Північна Америка — третій за величиною континент, а також складова другої за величиною частини світу Америки.У Північній Америці є всі кліматичні пояси, в горах сформована вертикальна кліматична зональність. Найбільша річкова система материка Міссісіпі з Міссурі має довжину 6420 км; інші річки: Св. Лаврентія, Макензі, Юкон, Колумбія, Колорадо. Північна рівнинна частина материка, що зазнала зледеніння, багата озерами льодовикового походження Вінніпег, В.Невільниче, В. Ведмеже і інші. На півночі материка є численні озера льодовикового походження, на межі Канади і США — Великі озера. Ліси займають близько 1/3 території материка. Загальна площа сучасного зледеніння становить 2 млн км2.

Загальний опис

Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Материк омивається Тихим океаном, Атлантичним та Північним Льодовитим океанами. Берегова лінія Північної Америки доволі розчленована, особливо у північній частині, де розташовано Канадский Арктичний архіпелаг, моря Бофорта, Баффіна, Чукотське, Гудзонова затока, Дейвісова протока, Гудзонова протока, затока Басейн-Фокс. На узбережжі Тихого океану материка розташовано Берингове море, затоки Аляска і Каліфорнійська, півострова Аляска, Каліфорнія, острови Олександра, Королеви Шарлотти, Ванкувер. На півдні материка розташовано Карибське море і Мексиканська затока, Антильські острови, півострови Флорида та Юкатан. На східному узбережжі розташовано великий острів Ньюфаундленд та найбільший півострів материка Лабрадор. Сполучається материк з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлено Беринговою протокою.

Крайня північна точка материка — мис Мерчисон  — край півострова Бутія у канадській частині Арктики; крайня західна точка материка — мис Принца Уельського на Алясці; крайня східна точка розташована на південно-східному узбережжі півострова Лабрадор — м. Сент-Чарльз; найвища вершина — гора Мак-Кінлі (інша назва — Деналі) висотою 6194 м; найнижча точка — Бедуотер у Долині Смерті (-86 м).

Рельєф Рельєф Північної Америки різноманітний. Великі рівнини, що простягнулися на території Канади і США, на сході обмежені гірським поясом Аппалач і Лаврентійськими горами; а на заході простягаються Скелясті гори, Береговий хребет, Каскадний хребет, С'єрра-Невада. Західні хребти простягнулися на південь до Мексики (С'єрра-Мадре). Вздовж західного узбережжя простягаються гори Кордильєри (сейсмічно активна область) з внутрішніми височинами (плато Колорадо, Мексиканське плоскогір'я). Східне узбережжя низинне. Будова поверхні материка асиметрична: західна частина займає гірська система Кордильєри (найбільша висота 6193 м г. Мак-Кінлі), східна - великі рівнини, плато, середньовисотні гори. Внутрішні райони - високі Великі рівнини і низькі Центральні рівнини, які на сході облямовані Аппалачами. Гірський рельєф характерний для східної частини Канадського Арктичного архіпелагу і берегової частини Ґренландії. Вздовж південно-східного узбережжя материка розташовуються берегові низовини - Приатлантична і Примексиканська. Кордильєри мають ряд гірських дуг (хр. Брукса, гори Макензі, Скелясті гори і Східна Сьєрра-Мадре). На захід від цих хребтів - переривчастий пояс внутрішніх плоскогір'їв і плато висотою 1000-2000 м (плоскогір'я Юкон, Колумбійське плато, плоскогір'я Великого Басейна і плато Колорадо, Мексиканське нагір'я).

Найпорізаніші береги материка розташовані в районах, де було зледеніння: Ґренландія, східна частина Канадського Арктичного архіпелагу, Тихоокеанське і Атлантичне узбережжя Канади і Південної Аляски. Ці райони мають складні системи фіордів. Береги Атлантичного океану на південь від 43о пд.ш. мають акумулятивне походження, існую багато лагун. На півдні Флориди та в деяких районах Центральної Америки береги утворені спорудами коралів і мангровими чагарниками. Особливості рельєфу Північної Америки передусім зумовлені історією геологічного розвитку території, яка налічує близько 4,5 млрд років. В основі континенту розміщена давня Північноамериканська платформа. Хвиляста поверхня її фундаменту спричинила формування різних за висотою рівнин. Так, на півночі, де породи фундаменту платформи виходять на поверхню у вигляді Канадського щита, утворилася Лаврентійська височина. Південніше, де щит змінюється плитою, — Центральні та Великі рівнини. Значна висота останніх (подекуди понад 1 500 м) пояснюється потужними підняттями земної кори, що відбувалися в сусідній Кордильєрській області складчастості.

На півдні материка сформувалася молода платформа. Фундамент її має палеозойський вік і занурений під товщу осадових відкладів. Тут, навколо Мексиканської затоки, а також на узбережжі Атлантичного океану виникли великі низовини: Примексиканська і Приатлантична.

Загальну рівнинність на сході Північної Америки дещо порушують давні Аппалачські гори. Складкоутворення відбувалося тут іще в каледонський і герцинський періоди. Протягом тривалого часу Аппалачі руйнувалися. Нині це дуже згладжені й невисокі гори.

Найбільша область складчастості виникла на заході материка. Саме тут виникли Кордильєри — одна з найвеличніших гірських систем земної кулі. Найвища її вершина — гора Мак-Кінлі сягає висоти 6 194 м. В широкій системі меридіональних гірських хребтів виділяють дві основні гілки: західна — власне Кордильєри і східна – Скелясті гори (найвища вершина – гора Елберт – 4 399 м). Ці дві смуги гір розділені високими плато, нагір'ями, тектонічними впадинами й розломами. Серед них найвідоміші — вулканічне Колумбійське плато, плато Великий басейн, плато Колорадо, вулканічне Мексиканське нагір'я. Простягаючись більш як на 9 000 км і досягаючи завширшки 800-1 600 км, гірський ланцюг Кордильєр продовжується в Південній Америці. Утворення Кордильєр, як і Анд, безпосередньо пов'язане з формуванням западини Тихого океану. Тут, на заході Америки, Тихоокеанська літосферна плита занурюється під материкову, зминаючи її у величезні складки.

Численні розломи на дні Тихого океану продовжуються в хребтах Кордильєр. З ними зв'язані виверження вулканів і руйнівні землетруси, що відбуваються тут постійно. Найбільші вулкани — Попокатепетль та Орісаба (найвищий на континенті — 5 700 м).

18 квітня 1906 р. у місті Сан-Франциско стався землетрус, який тривав менше хвилини. Проте його сила була понад 8 балів. Пожежі, що трапилися внаслідок цього, довершили справу. Місто було повністю зруйновано, загинуло 3 000 чоловік, 25 000 чоловік залишилися без житла.

У формуванні рельєфу Північної Америки брали активну участь і зовнішні процеси. Багато тисяч років тому північні райони материка були вкриті льодовиком, який досягав сорокової паралелі. Рухаючись, потужний льодовик вирівнював поверхню, шліфуючи навіть скелі. Він захоплював величезну кількість уламкового матеріалу (пісок, гальку, глину, валуни) і відкладав його на шляху свого просування, утворюючи тисячі горбів завдовжки у кілька кілометрів.

Формували рельєф Північної Америки також поверхневі води. Так, річка Колорадо створила один із найглибших у світі (до 1 800 м) Великий каньйон. Завдяки підземним водам, що розчинили вапняки, виникла найдовша на земній кулі карстова печера — Флінт-Мамонтова завдовжки близько 500 км.

Діяльність вітру на величезних просторах північноамериканських пустель привела до виникнення значної кількості дюн і барханів.

Клімат Основні особливості клімату Північної Америки визначаються значною протяжністю материка з півночі на південь, впливом оточуючих океанів, особливостями рельєфу. Від широтного положення території залежать розподіл річних сум сонячної радіації.

Арктичний пояс включає внутрішні райони Ґренландії й північну частину островів Канадського Арктичного архіпелагу. Тут переважає довга полярна ніч й сувора зима, яка змінюється коротким літом з температурами найтеплішого місяця не вище +5°С. В східній частині поясу випадає 300—400 мм опадів й зосереджені значні масиви сучасного зледеніння. В західній частині поясу дуже сухо, випадає лише 50-100 мм на рік й поширена багаторічна («вічна») мерзлота.

Субарктичний пояс займає південні, прибережні райони Ґренландії, південні острови Канадського Арктичного архіпелагу, а також північні райони материка. Зимові температури низькі — від -25 до -30°С. Середні температури липня — від +5 до +10°С. Опади зменшуються зі сходу на захід від 600 до 300 мм.

У помірному поясі лежить значна частина Північної Америки. В його складі виділяють три кліматичні області. Область морського помірного клімату займає узбережжя Тихого океану й західні схили Кордильєр. Тут переважають західні вітри, які приносять з Тихого океану в середньому 2000-3000 мм опадів на рік. Середня температура січня від 0°С на півночі до +4°С на півдні; липня — відповідно від +12 до +16°С.

Область континентального помірного клімату займає центральні райони помірного поясу. Тут тепле літо — від +18°С на півночі до +24°С на півдні; зима доволі холодна — від -20°С на півночі до -6°С на півдні. Опадів випадає від 400—500 мм в західній частині до 800 мм на сході. В цій області характерні часті зміни погоди, часто виникають атмосферні фронти, які супроводжується взимку сніговими бурями, а влітку — зливами.

Атлантичний мусонний помірний клімат з прохолодним літом й відносно холодною зимою знаходиться на заході поясу. Кількість опадів збільшується до 1000—1500 мм на рік. Сніжна й холодна зима (від -15°С на півночі до -2°С на півдні) змінюється неспекотним й вологим літом (відповідно від +16°С до +20°С).

Субтропічний пояс займає південні штати США, від Каліфорнії і Нью-Мексико на заході до Алабами на сході. Літом в цьому поясі переважають тропічні, зимою — помірні повітряні маси. В цьому поясі можна виділити три області. Область субтропічного середземноморського клімату займає західні райони поясу (штат Каліфорнія). Тут тепла (від +6°С до +8°С) й волога зима (400—450 мм) змінюється сухим й неспекотним для цих широт літом (близько +20°С) через вплив холодної Каліфорнійської течії.

В центральній частині поясу (плато Великий Басейн й прилягаючі зі сходу райони Великих рівнин) переважає субтропічний континентальний клімат. Тут дуже спекотне літо, прохолодна зима й майже цілий рік безхмарно й сухо. Середні температури січня сягають +9°С, середні липневі — +32°С, опадів — близько 200 мм на рік.

Область рівномірно вологого субтропічного клімату займає Примексиканську й Приатлантичну низовини, а також північні райони півострова Флорида. Зима тут тепла (близько +10°С), влітку спекотно й волого. В цю область цілий рік приносяться опади з Атлантичного океану, а влітку — ще й з Мексиканської затоки.

Тропічний пояс займає південь Флориди, Мексиканське нагір'я й півострів Каліфорнія. В цьому поясі цілий рік спекотно — середньорічна температура вище +20°С. За умовами зволоження в межах поясу виділяють дві кліматичні області. Область тропічного пустельного клімату представлена на Мексиканському нагір'ї й на півострові Каліфорнія.

Область тропічного вологого клімату охоплює узбережжя Мексиканської затоки в межах Мексики, Антильські острови й південь Флориди. Тут цілий рік середні температури повітря в межах +20..+25°С, багато опадів, особливо на навітряних схилах гір.

В субекваторіальному поясі лежить найвужча частина Північної Америки в межах материкової Центральної Америки. Тут середня річна температура повітря вища за +25°С й багато опадів (1500—2000 мм на рік).

Гідрографія

Річки Найбільша річкова система Міссісіпі — Міссурі (довжина 6420 км); інші річки: Святого Лаврентія, Макензі, Юкон, Колумбія, Колорадо. Півн. частина материка, що зазнала зледеніння, багата озерами (Великі озера, Вінніпег, В.Невільниче о., В.Ведмеже і інш.). Загальна площа сучасного зледеніння — 2 млн км².