Пенемюнде () — ракетний центр Третього райху, розташований на північному сході Німеччини неподалік від містечка Пенемюнде. Функціонував з 1937 по 1945 р. Тут під керівництвом Вернера фон Брауна створено першу в світі балістичну ракету А-4, більш відому як Фау-2.

Історія Передумови 1923-го року студент-медик з Мюнхена Герман Оберт опублікував книгу «Ракета в міжпланетний простір» (). У книзі з науковими і математичними доведеннями йшлося про реальну фізику та аеродинаміку ракети з використанням рідкого палива, подачу якого можна було б регулювати.

У 1924-му році австрієць Макс Вальє, автор наукових статей для журналів того часу, написав книгу «Рух у відкритому космосі» (), скориставшись успіхом Оберта кількома місяцями раніше. Твір містив багато помилок і був менш науковим, ніж робота Оберта. Однак захват у тексті та нетехнічна мова зробили книгу більш привабливою для звичайних ентузіастів космосу. Зі зростанням популярності Макс Вальє запропонував створити ракетні автомобілі, вагони та планери. У співпраці з Фріцом фон Опелем (з німецької автомобільної компанії Opel), Макс Вальє побудував експериментальні ракетні апарати багатьох різновидів. 17 травня 1930-го року Макс Вальє загинув під час експериментального випробування ракетного двигуна в Берліні.

1926-го року опубліковано книга «Подорож у космос» () Віллі Лея, засновану на реальності з чудовими поясненнями теорії ракетобудування.

1926-го року в Німеччині організована самодіяльна група — Товариство міжпланетних сполучень (Verein für Raumschiffahrt). Група поставила за мету побудувати типи ракет, описані в книзі Оберта. Група зросла приблизно до 500-800 членів і мала власний журнал «Ракета» ().

В кінці 1929 року міністр оборони Німеччини віддав наказ про вивчення можливості використання ракет для військових цілей, в 1932 створена дослідна станція для ракет на рідкому паливі в Куммерсдорфі під Берліном. Цього ж 1932 року, Товариство організувало виставку для армії і відповідальному за військову ракетну програму капітану Вальтеру Дорнбергеру продемонстровано експериментальну ракету, розроблену молодим німецьким конструктором Вернером фон Брауном. Попри те, що можливості показаної ракети були досить обмежені, Дорнбергер запропонував фон Брауну та іншим членам Товариства продовжити розробку під керуванням військових. Фон Браун погодився працювати на таких умовах.

Ракета А-2 У грудні 1934 успішно запущено ракету A-2 — невелику модель, яка працювала на етанолі (етиловому спирті) і рідкому кисні. До цього часу розраховано безліч ймовірно придатних варіантів паливної суміші, однак військових найбільше зацікавила можливість використання етанолу, пов'язана з постійною нестачею нафтопродуктів для Німеччини. Етиловий спирт вироблявся у великих кількостях переробкою картоплі і гідролізом деревини. Цей вид палива використовувався німцями протягом всієї Другої світової війни.

Ракети А-3 і А-4 Після успіху A-2 група фон Брауна перейшла до розробок ракет A-3 і A-4 (майбутньої Фау-2). Остання мала стати повнорозмірною балістичною ракетою з приблизною дальністю польоту 175 кілометрів, висотою підйому до 80 кілометрів і масою корисного навантаження до 1 тонни. Збільшення можливостей спиралося на комплексну переробку двигуна, виконану інженером Вальтером Тілем.

Пенемюнде Будівництво ракетного центру на узбережжі поряд з містечком Пенемюнде та на сусідньому острові Узедом розпочалось під керівництвом Вальтера Дорнбергера та Вернера фон Брауна у 1936 році. У 1937 році в Дослідний центр переселились перші 90 співробітників. Дослідницькі та конструкторські роботи відбувались паралельно з будівництвом, що було завершено протягом трьох років. Фірму, що здійснювала найважливіші будівельні роботи, очолював майбутній президент ФРН Гайнріх Любке. Жодна з розвідок країн — союзників по антигітлерівській коаліції тривалий час не мала уявлення про масштаби та справжню мету робіт у Пенемюндівському центрі.

У 1937 році вперше було затверджено проект ракети на дальність понад 200 км — А-4. 1940 року розпочались вогневі випробування призначеного для А-4 двигуна тягою у 25 тон, що не мав аналогів у світі. Зокрема, тяга найпотужніших двигунів, створених в Радянському Союзі на той час, не перевищувала півтори тони. Після початку Другої світової війни діяльність полігону почала стрімко розширюватись. У 1943 році чисельність персоналу Пенемюнде перевищувала 15 000 осіб. Були збудовані вогневі стенди на тягу до 100 тон, а також найбільша у Європі аеродинамічна труба та найбільший завод з виробництва рідкого кисню. На острові Узедом будувались стартові позиції для ракет та бункери для керування пусками.

Перший успішний пуск А-4 відбувся у жовтні 1942 року. У 1943 році кількість експериментальних пусків досягла 20.

Спочатку передбачалось, що і виробництво ракет буде налагоджено на полігоні. Проте масштаби серійного виробництва змусили шукати для нього інше місце, у результаті чого поблизу Нордхаузена було збудовано величезний підземний завод «Міттельверк», де використовувалась праця в'язнів концентраційного табору «Дора-Міттельбау». У самому Пенемюнде діяв невеликий дослідний завод.

У першій половині 1944 року здійснено низку дослідних вертикальних пусків. При цьому висота підйому досягла 188 км. Таким чином, ракета А-4 стала першим штучним об'єктом, що здійснив суборбітальний космічний політ, вийшовши за межі щільних шарів атмосфериWalter Dornberger. Peenemünde. Moewig Dokumentation (Том 4341). — Berlin: Pabel-Moewig Verlag Kg, 1984. — С. 297.. У вересні 1944 року зі стартових майданчиків Пенемюнде почався ракетний обстріл Лондона. Вже до кінця року кількість пусків досягала 33 на день. Усього до кінця 1944 року здійснено пуски ронад 1500 ракет А-4, з них по Лондону — 447.

«Зброя відплати» Під кінець Другої світової війни ракетна програма увійшла до переліку проектів «Зброя відплати» ( — звідси і нова назва ракети — V-2) і отримала, таким чином, найвищий пріоритет, відтіснивши на другий план низку інших важливих програм, зокрема, створення реактивної авіації, важких бомбардувальників і навіть атомного проєкту. На думку багатьох дослідників і навіть колишніх високопосадовців Третього райхуАльберт Шпеер. Третий рейх изнутри. Воспоминания рейхсминистра военной промышленности. — М.: 2005. — С. 463—464. відтягнення величезних ресурсів на ракетну програму прискорило поразку Німеччини у Другій світовій війні.

Авіаналіт 1943 року У 1943 році англійська розвідка завдяки аерофотозйомці виявила ракетні стартові столи на острові Узедом. Було прийнято рішення про масоване бомбардування полігону. Для дезорієнтації німецької протиповітряної оборони ескадрильї важких бомбардувальників, повертаючись після нальотів на Берлін, пролітали над Узедомом. ППО острова не піднімала винищувачі у повітря, щоб не привертати увагу до об'єкту. Приспавши таким чином пильність протиповітряної оборони, 17 серпня 1943 року британське командування здійснило одну з наймасштабніших повітряних операцій. 597 важких бомбардувальників скинули на полігон разом близько 1500 тон фугасних та запалювальних бомб. При цьому загинуло понад 700 співробітників полігону, серед них — низка провідних спеціалістів, зокрема, головний конструктор двигунів Вальтер Тіль. Масштаби завданої шкоди були такі, що, дізнавшись про них, заступник командувача «Люфтваффе» генерал-полковник Йєшоннек вчинив самогубство. Незважаючи на величезні збитки, Дорнбергер і фон Браун запевнили керівництво Рейху, що наслідки катастрофи будуть подолані. Справді, роботи у ракетному центрі уповільнились, але не припинились. Після бомбардування Пенемюнде було створено резервний ракетний полігон у Польщі, неподалік від містечка Пусткув (Дембіцький повіт).

Спадщина У травні 1945 року Вернер фон Браун з групою провідних конструкторів-ракетобудівників добровільно здався у полон американській армії. Після переїзду у США (див. Операція «Скріпка») німецький колектив став основою ракетного дослідного центру у Редстоун-Арсеналі, (пізніше — Центр космічних польотів імені Джорджа Маршалла), де були розроблені ракети серій «Редстоун», «Юпітер» та «Сатурн».

Після завершення Другої світової війни Пенемюнде опинилось у радянській окупаційній зоні. Велика кількість комплектуючих ракет А-4 та документації були вивезені до Радянського Союзу. Перша радянська балістична ракета Р-1 була вдосконаленою копією німецької А-4, ракети Р-2 та Р-5 — її подальшим розвитком. Майбутні потужні конструкторські колективи будівників ракет, двигунів, систем управління тощо під керівництвом С. П. Корольова, В. П. Глушка, М. О. Пілюгіна та багатьох інших формувались саме у Німеччині у процесі вивчення пенемюндівської ракетної спадщини.

Посилання Офіційний сайт музею Пенемюнде Сайт про ракету Фау-2

Примітки

Посилання