Мико́ла Кіндра́тович Кондратю́к (, Старокостянтинів — , Київ) — український оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично-громадський діяч, професор (з 1979 року), академік Міжнародної педагогічної академії країн СНД (з 2001 року). Народний артист УРСР (1973). Народний артист СРСР (1978). Депутат Верховної Ради УРСР 9—10-го скликань.

Життєпис Народився 5 травня 1931 року в місті Старокостянтинові Хмельницької області в родині військового. Дитинство провів у Полтаві; по закінченні семирічної школи навчався у фабрично-заводському училищі при Полтавському вагоноремонтному заводі, працював з 1947 року монтажником на будівництві Кременчуцького машинобудівного заводу; водночас, 1950 році, отримав музичну освіту в Полтавському музичному училищі.

Під час служби в Радянській армії у 1950–1953 роках був стройовим заспівувачем, солістом Ансамблю пісні й танцю Київського військового округу (1953).

У 1953–1958 роках навчався в Київській державній консерваторії імені Чайковського в класі професора О. Гродзинського (сольний спів) та З. Ліхтман (камерний спів).

У 1958–1959 роках — соліст Державного народного хору імені Г. Г. Верьовки.

У 1959–1966 роках — соліст (драматичний баритон) Київського академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно у 1963–1964 роках стажувався в Міланському театрі «Ла Скалі» (Італія) у маестро Е. П'яцца й Дж. Барра, у 1964–1966 роках — у Московському Великому театрі.

Член КПРС з 1961 року.

У 1966–1973 роках — соліст Укрконцерту; в 1972–1974 роках — Київської державної філармонії. У 1968–1969 роках — асистент, з 1970 року — викладач кафедри сольного співу Київської консерваторії.

У 1973–1985 роках — Голова правління Музичного товариства України.

У 1974–1983 роках — ректор Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського; у 1972–1983 роках — завідувач кафедри оперної підготовки; у 1994–2004 роках — завідувач кафедри сольного співу.

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9-го і 10-го скликань.

Жив в Києві.

Помер 16 листопада 2006 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Відзнаки Народний артист УРСР (1973) СРСР (1978) Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1972; за концертні програми 1969–1971 років) Лауреат 7-го Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Відні (1959, Золота медаль) Лауреат Великої Золотої медалі Яна Амоса Коменського (за 2001 рік) Кавалер Президентської нагороди — ордена «За заслуги» 3 ступеня (2001) Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями

Творчість Коронні оперні партії: Остап, Граф ді Луна, Фігаро, Яго, Максим («Тарас Бульба» М.Лисенка, «Трубадур» Дж. Верді, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Отелло» Дж. Верді, «Арсенал» Г. Майбороди).

Гастролював на концертних та оперних сценах світу — в Південній Америці, США, Канаді, Австралії, Західній Європі, загалом у 40 країнах. Записувався на радіо, грамплатівки, телебаченні. Знімався в музичних і художніх фільмах. Виступав у періодичній пресі.

М. Кондратюк — продовжувач вокальних традицій італійських maestro: Е. Гандольфі, в якого свого часу навчався О. Гродзинський, а також педагогів «Ла Скала» Е. П'яцца та Дж. Барра, вокально-педагогічні принципи яких прищеплював своїм учням і викладачам очолюваної ним кафедри сольного співу НМАУ.

Серед учнів М. Кондратюка — В. Антонюк, М. Шопша, Є. Шокало, Я.Євдокимов,«Рівне Час», 2007 г., № 41, 11.10.2007 р. Л.Марчук В. Колибаб'юк, О. Дика, Д. Вишня, В. Ломакін, В. Козін, А. Орел, В. Винник, О. Бондаренко, В. Чорнодуб, П. Пштика, Ю.Ракул, В. Швидкий…

Фільмографія Знявся у фільмах: «Концерт для Монреалю» (1967) «Співає Микола Кондратюк» (1974) «Ні пуху, ні пера» (1974, Максим) Закадровий вокал: У бій ідуть лише «старі» (1974, пісня «Ніч яка місячна», за кадром) «Абітурієнтка» (1975, пісня «Моя стежина», за кадром).

Вшанування пам'яті На державному рівні

16 грудня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2021 році», в якій зазначається про урочисте відзначення на державному рівні 2021 року «5 травня - 90 років із дня народження Миколи Кондратюка (1931-2006), оперного та концертно-камерного співака, громадського діяча, педагога».

Примітки

Джерела та література Золотий фонд української естради П. М. Бондарчук. Кондратюк Микола Кіндратович // Антонюк В. Г. Традиції української вокальної школи. Микола Кондратюк. — К. : Українська ідея, 1998. — 148 с.

75 років від дня народження М. К. Кондратюка (1931), українського співака, педагога Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.II. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.231

Посилання