Бе́рда () — річка в Україні, у межах Пологівського та Бердянського районів Запорізької області. Впадає до Азовського моря.

Опис Довжина 125 км, площа водозбірного басейну 1 750 км². Похил річки 2,1 м/км. Долина у верхній та середній течії переважно трапецієподібна, завширшки 3 км, завглибшки до 50 м; її праві схили в багатьох місцях значно вищі за ліві, порізані балками і ярами. Заплава тут одностороння, завширшки до 100 м, у пониззі заплава двостороння, в багатьох місцях заболочена. Річище звивисте, завглибшки до 1,5 м, завширшки 6—10 м, з поодинокими розливами до 15—25 м. Чверть річища заросла очеретом. Дно піщане, подекуди кам'янисте. Живлення снігове й ґрунтове. Характерні весняні повені. Замерзає у грудні, скресає в лютому. Крига нестійка. Пересічний річний модуль стоку — 1,65 л/с•км². Використовується на зрошення, водопостачання, рекреацію. Зарегульована водосховищами, ставками. Бердянське водосховище біля с. Осипенко, збудоване 1954 року, забезпечує водою місто Бердянськ. На березі побудовані зони відпочинку.

Берді зобов'язана своїм існуванням Бердянська коса, 23 км завдовжки. На берегах річки — рудопрояви графіту.

Розташування Берда бере початок на північний захід від села Вершина Друга, в межах Приазовської низовини між двома курганами: Могили Кордонські і Могила Довга Попівка. Тече спершу на схід, далі — на південний схід, у місці впадіння до неї річки Каратиш різко повертає на південний захід, у пониззі тече на південь, у пригирловій частині — на південний схід. Протягом 25 км від Калайтанівки до Білоцерківки тече межею з Донецькою областю. Впадає до Азовського моря на його північному узбережжі, на північний схід від міста Бердянська.

Природа У річці водяться краснопірка (), головень (), карась (), щука (). Річка тече степовою місцевістю, тому для її берегів характерна степова й лучна рослинність. Уздовж берегів трапляються штучні лісосмуги. На берегах можна спостерігати виходи гранітів.

Притоки Праві: Волова, Берестова.

Ліві: Бельманка, Грузька, Каратюк, Каратиш або Коротиш (найбільша притока).

Історія Давні назви річки: Гіпакіріс, Агара, Агарліберт, Каяла, Каяліберт. Річками Берда та Кінські Води в 1770-х роках, за указом російської імператриці Катерини II Сенату від 10 травня 1770 року, була зведена укріплена Дніпровська лінія у складі семи, за 30 верст одна від одної, фортець:

Олександрівська — біля гирла річки Московки, яка впадає у Дніпро; Микитинська — на річці Конці праворуч за 20-ти верст від виходу до долини Дніпра (плавні Великого Лугу); Григорівська — поблизу річок Вербової і Жеребця, що впадають в Конку; Кирилівська — праворуч, на річці Токмачці, притоці Конки; Олексіївська — на витоках річки Берди, що впадає в Азовське море; Захар'ївська — на річці Берді, ліворуч, навпроти «розореного, невідомого ретранжаменту, який був з давніх пір»Не виключено, що «невідомий ретранжамент, який був з давніх пір» — «кіш з палей і каменій» Галицького князя Мстислава Романовича часів сумно відомих подій 1223 року на Калці-Каялі; Святого Петра («Петровська», «Бердянська») — над Азовським морем побіля гирла річки Берди.

Виробником робіт будівництва захисної лінії був призначений російський військовий інженер, член Військової колегії, сенатор(з 1781 р.) генерал поручик (з 1765 р.) Михайло Олексійович Деденьов(3.11.1720 — 1786), а спостерігачем — Щербинін.История города Александровска/ Екатеринославской губернии/ В связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии /1770 — 1806 гг./ Издано в Екатеринославе. 1905. У районі села Троїцьке (з 1923 по 2016 рік — село Карла Маркса) понині збереглися залишки Захаріївської фортеці. Батальйонна фортеця Святого Петра в гирлі Берди на місці нинішнього села Новопетрівка була побудована військовим інженером, полковником (що невдовзі, — 28.12.1771 р. здобув чин генерал-майора) Олександром Рігельманом(1714—1789) — першим військовим комендантом цієї морської фортеці. Восени 1782 року цій морській фортеці призначено було стати центром геополітики. Саме сюди, через Азовське море прибув з Керчі після антиханського заколоту, що спалахнув там, для переговорів з князем Потьомкіним останній кримський хан Шагин-Гірей. З донесення російського резидента при ханові Веселицького П. П. російської імператриці Катерині II:

Супроводили останнього кримського хана в його останньому поході на Крим, племінник князя Потьомкіна Г. О., генерал-майор Олександр Миколайович Самойлов.

Населені пункти Населені пункти униз за течією: Вершина Друга, Смирнове, Олексіївка, Титове, Ланцеве, Білоцерківка, Лугове, Захарівка, Калайтанівка, Миколаївка, Радивонівка, Осипенко, Старопетрівка, Новопетрівка. Місто Бердянськ, зобов'язаний своєю назвою річці.

Природно-заповідний фонд У межах р. Берди розташована низка об'єктів природно-заповідного фонду України: У середній течії Берди на межі з Донецькою областю розташований ландшафтний парк «Половецький степ». У Бердянському районі, на лівому березі річки розташована пам'ятка природи — Гранітні Скелі. На вододілі річок Берда і Кальчик (притока Кальміусу) на правому березі невеличкої притоки Каратиша розташований заповідник «Кам'яні Могили». Заплава річки Берда

Галерея

Примітки

Джерела

«Каталог річок України» — Видавництво АН УРСР, Київ, 1957.

Тунманн Иоганн. Крымское ханство / Пер. с нем. Н. Л. Эрнста и С. Л. Белявской. — Симферополь, 1991. История города Александровска/ Екатеринославской губернии/ В связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии /1770 — 1806 гг./ Издано в Екатеринославе. 1905. Ласковский: Мат. для истории инженерного искусства в России, 1865 г. — Фридман: История крепости в России, 1895 г. — Кюи: Очерк долговременной фортификации, 1897 г. — Фабрициус: Военно-инженерное ведомство в России, 1903 г.