Канадська правова система бере свій початок від англійської системи загального права з деяким впливом Шотландського права, тому що Канада є колишньою колонією Сполученого Королівства і членом Співдружності Націй. Правова система має дві юрисдикції, тому що сфери відповідальності щодо створення публічного (включно з кримінальним) і приватного права відокремлені та здійснюються виключно Парламентом і провінціями відповідно. Квебек, однак, все ще зберігає континентальну правову систему у сфері вирішення суперечок у сфері приватного права (оскільки ця сфера перебуває в межах виключної юрисдикції провінцій). Обидві правові системи повинні відповідати конституції Канади. Кримінальні переслідування провадяться відповідно до британського загального права, оскільки ця сфера належить виключно до компетенції федерального уряду. Федеральний уряд також володіє повноваженнями у певних виняткових галузях, які регулюються виключно Парламентом, так само як і питання відносин та суперечок між провінціями. Сюди, зазвичай, входить транспортне сполучення між провінціями (залізничний, повітряний і морський транспорт), а також торгівля та комерційні відносини між провінціями (це зазвичай стосується електроенергії, навколишнього середовища, сільського господарства).Відповідна стаття в англійській Вікіпедії

Конституція Канади

Конституція Канади є найвищим правовим актом і будь-який закон, прийнятий будь-яким федеральним, провінційним або територіальним урядом, якщо він несумісний з конституцією, є нікчемним.Richard W. Bauman; Tsvi Kahana (2006). The Least Examined Branch: The Role of Legislatures in the Constitutional State. Cambridge University Press. p. 159. ISBN 978-1-139-46040-8.

Закон про Конституцію 1982 передбачає, що конституція Канади включає цей акт, серію з тридцяти актів і наказів, що зазначені в переліку у цьому акті (найвідомішим з яких є Конституційний Акт, 1867), і будь-яка поправка до будь-якого з цих актів.Craik 94 Однак Верховний Суд Канади знайшов, що цей перелік не є вичерпним, і у 1998 році в Referencere Secession of Quebec визначив чотири « основоположних принципи і правила», які входять до конституції як неписані елементи: федералізм, демократія, конституціоналізм і верховенство права, а також повага до меншин.Craik 96 Хоча ці принципи є чинною частиною конституції Канади, канадські суди не використовують їх як положення, що коригують писаний текст конституції, натомість обмежуючи їхню роль заповненням прогалин.Craik 98

Оскільки Конституційний акт 1867 проголошує, що канадська конституція є подібною у принципах конституції Об'єднаного Королівства Frederick Lee Morton (2002). Law, Politics and the Judicial Process in Canada. University of Calgary Press. p. 216. ISBN 978-1-55238-046-8., яка розглядається як некодифікована конституція, Верховний Суд також визнав існування неписаних конституційних конвенцій. У справі 1981 р. Reference re a Resolution to amend the Constitution суд визначив три фактори, необхідні для існування конституційної конвенції: практика або угода, вироблені політичними акторами, визнання того, що вони зобов'язані дотримуватися цієї практики або угоди, мета цієї практики або угоди. Було також встановлено, що, хоча ці конвенції не є законом і, відтак, не є застосовними в судах, суди можуть визнавати конвенції в своїх рішеннях.Craik 105 Конституційний акт 1867 р. визначає повноваження провінційних та федерального урядів. Юрисдикція федерального уряду включає в себе кримінальне право, торгівлю і комерційне право, банківську справу та імміграцію. OECD (2007). Linking Regions and Central Governments Contracts for Regional Development: Contracts for Regional Development. OECD Publishing. p. 173. ISBN 978-92-64-00875-5. У федерального уряду також є залишкова влада приймати закони, необхідні для «миру, порядку та доброго управління» Канади. Munroe Eagles; Larry Johnston (2008). Politics: An Introduction to Modern Democratic Government. University of Toronto Press. p. 262. ISBN 978-1-55111-858-1. Юрисдикція провінцій включає в себе лікарні, муніципалітети, освіту (крім освіти у резерваціях корінних народів), право власності та громадянські права.Craik 125

Конституційний акт 1867 р. також закріплює право провінцій засновувати свої власні Верховні суди, проте призначення суддів до них здійснює федеральний уряд. Patrick N. Malcolmson; Richard Myers (2009). The Canadian Regime: An Introduction to Parliamentary Government in Canada. University of Toronto Press. p. 149. ISBN 978-1-4426-0047-8. Також федеральному парламенту надане право встановлювати судову систему, відповідальну за федеральне право, і загальний апеляційний суд для розгляду апеляційних скарг на рішення як федерального, так і провінційних судів.Craik 127 Це повноваження призвело до створення федеральним парламентом Верховного Суду Канади, який, не дивлячись на роль верховного арбітра щодо всього канадського права, оснований на підставі звичайного, а не конституційного статуту.Craik 127—128

Конституційний акт 1982 р. створив механізм, за яким до конституції Канади можуть вноситись поправки спільними діями федеральних і провінційних урядів; до 1982 це могло бути зроблено тільки Парламентом Сполученого Королівства.Craik 131 Цей закон також закріпив Хартію прав і свобод, яка гарантує права людини, які не можуть бути порушені провінційним або федеральним правом. Craik 119

Законодавство Закони, прийняті Парламентом Канади і провінційними законодавчими органами, є первинними джерелами права в Канаді. Статті 91 та 92 Конституційного акту 1867 р. закріплюють питання, щодо яких будь-який рівень уряду (федеральний і провінційний) може здійснювати законодавче регулювання.

Закони, прийняті федеральним урядом, спочатку публікуються в газеті «Канада» (Canada Gazette), регулярному виданні, що здійснює публікацію нових статутів та нормативних актів. Statutory Instrument Act«Canada Gazette — About Us». Gazette.gc.ca. 2010-06-09. Retrieved 2011-02-28. Федеральні закони, схвалені монархом (Royal Assent), згодом публікуються у Щорічних Статутах Канади. Час від часу федеральний уряд об'єднує свої діючі закони в єдиний збірник, знаний як Переглянуті статути Канади (Revised Statutes of Canada).Legislation Revision and Consolidation Act Остання федеральна консолідація була в 1985 р.

Щодо законів, прийнятих провінціями, існує подібна практика. Закони публікують в провінційних офіційних видіннях, видають у складі щорічних збірників та час від часу об'єднують у єдине зведення.

Юридичні традиції

Загальне право Всі провінції і території в межах Канади, не враховуючи Квебек, дотримуються юридичної традиції загального права. Dennis Campbell; Susan Cotter (1998). Comparative Law Yearbook. Kluwer Law International. p. 234. ISBN 978-90-411-0740-4. Так само, суди наділені владою, відповідно до провінційних Законів про судоустрій, застосовувати право справедливості.

Як і в усіх інших країнах загального права, канадське право дотримується доктрини stare decisis. Richard A. Mann (2013). Business Law and the Regulation of Business. Cengage Learning. p. 7. ISBN 978-1-133-58757-6. Суди нижчої інстанції повинні дотримуватися рішень вищих судів, якими вони зв'язані. Наприклад, усі суди нижчої інстанції Онтаріо зв'язані рішеннями Апеляційного суду Онтаріо і всі суди нижчої інстанції Британської Колумбії зв'язані рішеннями Апеляційного суду Британської Колумбії. Однак жоден суд Онтаріо не зв'язаний рішеннями суду Британської Колумбії, і жоден суд Британської Колумбії не зв'язаний рішеннями суду Онтаріо. Однак рішення, прийняті вищою судовою інстанцією провінції (провінційні Апеляційні суди), часто розглядаються як «переконливі», хоча вони і не обов'язкові для інших провінцій.Robert A. Battram (2010). Canada In Crisis…: An Agenda to Unify the Nation. Trafford Publishing. p. 26. ISBN 978-1-4269-8062-6.

Тільки у Верховного Суду Канади є повноваження зв'язувати всі суди в країні загальними прецедентами. Graeme R. Newman (30 October 2010). Crime and Punishment around the World: [Four Volumes]. ABC-CLIO. p. 77. ISBN 978-0-313-35134-1. Більш зайняті суди, такі як Апеляційний суд Онтаріо, наприклад, щодо деяких правових питань часто використовують рішення судів інших провінцій, особливо у сферах доказів та кримінального права.

Якщо в Канаді мало або взагалі немає рішень щодо певного правового питання, і виникає необхідність звернення до іноземного права для довідки, часто використовуються рішення англійських і американських судів. Ian Bushnell (1992). Captive Court: A Study of the Supreme Court of Canada. McGill-Queen's Press — MQUP. p. 53. ISBN 978-0-7735-6301-8. З огляду на тривалі історичні зв'язки між англійським і канадським правом, часто дотримуються рішеннь англійського Апеляційного суду та Палати лордів, на які посилаються як на переконливі прецеденти. Якщо розглянуте юридичне питання стосується сфери конституційного права або права, що стосується прайвесі, більш імовірно будуть використані рішення судів Сполучених Штатів, тому що ці галузі права в США набагато розвиненіші, аніж в англійському праві.

Рішення інших країн Співдружності націй також часто розглядають як переконливе джерело права в Канаді.

Істотною відмінністю між американським і канадським загальним правом є те, що Канада не дотримується доктрини Erie Railroad Co. v. Tompkins (1938). Іншими словами, в Канаді немає жодної різниці між федеральним загальним правом та загальним правом на рівні провінцій. Верховний суд може і встановлює загальне право безпосередньо для провінцій з усіх питань, що традиційно охоплюються загальним правом (у тій мірі, що не врегульовані законодавством). Таким чином у порівнянні зі США канадський федералізм є відносно неповним, тому що Канада продовжує діяти як унітарна держава стосовно загального права (і є дійсно федеративною лише в аспекті статутного права) Hogg, Peter W. (2007). Constitutional Law of Canada (5th ed.). Toronto: Carswell. pp. 8–9 — 8–11. ISBN 9780779813377..

Через історичний зв'язок Канади зі Сполученим Королівством, рішення Палати лордів до 1867 року технічно все ще обов'язкові для Канади, якщо ці рішення не були відкинуті Верховним судом Канади. Також Канада все ще пов'язана рішеннями Таємної ради до скасування апеляційних звернень до цієї установи в 1949 році. На практиці, однак, жоден суд в Канаді протягом десятиліть не оголошував себе пов'язаним будь-яким англійським судовим рішенням, і дуже малоймовірно, що якийсь канадський суд зробить це в майбутньому. Frederick Lee Morton (2002). Law, Politics and the Judicial Process in Canada. University of Calgary Press. p. 389. ISBN 978-1-55238-046-8.

Положення про злочини закріплені лише у Кримінальному кодексі Канади та в інших федеральних законах; виняток становить неповага до суду, що залишається єдиним злочином загального права в Канаді. A Compendium of Law and Judges

Континентальне право З історичних причин у Квебеку гібридна правова система. Приватне право дотримується традиції континентального права, початково вираженій в Кутюмах Бовези (Coutumede Paris), що використовували у Новій Франції. J. M. Smits (2012). Elgar Encyclopedia of Comparative Law. Edward Elgar Publishing. p. 132. ISBN 978-1-78100-610-8. Сьогодні, juscommune Квебек у кодифіковано в Цивільному кодексі Квебеку. Що стосується публічного права, воно було встановлене завойовницькою британською державою після падіння Нової Франції (New France) в 1760 р. тому це загальне право. Важливо відзначити, що розходження між континентальним та загальним правом не засноване на поділі повноважень, визначеному Конституційним актом 1867 р. Тому, законодавство, прийняте провінційним законодавчим органом в питаннях публічного права, як-от Кримінальний Процесуальний Кодекс (the Code of Penal Procedure), має інтерпретуватися з дотриманням традиції загального права. Аналогічно, законодавство, видане федеральним парламентом у сфері приватного права, (наприклад, Закон про Розлучення), повинно інтерпретуватися з дотриманням традиції континентального права і відповідно до Цивільного кодексу Квебеку.

Галузі права