Гідрола́т (від — вода, та lait — молоко; також вживаються назви: ароматична вода, запашна вода, флоренти́нна вода) — рослинна дистильована вода, що є продуктом водно-парової дистиляції рослинної сировини.

Поняття гідролату розглядається у кількох науково-практичних напрямках: як об'єкт технології парової дистиляції рослин, як предмет біохімічного аналізу летких фракцій, а також як самостійний терапевтичний продукт в ароматерапії, косметичній промисловості та медицині.

Термінологія та розмежування понять У сучасній профільній літературі назву «гідролат» часто використовують як синонім до понять «рослинний дистилят», «квіткова вода», «трав'яна вода» або «гідрозоль». Проте у межах професійної ароматерапії та фітотерапії між ними існує чітке термінологічне розмежування:

Гідролат — це 100% чистий дистилят, який отримують шляхом парової дистиляції м’яких частин рослини (квітів, листя, стебел) або подрібненого насіння. Він містить леткі гідрофільні речовини рослини та мікродози гідрофільних фракцій ефірних олій (зазвичай від 0,02 % до 0,05 %, максимально до 1 %). Ці компоненти повністю й однорідно розчинені у воді, утворюючи стабільну матрицю без окремої масляної чи ліпофільної фази та сторонніх домішок. Вважається самостійною, первинною метою дистиляції. Гідрозоль () — це ширший хімічний термін, який дослівно означає «водний розчин» і частіше використовується в науковій та промисловій літературі США. На відміну від гідролату, гідрозоль не обов'язково є продуктом дистиляції — його можна отримати, наприклад, шляхом тривалого просочування (настоювання) готової ефірної олії в чистій воді. Крім того, у промисловості США цей термін є загальним і може застосовуватися до широкого спектра дисперсних систем, включаючи навіть деякі продукти переробки нафти. Квіткові та трав'яні води — у промисловому розумінні часто розглядаються як супутній або побічний продукт (відхід) масового виробництва ефірних олій. Після розділення шарів у флорентійській склянці залишається водянистий залишок, який історично вважався вторинним. У терапевтичній практиці наголошується, що класичний гідролат є самостійною метою дистиляції, а не просто відходом виробництва.

Історія та правовий статус Використання ароматичних вод сягає корінням у давні часи (Стародавній Єгипет, Індія, Персія), де їх застосовували в парфумерії, косметиці та ранній медицині. До XX століття у практиці використовували переважно загальну категорію ароматичних вод.

Системні дослідження молекулярного складу рослинних дистилятів розпочалися після того, як німецький хімік Отто Валлах (лауреат Нобелівської премії з хімії 1910 року) відкрив та описав молекулярний склад деяких рослинних речовин, зокрема терпенів. Його дослідження довели, що аромат і властивості дистиляту форми утворюються конкретними групами летких сполук, як-от пінен чи лімонен.

У XIX столітті у Франції термін «гідролат» отримав офіційний фармацевтичний та юридичний статус. У 1886 році французький фармацевт Герлейн (Guerlain) уточнив це визначення, зазначивши, що гідролат — це «безбарвна рідина, отримана шляхом дистиляції води з пахучими квітами або іншими ароматичними речовинами».

Протягом XX століття технологія виробництва зазнала еволюції. Дослідження виявили, що під час дистиляції рослинної сировини на традиційному мідному обладнанні в кінцевий продукт може потрапляти певна кількість оксидів міді, що є небажаним для організму. Це стимулювало вдосконалення матеріалів (перехід на високоякісну медичну нержавіючу сталь) та модернізацію технологічних процесів.

У 1984 році, після клінічних досліджень властивостей дистилятів в Англії та Новій Зеландії, ці продукти виділили в окрему самостійну категорію фітопродукції, офіційно закріпивши в англомовній науковій літературі термін «hydrolate».

Фізико-хімічні характеристики та біохімічний аналіз З погляду біохімії, автентичний гідролат є 100% дистилятом — розчином летких гідрофільних речовин, притаманних конкретному виду рослини, в якому відсутні будь-які сторонні синтетичні чи природні домішки. Це фракція виключно летких сполук, яка не містить нелетких або високомолекулярних компонентів рослинної сировини.

Технологічні та фізико-хімічні властивості Температурний режим: Особливістю отримання високоякісного продукту є проведення повільної парової дистиляції при помірних температурах (у діапазоні 75—90 °C). При цьому для кожної рослини підбирають індивідуальний температурний графік. Кислотність (pH): Гідролати мають виражене слабокисле середовище (показник pH коливається в межах 2,9—6,5). Завдяки такій кислотності вони природним чином пригнічують ріст та життєдіяльність бактерій, вірусів і грибків. Органолептичні властивості: Гідролат не обов'язково повторює аромат ефірної олії або свіжої рослини, оскільки до його складу переходять лише леткі водорозчинні фракції, що становлять невеликий відсоток від загальної маси рослини.

Специфіка сировини Гідролати отримують виключно з делікатних і м’яких частин рослини (квіти, листя, стебла) або подрібненого насіння. Через це, наприклад, не існує класичного гідролату з плодів апельсина, лимона, мандарина чи грейпфрута (їхні олії отримують пресуванням шкірки), а справжні гідролати цих культур виробляють саме з їхнього листя чи квітів.

Погляд в ароматерапії (Холістичний підхід) У практиці цілісного, холістичного () оздоровлення та ароматерапії, зокрема у працях Сюзанни Кетті, гідролати розглядаються як «голограми рослини». Ця концепція передбачає, що кожна крапля гідролату містить у собі повну інформаційну та біохімічную матрицю живої рослини: водорозчинні компоненти, мікромолекули ефірної олії та саму міжклітинну рідину, яка циркулювала в рослинних клітинах на момент збору сировини

Завдяки тому, що ароматичні сполуки повністю розчинені у воді, гідролати не містять вільної масляної (ліпофільної) фази. За визначенням доктора Курта Шнаубельта (Kurt Schnaubelt), це робить їх абсолютно не подразнювальними та м'якими: вони безпечні, збалансовані і підходять для догляду за сенситивною (чутливою), ослабленою шкірою, а також можуть використовуватися для дітей. В ароматерапевтичній практиці вважається, що поєднання гідролатів (водної фази) та ефірних олій (жирової фази) у синергії з іншими методами фітотерапії та раціональним харчуванням сприяє комплексному відновленню організму.

Див. також Дистиляція Ефірні олії Фітотерапія Фармакогнозія

Примітки

Література Catty, S. (2001). Hydrosols: The Next Aromatherapy. Healing Arts Press. Price, L., & Price, S. (2004). Understanding Hydrolats: The Specific Hydrosols for Aromatherapy. Churchill Livingstone. Rose, J. (1999). 375 Essential Oils & Hydrosols. Frog, Ltd. Schnaubelt, K. (2000). Medical Aromatherapy: Healing with Essential Oils. Frog, Ltd.