Хотівське городи́ще — городище скіфського часу (кінець VII—VI/V століття до нашої ери), розташоване на високому плато у приміському селі Хотів Києво-Святошинського району Київської області. Межує з місцевістю Феофанія, що в Голосіївському районі Києва.
Хотівське городище є найпівнічнішим відомим городищем скіфського часу. Має статус пам'ятки археології України національного (спочатку республіканського) значення з 1965 року. 2001 та 2009 року цей статус був підтверджений новими постановами. Як об'єкт культурної спадщини, городище внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. 2007 року площа пам'ятки була урізана втричі, а 2009 на одній із виведених з-під охорони ділянок почалося будівництво палацу мільярдера Юрія Косюка, яке знищило північну частину городища.. Пізніше розпочалися роботи (засипання зон ерозії) вздовж південної ділянки валу, теж запланованої до забудови. В 2010—2012 роках було знищено два з трьох давніх в'їздів. Зараз проходить підготовка до музеєфікації цього археологічного об'єкта
2016 року Інститутом археології НАНУ було здійснено комплексні дослідження городища і його околиць, надано науковий висновок щодо ділянки історико-культурного призначення, де рекомендовано розширити її з 15 до 20 га і провести відповідні дослідження на східній ділянці, що віддана у 2007 р. у приватну власність із цільовим призначенням під забудову. Крім того Інститутом підготована облікова документація нового зразка.
Загальна характеристика
Хотівське городище займає високе плато, що майже з усіх боків оточене долинами струмків. Уздовж його південного краю тече струмок Віта, вздовж північно-східного — струмок Стратівка, що витікає з Феофанії, а вздовж північно-західного — нині висохлий безіменний струмок (останні два поряд із городищем впадають у струмок Віта). Лише північний виступ плато сполучається з сусідніми пагорбами.
Плато сягає висоти 168 м над рівнем моря і нахилене на південний схід. Його розмір зі сходу на захід — 960 м, а з півночі на південь — 700 м. Площа плато становить близька 31 га. Вздовж краю цієї території був споруджений вал, а зовні від нього — і інші укріплення. Повна первісна площа городища з усіма укріпленнями точно не відома. Згідно з малюнком Володимира Антоновича 1870-х років, вона могла бути приблизно вдвічі більша за площу плато. Площа «Археологічного заповідника Хотівське городище в межах укріплень скіфського часу» за документами 1979 і 2002 років, де він включає плато з більшою частиною схилів (у тому числі збережені на той час укріплення) становить близько 48 га.
Північно-західний і північно-східний краї плато високі та круті. Південний край більш низький, частково зруйнований ерозією та господарською діяльністю і подекуди забудований. Під ним проходить щільно забудована вулиця Пирогівська. Північна частина городища (крім самого кінця північного виступу) 2009—2010 року була знищена будівництвом маєтку з палацом.
Культурний шар у городища один і наявний не на всій площі. Найкраще він виражений уздовж північного та західного краю, де було найбільше будівель. Його потужність (поза межами решток споруд) — близько 0,25 м. Біля валів вона більша, ніж усередині. Цей шар складений чорноземом, що лежить на суглинку. Верхні 25-30 або навіть 40 см ґрунту протягом багатьох років розорювалися, і знахідки звідти представлені лише нечисленними дрібними уламками. Під культурним шаром лежить материковий лес.
Хотівське городище входить у названу за його ім'ям Хотівську локальну групу — комплекс пам'яток скіфської епохи, розташованих на Правобережжі Дніпра між річками Ірпінь та Рось. Ця група є найпівнічнішим представником Києво-Черкаського локального варіанта таких пам'яток.
Укріплення
Вздовж краю плато проходить земляний вал, що в давнину оточував його цілком. Він зберігся уздовж більшої частини східного та західного країв, на кінці північного мису та на деяких ділянках південного краю. В давнину на валу міг бути частокіл, а при в'їздах — дерев'яні бойові башти. Під валом був влаштований на одних ділянках ескарп, а на інших - рів.
На найвищих схилах пагорба — північно-східному та північно-західному — укріплення городища представлені ескарпом. Це крутий схил висотою кілька метрів, що вгорі переходить у схил валу. Під ескарпом розташована тераса (берма) шириною до 6-10 м, а під нею — природний схил. Ескарпований схил здебільшого зберігся досі. Під нижчими схилами, що не захищені природними ярами — південним, північним і північною частиною північно-східного — берму змінював рів, перед яким був насипаний невеликий вал. Такі укріплення збереглися на кінці північного мису.
Точна кількість древніх в'їздів на городище невідома. Л. І. Похилевич (1864, 1887) та Л. П. Добровольський (1927) пишуть про 2 в'їзди, не вказуючи місця їхнього розташування. В. Б. Антонович 1873 року нарахував 6 в'їздів. Стільки ж нараховувала 1948 року Є. Ф. Покровська, але, на її думку, древніми могли бути лише 2-3 з них (на північному та східному виступах, а також на південному краю городища). Південний в'їзд вже в часи Покровської був забудований хатами, а два інших лишалися неушкодженими до 2010—2012 років, коли були знищені.
На думку Антоновича, перед кожним в'їздом стояв «курган», що маскував прохід у валу. Ще один «курган» такої ж висоти, як городище, знаходився супроти його західного виступу, де, за Антоновичем, в'їзду не було (за результатами розкопок 2016 рокуКравченко Е., Манігда О., Шелехань О. Хотівське городище: влаштування і інфраструктура (доповідь на Міжнародній археологічній конференції «Освоєння простору: житло, поселення, регіон», 27-28 жовтня 2016 р., Львів-Винники). — був). Однак Л. П. Добровольський відзначає відсутність слідів подібних об'єктів, а Є. Ф. Покровська повідомляє лише про «округлі горби» біля виступів краю городища.
В. Б. Антонович описав і інший об'єкт, не виявлений наступними дослідниками: невисокий вал, що проходив північніше городища на відстані 200—400 м (див. карту). За його версією, цей вал міг захищати поселення, дитинцем якого було городище. Деякий вал, що, за переказом, служив передовим захистом городища («замку князя Сіряка»), згадував і Л. І. Похилевич. Згідно з Похилевичем, цей вал проходив із північного та західного боку Хотова (західний вал, що йшов із півночі на південь, описаний і іншими авторами, а північний, за Л. П. Добровольским, не ідентифіковано; можливо, це помилка)Добровольський Л. П. Змиевы валы вблизи Киева // Чтения в историческом обществе Нестора летописца. — Кн. 21. — К.: Типо-литография Т. Г. Мейнандера, 1909. — Отдел II — С. 19—20.. Також Л. П. Добровольський відзначив поряд із городищем, з іншого боку Стратівки, рештки могильника.
Історія досліджень
Хотівське городище згадував ще 1848 року київський губернатор І. І. Фундуклей у праці «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии». Однак Фундуклей торкнувся його лише побіжно і повідомив, що там, за переказом, стояло якесь містоФундуклей И. И. Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии. — К., 1848. — С. 36..
У 1864 і 1887 роках про городище писав історик і краєзнавець Л. І. Похилевич. Згідно легенди, записаної ним від хотівських мешканців, у давні часи це було місто з замком, що належав якомусь князю СірякуПохилевич Л. И. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. — Киев: Киево-Печерская лавра. — 1864. — С. 30-31.Похилевич Л. И. Уезды Киевский и Радомысльский. — Киев: типография А. Давиденко. — 1887. — С. 102.. Місцевість поблизу городища й зараз називають «Сіряків» або «Серякове».
1873 року київський історик В. Б. Антонович у доповіді Історичному товариству імені Нестора-Літописця висловив думку, що Хотівське («Сіракове») городище — це давньоруське місто-фортеця Звенигород, згаданий у Іпатіївському літописі. На цю думку Антоновича, який займався пошуком Звенигорода, наштовхнув генерал М. І. Драгомиров, який брав участь у військово-картографічних роботах. На користь цієї гіпотези свідчили географічне розташування городища та його явна древність (за обрисами валу Антонович зробив висновок, що він був зведений до появи вогнепальної зброї)Антонович В. Б. О местоположении древнего Киевского Звенигорода (с картою) // Чтения в историческом обществе Нестора летописца. — К.: Университетская тип., 1879. — Кн. 1. — С. 37—43, 269—270.Антонович В. Б. О местоположении древнего Киевского Звенигорода // Древности: Труды Московского археологического общества. — М.: Синодальная тип., 1876. — Т. VI, в. 1. — С. 41—46.. Археологічні дослідження XX століття не підтвердили гіпотезу Антоновича, але його робота цінна першим описом і схемою городища (які, втім, згодом піддавалися критиці).
1917 року під час ботанічної екскурсії на городищі знайшли бронзову коринфську монету V ст. до н. е., а 1918 в ході іншої екскурсії — фрагменти скіфського посуду з орнаментом. Того ж року там були знайдені предмети слов'янського побуту VIII—X століть н. е..
Перше серйозне археологічне дослідження городища відбулося 1948 року, після попередніх розвідок 1947 року. Його виконали співробітники Інституту археології АН УРСР на чолі з Є. Ф. Покровською у рамках експедиції «Великий Київ». Вони розкопали 156 кв.м. на північному заході городища та виконали шурфування у його західній та північній частині. Також було досліджено зсув ґрунту на південно-західному схилі, що стався 1939 року і в якому місцеві жителі знаходили черепки посудин, кістки тварин та обпалене дерево. Матеріали дослідження вказали на скіфську приналежність пам'ятки. Час існування поселення було визначено як VI—V (можливо, й IV—III) ст. до н. е.Покровська Є. Ф. Хотівське городище // Археологічні пам'ятки УРСР. — 1952. — Т. 4. — С. 12-20..
Більш масштабні розкопки городища здійснили археологи Скіфської експедиції Інституту археології АН УРСР на чолі з Є. О. Петровською у 1965—1967 рр. Було розкопано ділянки на півночі городища: 368 кв.м. у 1965—1966 рокахПетровская Е. А. Раскопки на Хотовском скифском городище в 1965-66 гг. / В кн.: Археологические исследования на Украине в 1965—1966 гг. — К.: Наукова думка, 1967. — Вып. І. — С. 106—109. та приблизно 140 кв.м. у 1967 роціПетровська Є. О. Ранньоскіфські пам'ятки на південній околиці Києва / В кн.: Археологія. — К.: Наукова думка, 1970. — Т. XXIV. — С. 129—145.Петровская Е. А. Раскопки на Хотовском городище / В кн.: Археологические исследования на Украине в 1967 г. Информационные сообщения. — Вып. II — К.: Наукова думка, 1968. — С. 112—113..
Навесні 2004 року Архітектурно-археологічна експедиція Інституту археології НАНУ здійснила мікромагнітну зйомку північного мису, західного краю та деяких інших ділянок городища загальною площею 6,75 га. За мікроаномаліями магнітного поля було виявлено рештки будівель, господарських ям тощо. В місцях виявлених аномалій археологи провели розкопки.Дараган М. Н., Орлюк М. И., Кравченко Э. А. Результаты геофизических исследований на Хотовском городище скифской эпохи // Археология и геоинформатика. Вып. 4. Москва: Институт археологии РАН, 2007.Ивакин Г. Ю., Дараган М. Н., Орлюк М. И., Кравченко Э. А., Куприй С. А. Геофизические и археологические исследования Хотовского городища скифской эпохи // Археологічні дослідження в Україні 2003—2004 рр.: Збірка наукових праць / За ред. Н. О. Гаврилюк. — Вип. 7. — Київ: ІА НАН України; Запоріжжя: Дике Поле, 2005. ISBN 966-8132-52-1 — С. 400—405. 2009 року без відповідної дозвільної документації і відкритого листа за невідомим договором із невідомим садівничо-огородницьким кооперативом окремими особами із співробітників НАНУ і КНУ ім. Шевченка було проведено додаткову магнітну зйомку городища під його забудову. Це єдине городище скіфського часу, для якого ця зйомка існує в таких масштабах.Дараган М., Орлюк М., Роменець А., Бондар К. Інтерпретація даних високоточної магнітної зйомки в складі археологічної ГІС (на прикладі Хотівського городища скіфської доби). 15th EAGE International Conference on Geoinformatics — Theoretical and Applied Aspects. 10-13 May 2016, Kiev, Ukraine.