Ірла́ндська мо́ва () — одна з кельтських мов, що разом із шотландською гельською та менською мовами належить до гойдельської підгрупи (інша підгрупа — бритська — об'єднує валлійську, бретонську та корнську мови). Ірландська — єдина на сьогодні кельтська мова із державним статусом (разом із англійською вона є державною мовою Ірландії, а також однією з офіційних мов Європейського Союзу та Північної Ірландії).
Ірландську можна вважати класичною кельтською мовою, адже її форма у найдавніших документах зберегла низку форм, що цілком зникли із бритських мов. Ірландська мова засвідчена з IV століття нашої ери огамічними написами, а з VII ст. н. е. — глосами латинською абеткою.
Назва За офіційним ірландським правописом An Caighdeán Oifigiúil мова називається Gaeilge ([ˈɡeːlʲɟə]). До реформи правопису 1948 року ця назва мала вигляд Gaedhilge; первинно це був родовий відмінок від Gaedhealg, форми, яку використовували в класичній сучасній ірландській мові.Dinneen, Patrick S. (1927). Foclóir Gaedhilge agus Béarla (2d ed.). Dublin: Irish Texts Society. pp. 507 s.v. Gaedhealg. ISBN 1-870166-00-0. Давніші написання включають такі варіанти, як Gaoidhealg [ge:ʝəlˠg] у класичній ірландській та Goídelc [goiðelˠg] в староірландській. Сучасне написання виникло через усунення німого dh із Gaedhilge.
Інші форми написання трапляються в сучасних ірландських діалектах. Окрім південноконнахтського варіанту Gaeilge, описаного вище, побутує Gaedhilic / Gaeilic / Gaeilig ([ˈɡeːlʲɪc]) або Gaedhlag ([ˈɡeːl̪ˠəɡ]) в ольстерській та північноконнахтській ірландській та Gaedhealaing / Gaoluinn / Gaelainn ([ˈɡeːl̪ˠɪŋ /ˈɡeːl̪ˠɪn]) у манстерській ірландській.Doyle, Aidan; Edmund Gussmann (2005). An Ghaeilge, Podręcznik Języka Irlandzkiego. pp. 423. ISBN 83-7363-275-1.Dillon, Myles; Donncha Ó Cróinín (1961). Teach Yourself Irish. pp. 227. ISBN 0-340-27841-2.
Історія
Рання історія Ірландська мова має свою давню писемність, збереглися пам'ятки з VI ст., хоча окремі написи цією мовою на різних предметах відомі ще з IV ст. Християнство прийшло до Ірландії в 432 р. (на два століття раніше, ніж у Британії) і пов'язане з особою Патрикія, сина римського посадовця, захопленого в 16-річному віці в полон місцевими жителями. Згодом він утік до Галлії, отримав сан єпископа і, повернувшись до Ірландії як проповідник, розпочав християнізацію країни, з якою познайомився в юності. Найімовірніше, що Патрикій, згодом канонізований як св. Патрик, проповідував ірландською.
«Золота доба»
У період з VI до IX ст., який дістав назву «Золота доба», Ірландія була єдиною в Європі країною, мову якої використовували в літературі та освітніх закладах. В інших державах вони були латиномовними. У VIII ст. ірландська мова вже плекалася в монастирях як мова релігії, витісняючи латину, панування якої на континенті залишалося непорушним упродовж багатьох століть. Ще до нормандського завоювання Британських островів у другій половині XI ст. колоністи, що жили серед ірландців, але належали до інших етнічних груп — піктів, англосаксів, данців, скандинавів, — були здебільшого асимільовані, себто перейшли на ірландську мову.
Занепад Процес занепаду мови почався з приходом нормандців (XII ст.) і відбувався поступово. Англійцям, що також потрапили у васальну залежність і були змушені миритися впродовж трьох століть із офіційним статусом франко-нормандської мови, вдалося відстояти свій мовний суверенітет, і в 1362 р. засідання парламенту вперше було відкрито англійською мовою. Геополітична експансія Лондона незабаром позначилася на мовному житті сусідніх етносів: в Ірландії домінування нормандців успадкували англійці. Судячи з уваги найвищої влади до мовної політики, уже в Середньовіччі мову вважали важливим компонентом національної ідентичності. Король Генріх VIII видав на початку XVI ст. низку указів, спрямованих проти ірландської мови. Ключову роль у прискоренні лінгвоциду відіграло заснування англійських поселень на ірландській території, що почалося ще в XVI ст. і набуло найбільшого розмаху за часів Кромвеля.
Особливо відчутною була експансія англійської мови в період 1600—1800 pp. На кінець XVIII ст. нею вже говорило понад 50 % населення Ірландії. До складу цієї мовної більшості ввійшла й панівна верхівка. Ірландськомовними залишилися переважно представники низів, проте їхній мові бракувало соціального престижу та офіційного визнання.
На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на англійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих «національних шкіл», запроваджена у 1831 р., стала своєрідною машиною мововбивства. Фатальну роль відіграв також Великий голод 1845-1849 років, який найбільше позначився на соціальних низах, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміграцію.
Нова історія
1937 року, коли ірландську мову проголосили державною, всі офіційні документи стали видавати двома (ірландською та англійською) мовами. Але на цей час кількість носіїв ірландської мови вже була надзвичайно малою. Перепис 1926 р. показав, що нею володіло тільки 18 % населення, а тих, хто говорив тільки ірландською, було катастрофічно мало — 0,6 % від загальної кількості населення. Попри такі показники, ірландська мова зберігала свій символічно-психологічний вплив на засновників молодої держави. Відомий вислів Де Валери, одного з ідеологів ірландського руху за незалежність і третього президента країни: «краще Ірландія з її мовою, але без свободи, ніж вільна Ірландія без мови». Таким чином, і політична воля керівництва, і сама логіка розгортання національної ідеї диктували стратегічну необхідність підтримки ірландської мови, яка була видимою ознакою небританської перспективи в розвиткові нації.
У незалежній державі ірландську мову було запроваджено як обов'язковий предмет у системі освіти. У початкових класах навчання мало вестися тільки ірландською, хоча цією мовою не володіла переважна більшість населення. У 1975 р. уряд створив Комісію в справах ірландської мови «Bord na Gaeilge», на яку покладалась відповідальність за стан ірландської мови та її розвиток. Комісія намагалася досягати зазначеної мети шляхом популяризації своєї ідеї переходу на рідну мову, створенням мовних курсів різного рівня, поширенням відповідної літератури. Проте наслідки такої діяльності виявилися досить скромними.
Заходи щодо підтримки ірландської мови було запроваджено в офіційній галузі. Вона стала обов'язковою для державних службовців, в юриспруденції, армії, поліції тощо. Проте дотримання цієї вимоги стало переважно номінальним, і переважання англійської мови в практичній діяльності відповідних структур не зазнало суттєвих змін. Хоча під час перепису 1971 р. 28,3 % громадян вказали, що володіють ірландською мовою, але рівень цього володіння виявився насправді досить низьким, оскільки для абсолютної більшості вона залишається лише одним зі шкільних предметів, а не живою стихією. Однак, згідно з переписом 2006 року, ірландською мовою володіло вже понад 40 % населення Ірландії.
Фонетика
+Приголосні фонеми Губні Передньоязикові Задньоязикові Гортанні Губно-губні Labiovelar Губно-зубні Зубні Ясенні Заясенні Твердопіднебінні М'якопіднебіннітвердім'якітвердітвердім'якітвердітвердім'якім'якім'якітвердіПроривніглухіpˠ pʲt̪ˠ tʲc kдзвінкі bˠ bʲd̪ˠ dʲɟ ɡСпіранти/Апроксимантиглухіfˠ fʲsˠ ʃ ç x hдзвінкі w vʲ j ɣ Носові mˠ mʲ n̪ˠ nʲ ɲ ŋ Одноударні ɾˠ ɾʲ Бокові апроксиманти l̪ˠ lʲ
+Голосні фонеми Передні Середні Задні Високі iː uː Н. високі ɪ ʊ Високо-сер. eː oː Середні ə (лише ненаголошені) Низько-сер. ɛ ɔ Низькі a ɑː
Наголос. Стандартний ірландський наголос падає на перший склад. Він настільки сильний, що наступні короткі голосні звучать нечітко: macalla. Довгі голосні в середині слова мають допоміжний наголос: garsun. У деяких випадках перший склад не наголошений (arán) або й редукується до беззвучності (an t-arán). На Півдні (манстерський діалект) наголос падає на довгий склад у будь-якій позиції, а у випадку подвійного наголосу останній глушить перший. Крім цього, у Манстері наголошеним є суфікс -ach.
Назалізація. Звуки á, a, ó, o, ú, u перед mh та nn підлягають назалізації, тобто перетворюються на носові голосні. При цьому a у поєднанні з mh, m, nn утворює носові дифтонги (sámh, am, comhartha, cumhacht, cúng).
Дифтонги: iə, uə, əi, əu.
Граматика
Граматика ірландської мови разом із іншими кельтськими мовами має низку особливостей, нетипових для інших індоєвропейських мов. Зокрема, найбільш разючими відмінностями щодо української мови є мутація початкового приголосного, порядок слів у реченні VSO (присудок + підмет + додаток) та використання двох різних форм дієслова «бути».
Але жодна з цих відмінностей не є суто ірландською. Всі вони трапляються як у інших кельтських мовах, так і в мовах інших сімей: морфосинтаксична мутація функціонує в африканській мові фульфульде; порядок слів VSO притаманний давнім семітським мовам (класичній арабській та івриту); дві форми «бути» є у португальській, іспанській та італійській мовах. Використання прийменникових займенників властиве семітським, а також деяким маловідомим європейським мовам (наприклад венеційській)
Ситуацію ускладнює різноманіття діалектів, різниця між рекомендованим стандартом і розмовними спрощеннями граматики та вимови, які відбуваються під час мовлення носіїв .
Синтаксис В ірландській мові порядок слів у реченні має форму VSO (присудок + підмет + додаток), а також використовують два дієслова «бути». Одне з них вживають для опису постійної характеристики особи чи предмета, а інше — для опису тимчасових якостей.
Прикметник вживають після іменника (за винятком присвійних), але є низка прикметників та часток, які функціонують як префікси.
Морфологія В ірландській мові є три відмінки: загальний (давньоірландські називний та знахідний), кличний та родовий. У манстерському діалекті збереглася форма давального відмінка, хоча її рідше вживають молоді носії мови. Сучасна система відмінювання є радикально спрощеною системою давньоірландської мови.
Ірландські іменники можуть бути чоловічого або жіночого роду (середній рід зник). Певною мірою родові відмінності можна визначити завдяки специфічним закінченням -án та -ín (для чоловічого) і -óg (для жіночого).
Ще однією особливістю ірландської мови, що споріднює її з іншими кельтськими мовами, є використання прийменникових займенників (forainmneacha réamhfhoclacha). Наприклад, слово «біля» звучить як ag, а для першої особи однини («біля мене») воно набуває форми agam. Коли його вживають із дієсловом bí («бути») ag означає володіння (відповідник українського дієслова «мати»).
Tá leabhar agam. — «Я маю книгу» (Буквально, «є книга в мене») Tá leabhar agat. — «Ти маєш книгу» Tá leabhar aige. — «Він має книгу» Tá leabhar aici. — «Вона має книгу» Tá leabhar againn. — «Ми маємо книгу» Tá leabhar agaibh. — «Ви маєте книгу» Tá leabhar acu. — «Вони мають книгу»
Мутації Ірландській мові, як і кельтським мовам загалом, притаманна мутація, за якої початковий та кінцевий приголосний можуть змінюватись, аби виразити граматичні відношення та значення. Мутація стосується дієслів, іменників та прикметників. Деякі приголосні можуть змінюватися двома способами залежно від контексту.
В ірландській є два класи початкової мутації: Леніція (ірл. séimhiú, пом'якшення) описує зміни фрикативних. За старим правописом над зміненим приголосним ставили крапку (buailte), а тепер біля нього пишуть -h: caith! «кидай!» — chaith mé «я кинув» (це приклад леніції як показника минулого часу, що зумовлено використанням do, хоча зараз його зазвичай опускають). margadh «торгівля», «місце торгівлі», «угода» — Tadhg an mhargaidh «людина вулиці» (дослівно «Тейґ місця торгівлі»; тут леніція позначає родовий відмінок іменника чоловічого роду). Seán «Шон, Джон» — a Sheáin! «Джоне!» (тут леніція є частиною кличного відмінка — фактично, клична леніція зумовлена a перед Sheáin).