Емблема Імператора Японії — 16-пелюсткова хризантема на сумаховому тліСумаховий колір символізує сонячне сяйво. Він був кольором верхнього одягу, який мав право носити лише Імператор Японії. Використання цього кольору підданими було суворо заборонене до 1945 року.. Імпера́тор Япо́нії (, , «Небесний господар») — монарх Японії, а також його титул і складова посмертного іменіЗазвичай, цим титулом позначають особу монарха, що править, табуюючи його прижиттєве ім'я. Цей титул також відомий під автентичною назвою — тенно, яку в XVI столітті європейці перекладали як «Папа Японський», за аналогією із Папою Римським, а у XIX столітті — як «Імператор Японії». Останній варіант перекладу закріпився у більшості мов світу.. Походить від правителів старояпонської держави Ямато IV — VII століття, що використовували титул «окімі». Інститут Імператора та зміст його повноважень мінялися залежно від епохи. У новітній час, згідно з чинною Конституцією, Імператор — це символ Японської держави і єдності японської націїКонституція Японії. Розділ І. Імператор .. Його вважають номінальним головою держави, що править нею, але не управляєІмператор Японії // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997..

Імператор Японії, що править з 2019 року, — Його Імператорська Величність Нарухіто.

Титули

Японське ієрогліфічне сполучення тенно  — «Небесний господар» — зазвичай перекладають українською мовою як «Імператор». Воно потрапило до Японії з Китаю. Стародавні японці вимовляли це сполучення як сумера мікото, субераґі або субероґі — «Панівний господар» і позначали ним власного монарха. У стародавньому Китаї воно звучало тяньхуан і вказувало на даоське божество Тяньхуана, уособлення Полярної зірки, господаря Неба й одного з трійці владик всесвітуПоряд з Діхуаном, господарем Землі, та Женьхуаном, господарем людей.. Термін «Небесний господар» був релігійним, тому в історії Китаю жоден правитель, за винятком імператора Гаоцзуна з династії Тан, не вживав це сполучення як титул.

За повідомленням «Анналів Японії» титул тенно стосовно японського монарха вперше використав принц-регент Шьотоку. 608 року він надіслав китайській стороні державну грамоту, в якій називав китайського правителя «Господарем і владикою Заходу», морокосі но кімі. Подано смисловий переклад ієрогліфів. Традиційний переклад — «Імператор Заходу»; переклад з японської — «Правитель Китаю»., а японського — «Небесним господарем Сходу», ямато но тенно. Подано смисловий переклад ієрогліфів. Традиційний переклад — «Імператор Сходу»; переклад з японської — «Тенно Ямато».. Ймовірно, прийняття правителями стародавньої японської держави Ямато нового титулу тенно мусило підкреслити їхнє божественне походження і сакральну природу їхньої влади. Вони укріплювали свій статус всеяпонського первосвященика, який шляхом здійснення ритуалів та проведення свят зливався із божеством і керував країною від його імені. Саме таке розуміння цього титулу відбилося в його старояпонській назві сумера мікото, де сумера означало «управляти, правити», а мікото позначало «господаря» і «божество» одночасно.

Основним титулом японських монархів був тенно, проте існувало багато інших синонімічних титулів та звертань, що позначали їхню особу. Зокрема, з середини VII століття, для підкреслення поєднання божественної та людської природи правителя, його називали арахіто-ґамі — «боголюдина», арахіто-ґамі. або акіцу-мікамі — «втілене божество», акіцу-мікамі.. Стародавній титул хі-но-міко — «син Сонця», хі-но-міко. використовувався для наголосу на походженні роду монарха від синтоїстської богині сонця Аматерасу. Також вживалися старояпонські титули і звертання, що підкреслювали найвище місце правителя у соціальній ієрархії:

ітідзін — «найперший», ітідзінсейдзьо — «його свята високість», сейдзьо.камі-ґоітідзін — «його найперша високість», камі-ґоітідзін.сюдзьо — «його панська високість», сюдзьо.кіндзьо — «його правляча високість», кіндзьо.тоґін — «пануючий», тоґін.кодзьо — «його господарська високість», кодзьо.тодай — «правлячий», тодай.окімі — «великий господар», окімі.хідзірі — «святий», хідзірі.сісон — «його шанованість», сісон.уе або камі  — «його високість», уе / камі.

Окрім японських титулів вживалися і китайські, якими традиційно позначали імператорів китайських династій і які були тісно пов'язані з китайськими філософськими концепціями Піднебесної, мандату Неба, феншуй тощо. Наприклад:

бандзьо — «міріада колісниць», бандзьо. В стародавньому Китаї могутність держави вимірювалася кількістю колісниць (чен), яку може виставити її правитель.іттен бандзьо но кімі — «господар Піднебесної й міріади колісниць», いってんばんじょうのきみ, іттен бандзьо но кімі.бандзьо но кімі — «господар міріади колісниць», бандзьо но кімі.наммен — «південноликий», нанмен. Китайський імператор приймав підданих обернувшись лицем на південь, сторони світу яка символізувала енергію ян, позитивне чоловіче начало.ґьо — «повелитель чотирьох морів», ґьо.наммен но сі — «його південноликість», нанмен но сі.іттен но кімі — «господар Піднебесної», іттен но кімі.тенсі — «син Неба», тенсі.

Також існувала низка титулів буддистського походження, оскільки японського монарха вважали покровителем буддизму в країні. дзендзю но арудзі — «пан десяти чеснот», дзендзю но арудзі. Згідно з буддистським вченням, той хто виконує десять добрих заповідей у цьому житті, переродиться монархом в житті майбутньомуконрін — «золоте колесо», конрін. Золоте колесо — один із основних шарів світобудови в буддиський космології, на якому почивають океан, чотири континенти та священна гора Сумеру. Японського монарха порівнювали із правителем цього шару, Царем золотого колеса, найвищим із чотирьох ідеальних владик чакраварті-раджан, що тримає в руках золоте колесо перероджень чаккаратану й управляє усіма чотирма континентами..дзендзю но о — «ван десяти чеснот», дзендзю но о.конрін дзьоо — «святий ван золотого колеса», конрін дзьоо.дзендзю но кімі — «господар десяти чеснот», дзендзю но кімі.сейко — «святий господар», сейко. Вживали також опосередковані назви, що позначали японського монарха. Вони виникли завдяки традиції табуювання імен правителів, а подекуди — і титулів. Зокрема, монарха часто називали словами, що асоціювалися з його резиденцією: мікадо — «ворота», мікадо., уті — «покої», уті., оояке — «двір», оояке. або сінґі — «палац», сінґі.. Оскільки доступ до резиденції було суворо регламентовано, правителя також іменували кінрі — «заброний палац», кінрі. або кінтю — «той, хто в забороненому палаці», кінтю.. Інколи монарха називали відповідно до його транспортного засобу: дзьойо — «паланкін», дзьойо. або сяґа — «карета», сяґа.. Існувало також шанобливе звертання хейка — «підніжжя», що вказувало на підніжжя сходів Імператорського палацу. В українській мові це звертання традиційно передають як «Його величність».

Починаючи з 1868 року, після реставрації Мейдзі, основним офіційним титулом японських монархів у зносинах з правителями інших держав став титул тенно. Його перекладали на європейські мови як «Імператор». Поряд із цим титулом офіційно використовувався титул котей, прямий аналог китайського імператорського титулу хуанді. У квітні 1936 року, внаслідок уніфікації титулів, тенно став єдиним звертанням до японського монарха в міжнародних документах японською мовою.

Імена

Японські Імператори не мають прізвищ. Їхні прижиттєві імена табуюють і не вживають в офіційних джерелах японською мовою. Після смерті Імператорів їх називають за посмертними іменами, які складаються з двох частин: імені, що прославляє чесноти покійного монарха, та титулу тенно — «Імператор». Наприклад:

Прижиттєве ім'я Посмертне ім'яКаму ямато іваре хіко но мікото Імператор Дзімму (дзімму тенно, Імператор Божественний воїн)Муцухіто Імператор Мейдзі (мейдзі тенно, Імператор Просвітлене правління)Хірохіто Імператор Сьова (сьова тенно, Імператор Просвітленого миру)

Традиція надання посмертних імен зародилася у VIII столітті, в часи існування системи ріцурьо. За цією традицією, їх утворювали шляхом поєднання ієрогліфів, що були взяті з посмертних імен Імператорів-попередників. До посмертного імені також додавали назву місця знаходження Імператорського палацу покійного монарха і назву його гробниці. Після реставрації Мейдзі посмертні імена надають за іменем до девізу правління Імператора.

Ім'я Імператора, що править, також табуюють в японській мові. Його називають просто тенно — «Імператор» або кіндзьо тенно — «Правлячий Імператор». В українській мові такого монарха називають за прижиттєвим ім'ям, додаючи попереду останнього звертання «Його величність» або «Його величність Імператор».

Історія

Стародавність

У VI — VII століттях монархи центральнояпонської країни Ямато, що носили титул окімі, підкорили своїй владі кількох регіональних правителів кімі та ваке і створили централізовану державу — Японію. У VIII столітті, базуючись на китайському досвіді державного будівництва, вони розробили державну правову базу і прийняли новий титул тенно — «Імператор». Легітимність правління цих монархів ґрунтувалася на божественному авторитеті. Японські Імператори були первосвящениками релігії синто і під час щорічного свята збору врожаю ніїнамесай新嘗祭, にいなめさい, ніінамесай. проходили обряд злиття із синтоїстськими божествами. Це свято поряд із торжеством престолонаслідування дайдзьосай, дайдзьосай. було найбільшим святом стародавнього Імператорського двору.

У VIII — IX століттях, в період розквіту стародавньої японської держави, Імператори були повновладними суверенами країни і мали монополію здійснювати головні державні ритуали. Їхнє панування було обґрунтоване легендами і міфами, упорядкованими в «Записах про справи давнини» (708 hsr) та «Анналах Японії» (720 hsr). Релігійний авторитет Імператорів був підсилений новими закордонними вченнями: буддизмом, даосизмом, конфуціанством та китайськими окультними практиками. Члени Імператорського роду активно приймали буддизм, а державні ритуали запозичили форму даоських церемоній. Символами влади Імператорів були три божественні скарби — дзеркало, меч і маґатама. Їх передавали із покоління в покоління під час обряду престолонаслідування. Резиденція Імператорів перебувала в місті Кіото, яке було столицею країни.

З X століття Імператори стали поступово втрачати найвищу владу в Японії. Замість них керування Імператорським урядом перебрали на себе їхні регенти і радники з аристократичного роду Фудзівара, а з кінця XI століття — відставні Імператори, батьки або діди правлячих монархів.

Середньовіччя

Наприкінці XII століття, з утворенням альтернативного самурайського уряду — сьоґунату в Камакурі, політичний вплив Імператорів та їхнього двору занепав. Після поразки двірцевої аристократії в антисьоґунатському повстанні 1221 року японський монарх повністю перетворився на номінального правителя. Попри це, Імператори залишалися головними розпорядниками державних церемоній та ритуалів. Їхній двір утримували за рахунок продажів вельможним самураям почесних посад в Імператорському уряді.

1333 року після падіння сьоґунату Імператор Ґо-Дайґо спробував відновити стародавню державну модель VII—IX століття, провівши реставрацію Кемму. Вона закінчилася соціально-політичною кризою і спричинила розкол японської Імператорського дому на Південну і Північну династії. Єдність дому було відновлено 1392 року зусиллями нового самурайського сьоґунату Муроматі, проте Імператора було усунено від управління країною. Через це протягом XV — XVI століття їхній двір деградував. Занепад був настільки глибоким, що найголовніше Імператорське свято збору урожаю не відзначали 220 років, а церемонія престолонаслідування відбувалася без протоколу. Крім цього з XIV століття впродовж 315 років не здійснювали обряд призначення монаршого спадкоємця — Великого сина Імператора. Усі Імператорські церемонії та ритуали відновили лише в XVIII столітті, за часів сьоґунату Токуґава.

Новий час