Історія Японії
Доісторична і стародавня Японія Японія на світанку історії
«Перші Японці» У палеоліті Земля була окута льодовиками і рівень води був на 100 м нижче за сучасний. Японія ще не являла собою архіпелаг, а з'єднувалась суходільними перешийками з материком. Внутрішнє Японське море було просторою долиною. Льодовики не досягали Східної Азії, але їх вплив відчувався на кліматі. Японія входила до азійської степової екозони, багатої різноманітними травами. Тут водилися мамонти, слони Наумана, великорогі олені та інші тварини, які прибували сюди з Сибіру石井進著 『詳説日本史』 — 東京: 山川出版社, 1997..
За результатами археологічних досліджень перші люди виду Homo Sapiens переселилися до Японії близько 35 тисяч років до н. е. Вони були носіями культури ножеподібних знарядь, які виготовлялися ударно-обрубною технікою. Основою їхнього господарства було полювання на великих тварин, переважно облавним способом, та збиральництво. Близько 15 тисяч років до н. е. відбувся перехід до мікролітичних знарядь. «Перші японці» не мали постійних жител і, ймовірно, вели кочовий спосіб життя.
Період Джьомон Близько 10 тисяч років до н. е. завершилася епоха льодовиків, з таненням яких піднявся рівень світового океану. Завдяки цьому утворився Японський архіпелаг. У результаті потепління і зміни руху морських течій, японські степи часів палеоліту заросли густим лісом. Приблизно в цей же час до Японських островів переселилась нова група людей з Південно-Східної Азії. Представники цієї групи добре зналися на суднобудівництві і морській навігації. Ймовірно, їхні каноеподібні човни-довбанки були принесені до японських берегів теплою океанською течією Курошіо. Новоприбулі південно-східні азіати змішалися з нащадками палеолітичної популяції Японського архіпелагуРубель В. А., Коваленко О. О. Проблема етногенезу японського народу в сучасній японській історіографії // Східний світ. — Київ: Інститут Сходознавства НАН України, 2000. — № 1. — с.156-162..
Завдяки зміні клімату японська флора і фауна кардинально змінилися. Північно-східна частина архіпелагу була вкрита дубовими і хвойними лісами, а південно-західна — буковими і субтропічними. У них мешкали великі кабани, олені, дикі качки, фазани. У морях і океані водилися боніти, червоні пагри, морські судаки та різні види мушлевих. Узбережжя Хоккайдо і регіону Тохоку було багате на лосося і форель. Завдяки таким природним багатствам мешканці Японських островів не потребували великомасштабного сільського господарства або скотарства, залишаючись примітивним суспільством мисливців-збирачів戸沢充則編 『縄文時代研究事典』, 3版. — 東京: 東京堂出版, 1996.
Реконструкція селища джьомонівців(Кірішіма, Каґошіма)«Вогняний горщик»(Цунан, Ніїґата)Реконструкція будівлі зборів(Аоморі, Аоморі)Джьомонівська доґу(Хіросакі, Аоморі)
Близько 10 тисяч років тому стародавні японці почали виготовляти керамічні вироби, які вважаються одними з найстаріших у світі. Серед тогочасної кераміки переважав кухонний посуд у вигляді глибокодонних глеків для зберігання продуктів, смаження і варіння їжі. Характерною рисою цих виробів був «шнурковий орнамент», який японською мовою називається джьо́мон. Подібний орнамент спостерігався на острівному посуді до середини 2 століття до н. е., що дало підстави археологам називати японську культуру часів неоліту «культурою Джьомон», а час її домінування на Японському архіпелазі — періодом Джьомон.
У неоліті стародавні японці перейшли до осілого способу життя, формуючи невеликі поселення у 20-30 осіб на невисоких пагорбах. Типовим житлом були землянки і напівземлянки. Довкола поселення знаходилися смітникові насипи, які водночас служили місцем поховання померлих. Серед поселень тієї епохи найбільше вирізняється стоянка Саннай Маруяма у префектурі Аоморі, яка датується 5 століттям до н. е. і містить залишки великого селища на 100–200 осіб. Основою господарства джьомонівців було полювання та збирання плодів рослин. Існував статевий і віковий поділ праці. Наряду з промислами стародавні мешканці архіпелагу займалися примітивним розведенням каштанів, бобових, гречки, а також культивацією устриць. Близько 4–3 століття до н. е. вони освоїли примітивне суходільне рисівництво. Релігійним уявленням були притаманні анімізм і тотемізм. Джьомонівці виготовляли з глини жіночі фігурки доґу і вклонялися силам Землі, символам народження і життя.
Період Яйой Хоча рисівництво було відоме в Японії ще в епоху Джьомон, великомасштабне заливне рисівництво з використанням іригації з'явилося на островах у 1 тисячолітті до н. е., шляхом запозичення з континенту. Місцем нововведення був північ острова Кюсю, звідки ця культура поширилася у інші райони архіпелагу. З приходом заливного рисівництва люди, які проживали до цього на невеликих пагорбах, переселилися на рівнини і долини річок. Було створено перші сільські громади мура, члени яких займалися створенням і підтримкою заливних полів. З'явилися нові знаряддя праці, такі як кам'яний ніж-серп, а також нові типи будівель для зберігання збіжжя — комори на підпорах. Члени громади почали проводити свята і молебни за багатий врожай. Сформувався новий сільськогосподарський ритуал і календарКоваленко О. О. Місце і роль переселенців часів яйої та кофун у формуванні японського етносу в працях японських дослідників другої половини XX ст. // Східний світ. — 2004. — № 1. — с.80-85..
Разом і з рисівництвом до Японії з материка потрапила культура обробки металів — міді, бронзи і заліза. До 1 століття до н. е. японці імпортували готові товари, але згодом налагодили своє металургійне виробництво. Серед основних бронзових виробів були мечі, списи і алебарди, а також дзеркала і дзвони дотаку. З поширенням залізних знарядь у 2 столітті бронзова зброя перетворилася на предмети культу大塚初重著 『弥生時代の考古学』 — 東京: 学生社, 1998. 橋口達也著 『弥生文化論: 稲作の開始と首長権の展開』 — 東京: 雄山閣出版, 1999..
Реконструкція стоянки Йосіноґарі(Йосіноґарі)Глечик Яйой(Ота, Токіо)Кам'яний ніж-серп(Томесі, Міяґі)
Також на початку 1 тисячоліття до н. е. на Японському архіпелазі почали виготовляти керамічні вироби нового стилю, який походив на континентальний. Їх особливістю був червонястий колір, відсутність візерунка та багатство типів посуду. Ймовірно, реформа кераміки була пов'язана із поширенням рисівництва. Такий посуд вперше знайшли у містечку Яйой, за іменем якого нова керамічна культура отримала назву «культури Яйой». Час панування цієї культури на Японських островах з 1 тисячоліття до н. е. по 3 століття н. е. називається періодом Яйой.
Завдяки рисівництву населення Японії зросло. Це сприяло налагодженню відносин між громадами, однак нерідко провокувало конфлікти, особливо за контроль над ресурсами — землею і водою. Від 2 століття до н. е. більшість поселень були вже оточені ровами і дерев'яним частоколом. Серед громадників виділилися вожді, які зосередили у своїх руках релігійну і військову владу. Селища нерідко об'єднувалися у союзи — перші японські прото-державні утворення, насамперед Ідзумо. Одним з найбільших укріплених поселень-громад періоду Яйой була стоянка Йосіноґарі у префектурі Саґа, яка свідчить про високий рівень організації стародавніх японців.
Формування японської держави
Японія у китайських хроніках Перші писемні згадки про стародавню Японію містяться в історичних хроніках 1 століття китайської імперії Хань. У них зазначається, що стародавні японці вадзін проживали на островах у Східному морі, мали 100 малих країн та інколи надсилали данину Китаю. У «Книзі Пізньої Хань» збереглося повідомлення про посольство японського вана країни На, який 57 року отримав від китайського імператора золоту печатку.
У зводі 3 століття китайської імперії Вей, «Переказі про людей ва», згадується 30 японських країн, серед яких наймогутнішою є Яматай. Повідомляється, що її правителька ван-жінка Хіміко утримувалась при владі використовуючи «чари для одурманювання населення». 239 року вона відправила до Вей посольство з даниною і отримала від китайського імператора в подарунок титул «вана японців, друга Вей» та 100 бронзових дзеркал. Через ряд неточностей в оповіданні про Яматай історики й археологи досі не можуть узгодити місцезнаходження цієї політії. Одні локалізують її у регіоні Кінкі, а інші — на півночі острова Кюсю.
З появою на міжнародній арені держави Яматай вона була змушена стати частиною китаєцентричної системи міждержавних відносин у Східній Азії. За цією системою, яка сформувалась за часів правління династії Хань, Китай розпочинав діалог із іноземними правителями лише у випадку визнання ними верховенства китайського імператора і сплати йому данини. Зі свого боку китайський імператор надавав іноземному правителю політичну підтримку та дозвіл торгувати з Китаєм.
Ямато і Період кофун У 4 столітті письмові повідомлення про Японію зникають. Китай поринув у міжусобиці, що спричинило ослаблення його міжнародного авторитету. Водночас на Корейському півострові постали три держави — Когурьо, Сілла і Пекче, які розпочали боротьбу за об'єднання Кореї. На цьому тлі в Японії також посилилися об'єднавчі тенденції. Їх виразником стала держава Ямато, розташована у однойменному регіоні сучасної префектура Нара. Письмові свідчення про початкову історію цієї держави відсутні, однак археологи пов'язують її посилення з поширенням культури курганів кофун у центральній Японії. Вона сформувалася з вождества Яматай.
Курган Дайсен(Сакаї, Осака)Залізний обладунок(Ейхейдзі, Фукуй)Курган Ґосікідзука(Кобе, Хьоґо)Фрески Такарацудзука(Асука, Нара)
Звичай ховати заможних осіб у земляних курганах виник на Японському архіпелазі у 3 столітті та зберігався до середини 6 століття. Цей часовий проміжок називають періодом кофун, а культуру цього періоду — «культурою кофун». Японські кургани мали різні форми, проте найпоширеніша з них нагадувала з повітря замковий отвір. Найбільша кількість подібних могил знаходилася у Ямато і Каваті, на території сучасних префектур Нара і Осака, що говорить про можливий союз знаті цих двох регіонів. Найпівденнішою точкою поширення культури курганів вважається префектура Каґошіма, а найпівнічнішою — префектура Івате. Більшість істориків та археологів асоціюють поширення цієї культури з поступовим опановуванням державою Ямато земель Японського архіпелагу. Було підкорено протодержави Ідзумо (на той час стала культовим центром давніх японців) і На.
Припускають, що Ямато була федерацією. Її очолював вождь окімі, голова яматоських родів, який зосереджував у своїх руках усю релігійну і військову владу в державі. Йому корилася регіональна знать, яка об'єднувалася у великі роди удзі. Відповідно до статусу роду, вождь надавав його головам титули кабане, які визначали місце роду в урядовій ієрархії. Ця система державної організації називалась родово-титулярною.
Зовнішня політика Ямато Ямато була активним членом східноазійської міжнародної спільноти і часто втручалася у справи Корейського півострова на боці південнокорейської держави Пекче. У 4 столітті яматосці допомагали останній стримувати навалу північнокорейської держави Когурьо, за що отримали південні пекчеські землі Мімана. Про це згадує текст стели, що була зведена на пам'ять про когурьоського правителя Квангетхо. У 5 столітті вожді Ямато намагалися закріпити військові успіхи на півострові дипломатично, звертаючись за допомогою до Китаю. Так, у документації південної китайської династії Сун згадуються «п'ять японських ванів», які протягом 413–478 років відсилали до китайського імператора 10 посольств і прохали визнати їх правителями півдня Кореї. Хоча яматосці приймали верховенство Китаю, вони заручалась його військово-політичною підтримкою для протистояння натиску Когурьо. У 6 столітті Пекче і Ямато спільно опиралися агресії іншої корейської держави — Сілла. Проте війна з нею була неуспішною і закінчилась анексією Мімани сілланцями 562 року.