × 500 кг бомбою кожен 4-а ескадрилья (лейтенант Такахаші): 8 торпедоносців з торпедою «Тип 91 модель 1» Винищувальна група Ямада: 11 винищувачів A5M, 25 винищувачів A6M і 6 розвідників C5M

Морські сили Імперського флоту Японії

Задачу з підтримки десантних операцій в Малаї з моря було видано віце-адміралу Нобутаке Кондо, який командував базованим в порту Санья острова Хайнань. До початку війни флот здебільшого складався з легких кораблів, але через відомості про прибуття «з'єднання Z» його було підсилено декількома лінкорами з . В результаті для підтримки операцій було створено створено дві групи: з'єднання дальньої підтримки з лінкорів «Конго» і , крейсерів «Такао» і «Атаго», а також дев'яти есмінців; з'єднання прикриття з п'яти крейсерів і чотирьох есмінців. Для патрулювання регіону японський флот також мав 10 підводних човнів, які почали діяти ще за тиждень до початку активних дій. Також вночі 6-7 грудня два японські міноносці «Тацумія Мару» та «Наґаса» замінували прохід між островом Тіоман і островами Анамбас, на північ від Сінгапуру. Японія очікувала значно сильніший опір союзників на півострові, який б вимагав зміщення фокусу бомбардувальників з моря на суходіл, в такому випадку довелось б використати проти британського флоту японські кораблі, але цього не відбулось і японський флот, за винятком декількох невдалих торпедних атак з підводних човнів, не контактував із «з'єднанням Z».

Союзники

З'єднання Z