Шталме́йстер (, «керівник стайні») головний конюший, придворний стаєнний у німецькомовних державах і Московії. придворне звання чиновників державного кіннозаводства. стара назва інспектора манежу в циркуГопка, Б.М. та інші. Практикум з конярства. Київ, 2011. .
Московія З кінця XV в. конюший був начальником «Конюшенного наказу», у віданні якого перебували придворні конюхи, табуни царських коней, а також маєтки, відведені під їх зміст. Конюшиї фактично очолювали Боярську раду і активно брали участь в дипломатичному та військовому житті держави.
Деякі з них самі ставали царями або ж, маючи вплив на царя, керували державою. Прикладом можуть служити І. Ф. Овчина Телепнев-Оболенський і Б. Ф. Годунов. Останній очолював «Конюшенний наказ» з 1599 р., при ньому в Кремлі був споруджений водогін, яким вода піднімалася потужними помпами з річки Москви через підземелля на Конюшенний двір (для порівняння, перший водовід у м. Москві було введено в експлуатацію 8 листопада 1804 р.).
Як придворний чин у російській державі бере початок у XV—XVII ст.. У XVI ст. посада конюшого була пов'язана з організацією кінних палацових військ.
В чин 3-го класу в Табелі про ранги.
Цирк Іноді шталмейстером називали шпрехшталмейстера — режисера манежу, ведучого циркової програмиСловарь русского языка (МАС) .
Аналоги Стаєнний тіун — у XI—XII ст. при князях Київської РусіРуська Правда, ст. 22..
Інше Конюшим герцога Алансонського (Анжуйського) був граф Бюссі д'Амбуаз, герой роману Александра Дюма «Графиня де Монсоро» (, 1846 р.).
Примітки
Бібліографія Шталмейстер // Гопка, Б.М. та інші. Практикум з конярства. Київ, 2011.
Посилання