Півні́чнокри́мський кана́л (, колишній — Північно-Кримський канал імені ЛКСМУ) — іригаційна споруда, зрошувально-обводнювальний канал на півдні України (Херсонська область та АР Крим). Одна з найбільших іригаційних споруд колишнього СРСР. Бере води в річці Дніпро (Каховське водосховище). До 2014 року канал забезпечував до 85 % потреб Криму у прісній воді. Не судноплавний.

З квітня 2014 по березень 2022 року був відключений на вході до Криму. 24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного російського вторгнення в Україну, російські окупанти захопили Каховську ГЕС та початок каналу. Після знищення греблі Каховського водосховища подача дніпровської води каналом була припинена.

Історія

Організація будівництва У 1846 році директор Нікітського ботанічного саду Християн Стевен, згадуючи посуху і голодомор 1833 року, вперше запропонував використовувати води річки Дніпро в степовій частині Кримського півострова шляхом будівництва каналу. Проєкт передбачалося витратити 40 млн російських рублів, які так і не виділив уряд. 1916 року аналогічний проєкт запропонував начальник Нижньо-Дніпровських досліджень В. Чіков .

21 вересня 1950 року ухвалено рішення про будівництво Північнокримського каналу постановою ЦК ВКП(б) та Ради Міністрів СРСР про будівництво Каховської ГЕС на річці Дніпро, Південноукраїнського та Північнокримського каналів. У лютому 1961 року пленум Кримського обкому партії оголосив будівництво Північнокримського каналу всенародним будівництвом, в якому взяли участь 10 тисяч будівельників. У 1963 році для організації будівництва зрошувальних систем було створено потужну будівельну організацію «Укрводбуд». Проєктні та вишукувальні роботи щодо будівництва Північнокримського каналу та його зрошувальних систем виконував колектив українського проєктно-вишукувального інституту «Укрдіпроводгосп» (м. Київ).

Черги будівництва

У 1957 році розпочалося будівництво каналу та зрошувальних систем, яке здійснювалось у три черги: 17 жовтня 1963 року, об 11:45, відбулося відкриття першої черги, вибухом було зруйновано останній земляний пересип на Перекопі. Червону стрічку на відкритті перерізав перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов . На згадку про цю подію у Красноперекопську зведено меморіальний комплекс «Три штурми Перекопу». У 1963 році вода самопливом почала транспортуватися до Красноперекопська, у вересні 1965 року — до Джанкоя, у 1971 році, за допомогою помпових станцій — до Керчі.

29 грудня 1975 року завершено будівництво каналу із введенням в експлуатацію Керченського водосховища. Проєктна площа зрошення — 187,7 тис. га Присиваської низовини, південного узбережжя Каркінітської затоки, центральної частини степового Криму, Тарханкутського плато. Довжина магістралі 402,6 км; проєктна потужність 294 м³/с води; середня ширина — 10—15 м; максимальна глибина — до 6 м. У квітні 1979 року розпочалося будівництво другої черги. Проєктна площа зрошення — 80 тис. га. Головною метою цієї черги було забезпечення водою Сімферополя та Південного узбережжя Криму, поблизу села Скворцове зведено Міжгірне водосховище (50 млн м³). Будівництво другої черги було завершено у 1986 році. З'єднувальний канал (завдожки 46 км) поєднав Роздольненський й Чорноморський канали 5 насосними станціями, що піднімали воду на висоту 88 м. Заплановані водосховища Заповідне-1 і Заповідне-2, південніше Сімферополя, через брак коштів так і не були побудовані. 15 липня 1983 року розпочалося будівництво третьої черги каналу. Проєктна площа зрошення — 89,3 тис.га. Проєктна потужність 100 м³/с води. Через складну економічну ситуацію в СРСР у 1980-х роках третя черга залишилась недобудованою, а будівництво четвертої черги так і не розпочато.

Одночасно з будівництвом каналу та його зрошувальних систем розвивалась інфраструктура степових районів Криму та Херсонщини, збільшувалась чисельність сільського населення в районах інтенсивного зрошувального землеробства.

Головне управління ПКК розташоване у місті Таврійськ Херсонської області.

Використання в СРСР та незалежній Україні Канал використовувався для перекидання зарегульованого стоку Дніпра в посушливі степові райони Південної України з метою зрошування сільгоспугідь, водопостачання Сімферополя, Севастополя, Судака, Феодосії та Керченського півострову.

Закриття

У березні 2014 року, після окупації Криму Росією, українська влада перекрила канал зі свого боку, посилаючись на те, що за Женевською конвенцією забезпечення водою покладається на державу-агресора. Російська окупаційна адміністрація Криму не уклала відповідної угоди з Держводагентством України і не розрахувалася з боргами за перекачування води (близько 1,5 млн гривень). Натомість здійснювався несанкціонований забір води, що надходила самопливом. Іншою підставою для перекриття було символічне значення каналу: він уособлював зв'язки, що раніше сполучали Росію та Україну.

Андрій Сенченко, який тоді виконував обов'язки заступника голови адміністрації президента України, ініціював спорудження дамби на каналі. На його думку, перекриття надходження води в Крим завдало Росії стільки ж збитків, скільки міг би спричинити військовий спротив. Другу, додаткову, дамбу збудували українські фермери. У травні 2014 року Україна почала будувати поблизу Каланчака, на мосту поблизу автошляху (Херсон — Армянськ — Керч), пункт обліку подачі води до Криму й остаточно перекрила подачу води на півострів.

На думку почесного меліоратора України Георгія Капшука: «Якщо ще рік не буде використовуватися канал — прощавай, Північнокримський! Цей залізобетон — він як живий організм. Влітку, коли ґрунт нагрівається до 60°С, а води немає — його коробить, веде. 11 000 км каналів міжгосподарських, зрошувальних і трубопроводів! Як звідси до Аляски! Йому без води стояти влітку не можна».

Задля забезпечення питною водою Судаксько-Феодосійського регіону за дорученням Уряду РФ та окупаційної так званої «Ради Міністрів» окопованого Криму «Рескомводгосп» організував у травні 2014 року перекидання частини стоку річки Біюк-Карасу (5 м³/с) до Північнокримського каналу, задля наповнення Феодосійського водосховища .

Припинення водопостачанням в окупований Крим завдало важких збитків сільському господарству. Господарство України також постраждало, особливо вирощування рису. В Криму ситуація стала критичною у 2020 році, коли через малу кількість опадів і малосніжну зиму сталася посуха.

Напруга через канал суттєво зросла останні місяці 2021 року. Захоплення Росією контролю над каналом розглядалося як один з приводів майбутньої відкритої війни з Україною.

Під час російського вторгнення в Україну 2022 року однією з першочергових цілей російських окупантів було захопити Каховську ГЕС, щоб відновити подачу води в окупований Крим. 24 лютого 2022 року вони захопили Каховську ГЕС. Попри це подача води каналом так і не відбулася. 25 лютого 2022 року окупаційний «голова Криму» Сергій Аксьонов заявив, що для відновлення подачі води Північнокримським каналом на територію Кримського півострова необхідно два тижні. 12 березня 2022 року Голова української військової розвідки Кирило Буданов повідомив, що канал складається з низки складних гідротехнічних споруд, тому одне лише захоплення Каховської ГЕС не може забезпечити Крим водою.

Використання окупаційною владою

Задля забезпечення окупованого Росією Криму водою, 26 лютого 2022 року російські військові підірвали рукотворну дамбу на Херсонщині, що перегороджувала Північнокримський канал. Але вода стала надходити в Крим лише у другій половині березня 2022 року після того, як росіяни підірвали другу дамбу, зведену у 2017 році, не змігши відкрити її шлюзи (підйомні механізми шлюзів не були встановлені).

За рішенням проросійської влади окупованого Криму, воду з Північнокримського каналу навесні 2022 року безкоштовно отримали аграрії, рибні господарства та великі промислові підприємства півострова. У 2023 році планувалося встановити платню за водокористування. Воду з Дніпра було спрямовано на вирощування водозатратних сільгоспкультур, таких, як рис і соя. Проте за 8 років, що канал не наповнювався водою, він сильно замулився, насосні станції було зруйновано, а бетонні плити в деяких місцях прибрано. Як наслідок, у Міжгірне водосховище поблизу Сімферополя вода так і не надійшла. Безконтрольне швидке наповнення каналу водою завдало йому суттєвих руйнувань. Великі обсяги води марнувалися.

У лютому 2023 року російський держкомітет з водного господарства та меліорації Криму доповів, що на півострові зрошувалося 12,2 тис. га — стільки ж, скільки у 2021 році без води із каналу. Через випаровування та фільтрацію в ґрунт, за різними оцінками, йшло 40-60 % об'єму води. Площа Міжгірського водосховища, що накопичувало воду з каналу у 2022 році складала 5 % від максимальної. Влітку 2022 року надлишок води із Сімферопольського водосховища було скинуто у річку Салгир. Через це рівень води в річці піднявся і вона підтопила декілька сіл у Сімферопольському районі.

Перекриття Північнокримського каналу розглядалося як українськими, так і американськими експертами (зокрема Олегом Ждановим і Беном Годжесом) як частина стратегії зі звільнення Криму.

Наприкінці лютого 2022 року частину каналу на Херсонщині було підірвано росіянами. Це унеможливило зрошування сільгоспземель на території Скадовського та Каховського районів Херсонської області. Процесом керували генерал-майор, заступник командувача Чорноморського флоту РФ, полковник, командир 11-ї інженерної бригади Південного військового округу. Вони віддали наказ солдатам РФ про замінування і підрив об'єкту в декількох місцях. 17 травня двоє офіцерів РФ отримали підозри.

6 червня 2023 року росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС, що спричинило стрімке зміління Каховського водосховища та затоплення берегів Дніпра нижче за течією. Внаслідок зміління водосховища вода перестала надходити до каналу.

Панорама початку каналу

Характеристики

Починався Північнокримський канал з Каховського водосховища (витрати води 294 м³/с), від міста Таврійськ і простягався на південь, через Причорноморську низовину й Перекопський перешийок, до КримуСловарь современных географических названий. Под общей редакцией академика В. М. Котлякова. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006 . Довжина каналу складала 402,6 км, ширина — від 110—120 м (до Краснознам'янського каналу) до 25-30 м (поблизу міста Джанкой), середня глибина — 4,6 мСеверо-Крымский канал им. комсомола Украины / Сельскохозяйственная энциклопедия. Главные редакторы В. В. Мацкевич и П. П. Лобанов. 4-е изд., перераб. и доп. Том 5. «Природа» — Судза. — М., «Советская энциклопедия», 1974 . Максимальна пропускна здатність становить 380 м³/с. Перша ділянка каналу (завдожки 208,9 км) — самопливна, на інших ділянках працює чотирисхідчастий машинний водопідйом. Площа систем з самопливним зрошенням — 35 тис. га. Далі вода по магістральному каналу подається за допомогою насосних станцій: № 1 Джанкой (висота підйому води — 9,2 м); № 2 селище Ічкі (висота підйому води — 25,6 м); № 3 та № 4 біля Зеленого Яру подають воду трубопроводом (завдовжки 30 км, діаметром 900 і 1200 мм) на водоочисні споруди міста Керч та в резервне водосховище Станційне (Керченське).

Від магістрального Північнокримського каналу відходять Краснознам'янський канал, а на території Криму, наряду з іншими розподільчими каналами, — три великі зрошувально-обводнювальні гілки загальною довжиною 300 км: Роздольненська (яка далі переходить в З'єднувальний канал, від якого відходить Західно-Чорноморська гілка, та Сакський канал), Курманська гілка та Азовський рисовий канал. В Криму загальна довжина канальної мережі систем зрошення Північнокримського каналу становить 10761,1 км. З Північнокримського каналу одержує живлення також Чаплинська зрошувальна система Херсонської області (17,2 тис. га).