Гарма́та, заст. пу́шка, кано́на — тип артилерійської зброї, що відрізняється від інших типів ствольних артилерійських систем, таких як гаубиця або мортира, більшим подовженням ствола, вищою початковою швидкістю снаряда, але меншим максимальним кутом підвищення. Умовною межею між гаубичним і гарматним стволом вважається його довжина. За сучасною класифікацією, при довжині ствола менше 25 калібрів зброя класифікується як гаубиця, при більшій — як гармата. Класифікація гладкоствольної артилерії у XVII—XIX ст. була дещо інша: існували гармати з довжиною ствола 18—22 калібрів, гаубиці ж були ще коротшими (5—6 калібрів).
Основним призначенням гармат є вести вогонь за настильною траєкторією по об'єктах супротивника. Обстріл із гармат може вестися як із закритих позицій по неспостережуваних із вогневої позиції цілях (як-от артилерійські батареї ворога, колони його військ на марші і в місцях зосередження, населені пункти), так і прямим наведенням — по танках, кораблях, фортифікаційних спорудах противника.
Назва Слово «гармата» має вузьке та широке значення. У вузькому сенсі «гармата» — довгоствольна артилерійська зброя, призначена для настильного вогню. У такому значенні слово подають українські тлумачні словники.Див. усі означення на Slovnyk.me
В широкому сенсі «гармата» або «артилерійська гармата» може позначати різноманітні артилерійські системи, включно з власне гарматами (у вузькому сенсі), гаубицями, гаубицями-гарматами, мортирами, мінометами тощо.Артилерія // Українська радянська енциклопедія відносила до гармат навіть реактивні системи залпового вогню (РСЗВ).Гармата // Крім того, російсько-українські словники здебільшого приписують переклад (що має широке значення на противагу вузькому «пушка») українським «гармата».
Слово «пушка» словники вважають рідковживаним синонімом до «гармати»,Див. усі означення на Slovnyk.me однак деякі сучасні посібники називають довгоствольні артилерійські зразки пушками та вважають різновидами гармат.
Етимологія Українське гармата походить через посередництво від («зброя»). Рідковживане пушка походить через польське посередництво з , що зводиться до («коробка з самшиту»). У сучасній польській puszka означає «металева банка чи коробка» (таке ж значення відоме в деяких українських діалектах).
У західноєвропейських мовах слово «гармата» звучить як «канон», «кенон», «каноне» — , , , , що походить від староіталійського слова cannone («велика труба»), яке своєю чергою має грецькі та латинські коріння.κάννα , Генрі Джордж Лінделл, Роберт Скотт, An Intermediate Greek-English Lexicon, on Perseus До цього терміна сходить військове звання «канонір» — буквально «гармаш», а також «канонада». Колись слово канона вживалося і в українській мові, нині є застарілим.
Історія
Поява пороху Перші гармати з'явилися у ХІІ столітті у КитаїLu, Gwei-Djen «The Oldest Representation of a Bombard», Technology and Culture, 1988: стор. 594—605 та були вдосконаленням і подальшою розробкою так званого вогневого списа, вогнепальної зброї для ураження живої сили супротивника з невеличких відстаней, зробленої із паперової або бамбукової трубки з чорним порохом (інша назва димний порох), що вистрілювала спис-снаряд.Needham, Joseph «Science & Civilisation in China», том 7: «The Gunpowder Epic» — Cambridge University Press, 1986 — ISBN 0-521-30358-3, стор. 263—275 На певному етапі розвитку списи-снаряди були замінені невеликими шматками брухту, порцеляновими уламками або камінням.Crosby, Alfred W. «Throwing Fire: Projectile Technology Through History» — Cambridge University Press, 2002 — ISBN 0-521-79158-8, стор. 99 Згодом папір та бамбук замінено металом для виготовлення ствола.Chase, Kenneth «Firearms: A Global History to 1700» — Cambridge University Press, 2003 — ISBN 0-521-82274-2, стор. 31-32 Найдавніше зображення гармати позначається 1128 роком. Це одна із скульптур у Печерах Дацзу.
Середньовіччя
Найперший опис гармати на теренах Європи існував з 1322 року, але цей артефакт було втрачено ще у ХІХ столітті.Andrade, Tonio «The Gunpowder Age: China, Military Innovation, and the Rise of the West in World History» — Princeton University Press, 2016 — ISBN 978-0-691-13597-7. Найдавніше зображення гармати (або взагалі вогнепальної зброї) міститься у манускрипті та позначене 1326 роком. В Історичному музеї Стокгольма зберігається найдавніший зразок гармати, виготовлений у першій половині XIV століття.Pauly, Roger «Firearms: the Life Story of a Technology» — Greenwood Press, 2004 — ISBN 0-313-32796-3, стор. 21Dockery, Kevin «Stalkers and Shooters: A History of Snipers» — Berkley, 2007 ISBN 0-425-21542-3
Найперші зразки європейських гармат вистрілювали стріли-снаряди, такий різновид вогнепальної зброї відомий під назвами pot-de-fer, tonnoire, ribaldis та büszenpyle. Рібальді (ribaldis) — гармати, що робили постріл короткими стрілами, прототипом дрейфгагелю, застосували були англійці в битві при Кресі у 1346 році.Nicolle, David «Crécy 1346: Triumph of the Longbow» — Osprey Publishing, 2000 — ISBN 978-1-85532-966-9, стор. 21
Слід ураховувати той факт, що вогнепальна зброя середини XIV століття була відносно легкою, її можна було переносити або перевозити на полі бою. Наприкінці XIV століття легкі ручні гармати поступово витісняються великими гарматами або бомбардами, спроможними проламувати кам'яні фортечні стіни.
Вже за століття рівень розвитку знань та техніки дозволяв виробляти бомбарди, дальність стрільби яких сягала майже 2 км. До таких гармат належала османська бомбарда «Базиліка», якими обстрілювали укріплення Константинополя під час його облоги у 1453 році військом султана Мехмеда II.Bradbury, Jim «The Medieval Siege» — Rochester, New York: Boydell & Brewer, 1992 — ISBN 0-85115-312-7
На цьому етапі у деяких країнах засновуються та будуються державні ливарні. Таким чином зосереджуються промислові та фінансові ресурси для виробництва зброї. До таких належать: львівський арсенал, закладений 1430 року, біля якого спорудили людвисарню для відливання гармат, московська князівська ливарня, заснована у 1475 році Іваном III або у Лондоні, заснований у 1540-х роках.Hosking, Geoffrey Alan «Russia and the Russians: A History» — Harvard University Press, 2001 — ISBN 9780674004733, стор. 91
Відродження та Новий час
XVI століття визначилося подальшим розвитком важкої вогнепальної зброї. Бомбарди еволюціонують у широкий спектр спеціалізованих гармат: кулеврини, фальконети, мортири тощо. Крім того перехід на колісні лафети та винахід артилерійських передків робив гармати мобільнішими та спроможними до дій не лише під час облоги фортець, але і у битвах та маневрах. Більш того покращується технологія виробництва димного пороху, камінні снаряди заміщуються металевими (чавунними) ядрами, стандартизація калібрів робить навіть легкі зразки гармат дієвим засобом ураження. Попри ці покращення, артилерія все ж таки залишалася найповільнішою складовою тогочасних армій. Для транспортування однієї польової гармати залучалося від 9 до 23 коней, а швидкість їх руху не перевищувала 3-5 км/годину, швидкострільність великих гармат не перевищувала один постріл на годину.Manucy, Albert «Artillery Through the Ages: A Short Illustrated History of Cannon, Emphasising Types Used in America» — Diane Publishing, 1994 — ISBN 0-7881-0745-3 Зазвичай гармати тієї пори заряджалися з дула. Але як показано ліворуч в ілюстрації зразків артилерії XVI століття, вже тоді існували гармати з заряджанням через казенну частину. Така будова мала ту перевагу, що процес заряджання потребував менше місця, що особливо важливо у разі розташування артилерії на вузьких фортечних стінах або на палубі кораблів. Вадами були ненадійність та складність виготовлення таких моделей гармат у тогочасних умовах. Тому дульнозарядна зброя залишалася переважною.
Наступним поштовхом у розвитку гармат, стали впровадження шведського короля Густава II Адольфа в 1620-х — 1630-х роках. Під час реорганізації шведської армії, акцент був поставлений на покращення мобільності війська та використання легких польових гармат калібру 4—9 фунтів для активних маневрів вогнем під час битви. Обслуга таких гармат налічувала лише 3—4 особи, а її транспортування потребувало лише 2 коней. Крім того Густав Адольф вперше у світовій практиці розпочав використання картечі проти ворожої піхоти та картузів для прискорення процесу заряджання, що складалися з ядра та порції димного пороху в зав'язаному мішечку. Якщо до того часу на одну тисячу солдат польових військ налічувалася лише одна гармата, то у шведській армії короля Густава на одну тисячу піхотинців приходилося 6 гармат. Шведи з успіхом показали ефективність своїх технічних та організаційних нововведень у битві під Брейтенфельдом під час Тридцятилітньої війни.Іншою важливою фігурою у розвитку гармат та артилерії як науки у цілому став англійський математик . Його дослідження зосередилися на таких темах як тріангуляція, арифметика, теоретична математика, картографія, а також специфікація складу димного пороху та вогнепровідних шнурів.Donagan, Barbara «War in England 1642—1649» — Oxford: Oxford University Press, 2008 — ISBN 0-19-928518-7Porter, Stephen «Nye, Nathaniel (bap. 1624), mathematician and master gunner», Oxford Dictionary of National Biography (Online ed.) — Oxford University Press, 2008
У XVIII та XIX століттях технічні чинники виготовлення та військового застосування гармат поглиблювалися. У США наприкінці XVIII століття запроваджено гідравлічне випробування для перевірки якості гарматних стволів.Knox, Dudley W. «Naval Documents related to the United States Wars with the Barbary Powers», том I. — Washington, D.C.: United States Government Printing Office, 1939 Англійці запровадили новий тип морських гармат — карронади.Keegan, John «The Price of Admiralty» — New York: Viking, 1989 — ISBN 0-670-81416-4
Промислова революція
Приблизно у 1860-ті — 1870-ті роки гладкоствольні гармати витісняються нарізними. Нарізи в стволі додавали снаряду обертальний рух, чим забезпечували стійкість снаряда в повітрі, забезпечували купчасту стрільбу та підвищували дальність вогню. З переходом на нарізні стволи дульнозарядні гармати заміщено казнозарядними системами, адже це спрощувало процес заряджання. Крім того нарізні стволи дозволяли відійти від кульової форми снарядів (ядер). Тепер форма гарматних снарядів набула сигароподібної форми з більшим об'ємом. Це своєю чергою дозволяло збільшити в снаряді заряд вибухівки та кількість елементів ураження.
Протягом всіх цих століть єдиною метальною вибуховою речовиною залишався чорний порох. Його виготовлення було технологічно простим, адже це була механічна суміш трьох складників. Але з іншого боку чорний порох має відносно низьку теплоту вибуху та виділяє великі обсяги диму, що ускладнювало спостереження на полі битви та керування військами. Крім того ця вибухова речовина легкозаймиста, має низьку вологостійкість та при згорянні залишає тверді тлійні частинки. Тому гармаші після пострілу з гармати проводили обов'язкову процедуру так званого банення, тобто канал ствола протирався вологим банником. Цей додатковий крок у процесі заряджання своєю чергою уповільнював швидкострільність гармат того часу. Від половини XIX століття науковці вели дослідження та пошуки замінника димному пороху. У другій половині XIX століття це цілком вдалося, чорний порох замінено у відносно короткий час (2-3 десятиліття) різноманітними типами бездимних порохів, що мали вищу теплоту вибуху, не утворювали при згорянні диму та твердих тлійних частинок.
На межі ХІХ та ХХ століть з початком застосування більш потужніших видів пороху виникла технічно зумовлена потреба компенсувати силу відбою та відкоту гармати у мить пострілу. Інженери розпочали розробку та виготовлення відповідних пристроїв, як-от буферів лафетів для пом'якшення сили відбою на станок та ходову частину лафета, дулових гальм для зменшення сили відбою, механічних, гідравлічних або гідропневматичних противідкотних пристроїв для зменшення ударних навантажень на лафет при відбої.