Етьєн Маттле (, 25 грудня 1905, Бельфор, Бургундія, Франція — 23 березня 1986, Сошо, Ду, Франш-Конте) — французький футболіст, захисник. Один із чотирьох гравців, які виходили на поле у матчах перших трьох довоєнних чемпіонатів світу.
Спортивна кар'єра Спочатку займався велоспортом, але після загибелі в одній з гонок старшого брата, став гравцем юнацької команди «Бельфор». Разом з нападником Андре Машіно в 1927 році перейшов до «Страсбура», через два сезони — до новоствореного клубу «Сошо». Перший успіх до команди прийшов у 1931 році — здобула перемогу в кубку Пежо, що є одним з попередників загальнонаціонального футбольного чемпіонату.
У 1932 році була створена професіональна ліга і до початку Другої світової війни команда з Франш-Конте була одним із лідерів французького футболу. За сім довоєнних сезонів «Сошо» двічі здобував перемоги в першому дивізіоні, по одному разу був віце-чемпіоном і володарем кубка Франції. Лідерами нападу того складу були Роже Куртуа і швейцарець Андре Абегглен, які тричі були найвлучнішими гравцями лігових турнірів. З появою у команді голкіпера Лорана Ді Лорто і уругвайця Ектора Касенаве набув потужності і захист клубу, який сучасники називали «лінією Мажіно». Це тріо виступало і в національній команді.
У складі збірної Франції дебютував 25 травня 1930 року проти команди Бельгії. Це була остання репетиція перед уругвайським «мундіалем». Матч проходив у Серені. На початку гри господарі повели у рахунку завдяки голу Бернара Ворхофа. Через п'ять хвилин Марсель Пінель поновив «статус-кво», а в другому таймі забив переможний м'яч. Одного матчу виявилося достатньо, щоб тренер Рауль Кордон включив Етьєна Маттле до заявки на світову першість.
На турнір приїхали лише чотири європейських збірних: Бельгії, Румунії, Франції й Югославії. У стартовому матчі групи «А» французи здобули переконливу перемогу над збірною Мексики (4:1). Але в наступних поєдинках зазнали мінімальних поразок від збірних Аргентини і Чилі. У підсумку третє місце, а переможці групи — аргентинці — дійшли до фіналу, де поступилися господарям змагання.
14 травня на стадіоні в Коломбі, французи здобули сенсаційну перемогу над збірною Англії з рахунком 5:2. У воротах британського голкіпера відзначилися Едмон Дельфур, Марсель Ланжіє, Люсьєн Лоран і Робер Мерсьє (двічі). Це була друга поразка, на європейському континенті, в історії британської збірної і перша з великим рахунком.
Другий чемпіонат світу проходив за кубковою схемою. Вже на першому етапі, жереб виявився безжальним для французів — збірна Австрії, один з головних претендентів за звання найсильнішої команди планети. Жан Ніколя відкрив рахунок у грі, але на останній хвилині першого тайму Маттіас Сінделар поновив рівновагу. Основний час завершився внічию, а в додаткові півгодини голи Шалля і Біцана змусили збірну Франції поїхати додому.
Наступний «мундіаль» приймала Франція. У першому матчі Жан Ніколя і Еміль Венант тричі відзначилися у воротах голкіпера збірної Бельгії, і остаточний рахунок гри — 3:1. Але вже в чвертьфіналі «рідні стіни» не допомогли французам. Перший тайм зі збірною Італії завершився внічию, а в другій половині гри не вдалося втримати Сільвіо Піолу.
У перших трьох чемпіонатах світу брали участь лише четверо футболістів: окрім Етьєна Маттле, його партнер по збірній Франції Едмон Дельфур, бельгієць Бернар Ворхоф і румун Ніколае Ковач. Ще декілька гравців були у заявці на всіх трьох турнірах, але через швидкоплинність та з інших причин, так і залишилися у запасі на одному-двох з довоєнних турнірів (зокрема, француз Еміль Венант і бельгієць Арнольд Баджу).
В січні наступного року став рекордсменом національної команди за кількістю проведених матчів (42). Попереднє досягнення належало Жулю Девакезу і Едмону Дельфуру. За збірну продовжував виступати до січня 1940 року. Всього провів 46 матчів, в 14 — був капітаном команди. Його рекорд перевершив захисник «Реймса» і столичного «Расінга» Роже Марш через 15 років.
У роки німецької окупації проводився лише кубок, а також різноманітні регіональні турніри. З 1943 року почав поєднувати виступи на футбольному полі з тренерською діяльністю. Сезон 1945/46 став останнім в його кар'єрі, за підсумком чемпіонату «Сошо» посів останнє місце і опустився в другий дивізіон. Наступних три роки працював тренером команди з міста Тійо.
Досягнення Чемпіон Франції (2): 1935, 1938 Віце-чемпіон Франції (1): 1937 Володар кубка Франції (1): 1937 Володар кубка Пежо (1): 1931
Статистика Статистика виступів в офіційних матчах: СезонКомандаЧемпіонатКубокЗбірнаЛігаІгриГолиІгриГолиІгриГоли1929/30 «Сошо» —— — — — 1 01930/31 «Сошо» —— — 7 0 8 01931/32 «Сошо» —— — 3 0 1 01932/33 «Сошо» Д-118 0 4 0 5 01933/34 «Сошо» Д-126 0 2 0 7 01934/35 «Сошо» Д-130 0 4 0 6 01935/36 «Сошо» Д-129 0 8 0 4 01936/37 «Сошо» Д-129 0 7 0 — —1937/38 «Сошо» Д-129 0 — — 8 01938/39 «Сошо» Д-129 1 4 0 5 01939/40 «Сошо» —— — 2 0 1 01941/42 «Сошо» —— — 3 0 — —1942/43 «Сошо» —— — 4 0 — —1943/44 «Сошо» —— — 5 0 — —1944/45 «Сошо» —— — 2 0 — —1945/46 «Сошо» Д-120 0 2 0 — — Усього за кар'єру 210 1 57 0 46 0
Тренерська статистика:
Турнір Чемпіонат Франції (Д-1)12646161426,9 Кубок Франції3129031875,0 Усього 3 38 13 6 19 32 42,1
Статистика виступів на чемпіонатах світу:
Франція: Алексіс Тепо, Марсель Ланжіє, Александр Віллаплан (), Ернест Лібераті, Андре Машіно, Етьєн Маттле, Марсель Пінель, Люсьєн Лоран, Марсель Капелль, Огюстен Шантрель, Едмон Дельфур. Тренер — Рауль Кодрон.
Мексика: Оскар Бонфільйо, Хуан Карреньйо, Рафаель Гутьєррес (), Хосе Руїс, Альфредо Санчес, Луїс Перес, Іларіо Лопес, Діонісіо Мехія, Феліпе Росас, Мануель Росас, Ефраїн Амескуа. Тренер — Хуан Луке.
Аргентина: Анхель Боссіо, Франсіско Варальйо, Хосе Делья Торре, Луїс Монті, Хуан Еварісто, Маріо Еварісто, Мануель Феррейра (), Роберто Черро, Рамон Муттіс, Наталіо Перінетті, Педро Суарес. Тренер — Франсіско Оласар.
Франція: Алексіс Тепо, Ернест Лібераті, Андре Машіно, Етьєн Маттле, Марсель Пінель, Марсель Ланжіє, Александр Віллаплан (), Люсьєн Лоран, Марсель Капелль, Огюстен Шантрель, Едмон Дельфур. Тренер — Рауль Кодрон.
Чилі: Роберто Кортес, Томас Охеда, Карлос Відаль, Еберардо Вільялобос, Гільєрмо Ріверос, Гільєрмо Сааведра, Карлос Шнебергер, Гільєрмо Субіабре, Артуро Торрес, Касіміро Торрес, Ернесто Чапарро. Тренер — Дьордь Орт.
Франція: Алексіс Тепо, Еміль Венант, Ернест Лібераті, Етьєн Маттле, Марсель Пінель, Марсель Капелль, Огюстен Шантрель, Едмон Дельфур, Селестен Дельмер, Марсель Ланжіє, Александр Віллаплан (). Тренер — Рауль Кодрон.
Австрія: Петер Платцер, Франц Цізар, Карл Сеста, Франц Вагнер, Йозеф Смістик (), Йоганн Урбанек, Карл Цишек, Йозеф Біцан, Маттіас Сінделар, Антон Шалль, Рудольф Фіртль. Тренер — Гуго Майзль
Франція: Алексіс Тепо (), Жак Мересс, Етьєн Маттле, Едмон Дельфур, Жорж Верр'є, Ноель Льєтер, Фріц Келлер, Жозеф Альказар, Жан Ніколя, Роже Рьйо, Альфред Астон. Тренери — Гастон Барро, Джордж Кімптон.
Франція: Лоран Ді Лорто, Ектор Касенаве, Етьєн Маттле (), Жан Бастьєн, Огюст Жордан, Рауль Дьянь, Альфред Астон, Оскар Ессерер, Жан Ніколя, Едмон Дельфур, Еміль Венант. Тренер — Гастон Барро.
Бельгія: Арнольд Баджу, Робер Паверік, Корнель Сейс, Жан ван Альфен, Еміль Стейнен (), Альфонс Де Вінтер, Шарль Ванден Ваувер, Бернар Ворхоф, Анрі Ісемборг, Раймон Брен, Нан Буйле. Тренер — Джек Батлер.
Франція: Лоран Ді Лорто, Ектор Касенаве, Етьєн Маттле (), Жан Бастьєн, Огюст Жордан, Рауль Дьянь, Альфред Астон, Оскар Ессерер, Жан Ніколя, Едмон Дельфур, Еміль Венант. Тренер — Гастон Барро.
Італія: Альдо Олів'єрі, Альфредо Фоні, П'єтро Рава, П'єтро Серантоні, Мікеле Андреоло, Уго Локателлі, Амедео Б'яваті, Джузеппе Меацца (), Сільвіо Піола, Джованні Феррарі, Джино Колауссі. Тренер — Вітторіо Поццо.
Посилання Профіль на сайті Французької футбольної федерації