Джордже Топирчану (, 20 березня 1886, Бухарест — 7 травня 1937, Ясси) — румунський поет, прозаїк, мемуарист і публіцист, член-кореспондент Румунської академії з 1936.
Біографія
Джордже Топирчану народився 20 березня 1886 в родині кушніра Ґеорґе і ткалі Парасківи Топирчану з міста Сібіу.
Початкову школу (1893-1895) відвідував в Бухаресті і в Шуйчі (рум. Şuici), де його батьки жили деякий час. Після цього (1898-1906) навчався в ліцеї імені Матея Бесараба і Святого Сави.
Творчий дебют Топирчану відбувся в 1904 в гумористичному журналі Belgia Orientului («Бельгія Сходу»). В цей же час він співпрацює і з іншими журналами: Duminica («Воскресіння»), Revista noastră («Наш журнал»), Revista ilustrată («Ілюстрований журнал»). Записавшись в 1906 на юридичний факультет, Топирчану залишає його, не завершивши навчання. Працюючи то тут то там, пише для журналів Sămănătorul, Neamul românesc literar («Літературна румунська мова»), Ramuri («Гілки»), після чого зближується з колом письменників журналу Viaţa românească («Румунське життя»), роботу в якому починає з публікації пародії Răspunsul micilor funcţionari («Відповідь дрібним службовцям»).
Зблизившись з Гарабетом Ібреіляну (з яким Топирчану підтримував, зокрема, цікаве листування), Джордже переселяється в Ясси, ставши членом редакції видання «Румунське життя». Разом з Міхаєм Севастосом випускає журнал Teatrul (1912-1913).
Будучи покликаним в армію, бере участь в болгарській кампанії, потім в Першій світовій війні, потрапляє в полон в перші ж дні в Тутракані і залишається в ньому аж до 1918 року. Досвід цих двох років у полоні знайшов своє відображення в його прозі.
Тут же Топирчану випускає дві своїх перших збірки: «Веселі балади» і «Оригінальні пародії» (1916). Повернувшись в Ясси, редагує разом з Міхаєм Садовяну журнал Însemnări literare («Літературні нотатки»), аж до відродження «Румунського життя» (1920).
Наступні його книги, такі як «Веселі і сумні балади», «Гіркий мигдаль» та інші, користуються величезним успіхом у читачів і преси, особливо вірші, за які в 1926 він отримує Національну премію.
У 1934 в журналі Revista fundaţiilor regale Топирчану починає публікацію сатиричного роману «Чудеса Святого Сисоя» (роман не був закінчений). У 1936 обирається членом-кореспондентом Румунської академії.
Топирчану був одружений зі шкільною вчителькою Вікторією Югою. Вони мали сина, на честь дідуся названого Ґеорґе. Шлюб, спочатку створений з любові, незабаром став нещасним через розпусний спосіб життя Джорджа і нападів алкоголізму. Не в силах стримати себе, Топирчану страждав, і ця частина його життя теж знайшла відображення в його творчості.
Помер в Яссах в 1937 від раку печінки.
Публікації
Balade vesele («Веселі балади», 1916) Parodii originale, («Оригінальні пародії», 1916) Amintiri din luptele de la Turtucaia («Спогади про бої при Тутракані», 1918) Strofe alese. Balade vesele şi triste («Вибрані строфи. Веселі і сумні балади», 1920) În ghiara lor… Amintiri din Bulgaria şi schiţe uşoare Migdale amare («Гіркий мигдаль», 1928) Scrisori fără adresă, proză umoristică şi pesimistă Pirin-Planina, epizoduri tragice şi comice din captivitate
Джерела
George Topîrceanu prizonier la bulgari ICI.ro, George Topîrceanu Topîrceanu, între gravitate și umor…, 10 mai 2010, Clara Margineanu, Jurnalul Național Poetul care a tratat umorul cu seriozitate, 12 mai 2010, Claudia Daboveanu, Jurnalul Național
Примітки
Посилання George Topîrceanu prizonier la bulgari ICI.ro, George Topîrceanu Topîrceanu, între gravitate și umor…, 10 mai 2010, Clara Margineanu, Jurnalul Național Poetul care a tratat umorul cu seriozitate, 12 mai 2010, Claudia Daboveanu, Jurnalul Național