Рома́нське мисте́цтво також Романіка — стиль та однойменна епоха у мистецтві середньовічної Європи від дороманики до готики; охоплює живопис, скульптуру і архітектуру. Хронологічно у різних частинах Європи її генезис та панування відрізняється — у архітектурі воно стає помітним з 1000 року, а кінець та перехід до готики відбувся протягом XIII ст. (у Франції трохи раніше — вже у 1130 році).
На території сучасної України періодом розвитку романського мистецтва вважається початок ХІІ ст. — кінець ХІІІ ст.
Романіка вважається першою великою загальноєвропейською епохою у мистецтві після падіння Риму у V ст. і, таким чином, кінця античності. У архітектурі типовими рисами романських будівель вважаються круглі арки, невеликі круглі аркові вікна, стовпи з блокоподібними капітелями та товсті стіни з підкреслено масивними кам'яними блоками; так що будівля нагадує фортецю. Плани поверхів і будівлі слідують простим геометричним формам.
Саме фахове поняття «романіка» () у науковий та загальномовний обіг у 1820 ввели французькі історики, археологи та мистецтво
Культурні і змістові відмінності
Культура західнослов'янських племен, котрі постійно контактували із західноєвропейськими культурними центрами, розвивалась в межах культурних форм та ідей, близьких до західноєвропейських (дороманський етап, романика, готика). Впливи візантійського мистецтва у цих регіонах були остаточно витіснені західноєвропейськими впливами у Франції, Німеччині, Британії, Іспанії, дещо менше у Італії.
Культура східнослов'янських племен, що постійно контактували з країнами Азії, пішла шляхом запозичення політично-державницьких систем тиранічного типу, а в культурі і в освіті — консервативними системами візантійського типу без їх творчого розвитку і удосконалення. Університетська система тут в добу середньовіччя не працювала. Не були сприйняті тут і юридичні інститути на кшталт розвинутого римського права і нотаріату. Це тоді, коли у країнах Західної Європи нотаріус — головуюча особа в управлінні, в передачі і успадкуванні майна будь ким тощо.
Романські архітектурні форми в цьому регіоні мали лише наближений до західноєвропейських зразків характер і не перейшли у готику як таку. Суто романські чи готичні споруди виникають лише у регіонах, що підпали під західноєвропейські культурні і релігійні впливи (Словаччина, Чехія, Польща, Литва, Білорусь, в Україні — Галичина і Волинь).
Термінологія
Науковий термін «романіка» або «романське мистецтво» виник тільки у XIX ст«Всеобщая история искусства», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 231. Водночас його ввели у історію мистецтва та у мовознавство, аби відрізняти якісні зміни у мовах і у історії мистецтва від попереднього етапу і від готики. До XIX століття користувались терміном готика, розповсюджуючи його також на дороманський і романський періоди.
Одинадцяте століття також запропонували вважати «раннім» романським періодом, а XII століття «зрілим» або «розвиненим» періодом. Цей розподіл теж досить умовний. Бо у Франції (розвиненій середньовічній країні), де сформували готику як таку, вже в XII столітті в практику введена готика«Всеобщая история искусства», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 232.
У Німеччині, навпаки, романські форми в архітектурі затримались у власному розвитку і тривалий час співіснували з формами готики.
У країнах візантійського культурного простору існувала компромісна архітектура, лише наближена формами до романської архітектури, котра ніколи так і не успадкувала конструктивні настанови європейської романіки у архітектурі і ніколи не перейшла до готики як такої.
Духовна атмосфера
Духовна атмосфера в добу романіки була драматичною. Адже римська античність трагічно закінчила власне існування. Припинили існування і римська військова машина, і римське бюрократичне управління, і навіть ідея святості римської імператорської влади (святість імператорської влади в Європі відродять пізніше).
Від того часу збереглась лише християнська церква і острівці освіти і письменності у монастирях. Лише там збереглися острівці античної культури і античних знань у фрагментарному вигляді. Раннє середньовіччя мало рахується з античним спадком або використовує лише те, що не має протиріч з християнським вченням.
Мешканцям раннього середньовіччя було не до збереження античного спадку, бо у всій гостроті стояла проблема виживання. Кожен день приносив лише нещастя і жахи перед майбутнім. Було постійне очікування кінця світу. Церква як організація знайшла цьому власне пояснення — це гріхи і покарання на гріхи. А якщо особа не грішила, чому покарання ? Церква і цьому знайшла пояснення — це покарання за гріхи предків. І замолити гріхи предків можна паломництвом до святих місць. Серед перших паломницьких шляхів — шлях до Сантьяго де Компостелли, що на півночі сучасної Іспанії. Відтак висвітився і інший шлях — паломництво до Єрусалима. Те, що ці землі давно належать мусульманам, не зупиняло пілігримів. І згодом сформувався новий феномен — хрестові походи. Всі ці ідеї і керували як князями церкви, так і натовпом вірян. Згодом тисячі осіб знімуться зі своїх осель і стануть паломниками, серед котрих будуть навіть і діти, і вагітні жінки…
Архітектура романіки і архітектурні деталі
Архітектура доби романіки посідала провідне місце серед мистецтв. Ця архітектура мала відверто сакральний характер, бо нею опікувались освічені і заможні ченці і священники католицьких орденів. Світська архітектура практично не мала зацікавлених прибічників і не акумулювала найкращих майстрів, навіть коли будували приміщення для аристократів і князів церкви. Виняток — замки феодалів.
Католицька церква як заклад практично монополізувала культуру і реально спрямувала освічену і талановиту генерацію теоретиків, архітекторів, скульпторів, ювелірів на побудову теократичного царства божого на землі. Від доби романіки збережено чимало церков, монастирів і соборів і майже не збережено світської чи житлової архітектури, якщо вона не була пов'язана з фортечно-захисними функціями. Фортечний характер довгий час зберігала і архітектура романської доби. Тоді як чимало церков, монастирів і соборів збережені і проіснували 800—1000 років від років будівництва.
Пріоритет мала храмова архітектура. Богослови і теоретики архітектури і в дороманську, і у романську добу опікувались інтерпретаціями відомої з античності базиліки. Втрата більшості будівельних і математичних знань спонукала до перевідкриття цих знань і отримання досвіду шляхом спроб і помилок. Низка сакральних споруд доби романики руйнувалась і десятиліттями перебудовувалась на новітні готичні чи ренесансні споруди.
Поширення отримали зальні церкви або інтерпретації базиліки. Тринавна базиліка мала високу центральну наву і низькі бічні. Оборонний характер споруд і помилки технології примусили використовувати товсті стіни і малі віконні отвори. Тому більшість романських храмів затісні і темні. Неможливість перекривати широку центральну наву приводила до розповсюдження високих, але вузьких центральних нав, критих пласкими дерев'яними стелями. Стіна центральної нави розділялась на три частини — Нижня галерея, що забезпечувала зв'язок із бічними навами широкий мур без декору і вікон над галереями (іноді стіна слугувала для стінописів) вузька смуга малих вікон по-під пласкою дерев'яною стелею«Всеобщая история искусства», т 2, М., «Искусство», 1960, с. 234.
Згодом ця схема була успадкована архітекторами доби готики і перероблена на систему відкритих галерей середньої частини у центральну наву (аркада трифорія). В готичному храмі з аркадами трифорія таким чином зникало зручне місце для стінописів. Їх функцію в готичному храмі перебрали на себе вітражі.
Широке використання пласких дерев'яних стель, успадковане і архітекторами готики, не припинило пошуків нових варіантів склепінь, особливо вогнетривких кам'яних, бо священики постійно залучали до побудови храмів як освічених ченців, так і місцевих майстрів. Відсутність жорстких канонів у будівельній практиці призвела до надзвичайно різних типів сакральних споруд. Широко використовували місцеві поклади дикого каменя. Лише у місцинах бідних покладами каменя використовували цеглу у комбінації з каменем або тільки цеглу. Згодом це сприятиме появі цегляної готики.
Відсутність будівельних стандартів Відсутність будівельних стандартів і зв'язок із народним мистецтвом яскраво відбились у створенні капітелей. Майстру каменяру надавали лише розміри майбутнього твору. Бажаними були біблійні сюжети, але тематика капітелей жорстко не обмежувалась. Тому сюжети капітелей всмоктали декоративні, фольклорні, релігійні і навіть брутально еротичні і сексуальні зображення, несподівані для фанатика і ортодокса у божому храмі.
Романські фрески Каталонії У межах романського стилю розвивалися й монументальні живопис і скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Для романської композиції характерні простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, різкі кольорові гами.
Унікальні місцеві особливості мав фресковий живопис романської доби в Каталонії. Схематизм композицій каталонські майстри поєднують з геометричними орнаментами, витоки яких в античному мистецтві і в ретельно розроблених мозаїках Візантії. Відсутність коштовних смальт в Каталонії компенсували яскравими фарбами. На збагачення художніх образів працюють як спроби відтворити шати з коштовних тканин, так і широкі, різнокольорові смуги на тлі. Зроблені перші спроби надати індивідуальних рис і образам святих, що подані з застиглими, виряченими очима: але вони вже розрізняються зачісками, чорним чи сивим волоссям. Поряд з безбородими юнаками — сиві чоловіки з «біографіями». Найшанованіших святих супроводжують написи (Апостол Вартоломей, Євангеліст Матвій, Св. Петро). За вказівкою атрибутів можна розпізнати шанованих святих і без написів (Апостола Петра подають з ключами, які той отримав від Христа). Серед біблійних персонажів — і серафіми з крилами замість тіл, і жертовні багатоокі тварини (віл, ягня). Біблійні сюжети на фресках доповнені притчами (діви розумні і нерозумні), які стануть сюжетами для скульптурних композицій доби готики у Франції.
Залишки каталонських фресок були знайдені в малих сакральних спорудах в Піренеях. В 1920-ті роки їх обережно зняли зі стін і перенесли в Барселону. На початку XXI століття їх експонують в окремих залах на штучно відтворених архітектурних поверхнях, що точно копіюють первісні романські форми в тодішніх інтер'єрах.
Романські впливи на архітектуру України
Романський вплив міг прийти в Україну з Польщі, Угорщини й Чехії. Він найбільше втілений у спорудах Чернігова і Галича, у якому збереглася церква св. Пантелеймона (1194), де романські форми значно переважають візантійські. Портал із колонками, внутрішні різьблені фризи з аканта і плетінки близькі до подібних пам'яток Заходу. У будівлях Чернігова спостерігається романський вплив (Успенський собор Єлецького монастиря), хоча у своїй основі вони мають типові риси давньоруської візантики. Такі романські риси мали й інші споруди України;: у Галичі (княжий собор Богородиці в Крилосі), у Володимирі-Волинському та кілька церков-ротонд у Галичині, на Волині й Закарпатті. Цього не можна сказати про іконографію. Тільки в збережених мініатюрах Трірського Псалтиря з другої половини ХІ ст. помітні деякі романські риси, що й спонукало дослідників мистецтва вважати їх творами західноукраїнських майстрів.
Ювелірні вироби романської доби чи пізніше
Меблі доби романіки
У романську добу використовують масивні і спрощені за формою меблі. Її виготовляли з жердин без кори чи оброблених сокирою дощок. Сиділи на стільці, що мали три опори. Для церковних ієрархів виготовляли крісла з високою спинкою. Серед оздоб переважало різьблення геометричних чи рослинних візерунків.