Букшований Микола Федорович (*9 березня 1892, Бесідівка (нині — Недригайлів) — †22 червня 1944, Ерешінь, Ріу-Гранді-ду-Сул, Бразилія) — український військовий і громадський діяч, лікар, журналіст, член редколегії газети «Наш голос» (Йозефів), хорунжий 4-ї сотні 4-го полку Сірої дивізії, старшина Української військової місії в Польщі; хорунжий Армії УНР.
Біографія Народився в селі Бесідівка, Сумської області в сім'ї священика Федора Тимофійовича та Марії Петрівни Янівської. Закінчив духовну школу за 1-м розрядом (Ромни, 1907) та 4 класи Полтавської духовної семінарії, з якої його вигнали через «неблагонадійність». Йому заборонили здавати екстерном іспити в Харківському і Одеському навчальних округах. Не прийняли й до гімназії в Петербурзі, аж через два роки дозволили здати екстерном екзамени. Він став студентом Петербурзького психоневрологічного інституту (мріяв стати психіатром), але через невиконання мобілізаційних приписів його після 2 курсу послано до війська солдатом.
Служив у Лейб-гвардії гренадерському полку в Петербурзі. Закінчив Першу школу прапорщиків (Оранієнбаум, січень 1915).
На фронті в Галичині — з 12 травня 1915 року. 1 вересня потрапив в австрійський полон, у якому провів 3 роки (табори Йозефштадт у Чехії і Фрайштадт у Горішній Австрії).
До України повернувся у кінці серпня 1918-го. Звільнившись зі служби, поступив до Київського університету Св. Володимира, а з початком антигетьманського повстання прилучився до своєї дивізії.
Під час катастрофи сірожупанників на Волині забраний у польський полон. Карався в «Бугшопах» у Берестейській фортеці. З неволі звільнений «у дні проскурівської катастрофи». У період бойових дій організував інформаційно-реєстраційне бюро при українській армії. Бажаючи допомогти землякам, які потрапили на чужині в тяжкі обставини, пішов на службу до Американського християнського молодіжного союзу (УМСА). Товаришував з поетами Миколою Вороним і Петром Карманським.
23 квітня 1922 одружився з Галею — дочкою письменника Модеста Левицького. Хотів вступити до Української Господарської Академії в Подєбрадах, але дістав відмову. У Празі 1929 року здобув медичну освіту в Карловому університеті. У 1930 році, вже вивчивши португальську мову, емігрував до Бразилії. Працював лікарем (Порту-Алегрі, Валойс, Ерешінь).
Другим шлюбом, 1930 року, побрався з лікаркою Гедвігою-Людмилою Кіссельовою. Її мати була німкенею, а батько чехом (його 1920 року розстріляли більшовики). З мачухою-чешкою була репатрійована до Чехословаччини. З Букшованим познайомилася у Карловому університеті, медичний факультет якого закінчила на рік пізніше від нього.
У посмертній згадці Семен Кравченко писав:
Погляди У статті «De mortuis...» Микола Букшований розглядав боротьбу українських регулярних підрозділів і повстанчих загонів проти більшовиків як святий обов'язок за волю та незалежність України, наголошуючи на самовідданості вояків, які вмирали за власний край, а не за чужі інтереси. Автор гостро критикував байдужість світової спільноти й сусідніх держав до української справи, а також указував на відсутність потужної власної преси та інформаційного представництва за кордоном, через що світ залишався необізнаним щодо справжньої суті українського визвольного руху. Водночас він висловлював високу повагу до українських військових провідників (зокрема М. Омеляновича-Павленка, О. Удовиченка, Ю. Тютюнника, М. Безручка та інших) і наполягав на необхідності негайно збирати спогади, описи боїв та документальні матеріали, аби зберегти пам'ять про полеглих і донести до світу правду про українську боротьбу.
Праці Букшований М. De Mortuis // Син України. Тижневик Українського Козацтва. — Варшава, 1920. — Т. 1, № 1. — С. 5. Примітки
Джерела
Коваль Р. Тернистий шлях кубанця Проходи. — Київ — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — С. 43, 124—125. Коваль Р., Моренець В. «„Подєбрадський полк“ Армії УНР». — Т. 1. — Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет» (2016). — С. 86 — 87. Кравченко С.Д-р Микола Букшований // Лікарський вісник. — 1962. — Жовтень. — Ч. 4 (27). — С. 53 — 55. Пундій П.Українські лікарі. — Т. 1. — Львів — Чикаго: НТШ у Львові та ін., 1994. — С. 40. ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. — Спр. 765. — Арк. 10 — 11. Мацько В. Білий цвіт на калині. — Хмельницький: Просвіта, 2001. — С. 19. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с. Коваль Р., Моренець В. “Подєбрадський полк” Армії УНР. Том 1. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет”, 2015. – 376 с. – (Серія “Видатні українці”. – Кн. 5).