Карл Поль Рейнгольд Нібур (; 21 червня 1892, Райт-Сіті, Воррен, Міссурі, США — 1 червня 1971, Стокбридж, Беркшир, Массачусетс, США) — американський теолог німецького походження, політичний філософ, церковний пастор, критик. Один із засновників діалектичної теології. Автор концепції християнського реалізму.
Нібур - це один із засновників Американського демократичного руху та Міжнародного комітету порятунку, також проводив час в Інституті перспективних досліджень у Прінстоні. Він був братом також відомого богослова - .
Біографія Нібур народився в Райт-Сіті, штат Міссурі. Син німецьких іммігрантів - Густава Нібура та його дружини Лідії. Його батько був німецьким пастором (його найменування було американське відділення, встановленого прусською церквою Союзу в Німеччині). Вона є частиною Об'єднаної церкви Христа.
В родині говорили німецькою мовою. Його брат Х. Річард Нібур також став відомим теологічним етиком, його сестра Халда Нібар стала професором богослов'я в Чикаго. Сім'я Нібура переїхала в Лінкольн, штат Іллінойс, у 1902 році, коли Густав Нібур став пастором церкви Святого Іоанна Німецького Євангелічного Синоду в м. Лінкольн. Рейнгольд Нібур служив пастором у церкві в період з квітня по вересень 1913 року, тимчасовим міністром Сент-Джонса після смерті його батька.
Карл Нібур навчався у коледжі в штаті Іллінойс, який закінчив в 1910 році. Він навчався в Теологічній семінарії в Уебстер Гровс, штат Міссурі, де, за його власним визнанням, був глибоко під впливом Самуеля Д. Yale Divinity School, де він отримав ступінь бакалавра богослов'я (1914р) та ступінь магістра мистецтв в (1915р). Він не продовжив докторантуру, про що завжди шкодував. Він сказав, що Yale дала йому інтелектуальне звільнення від місництва його німецько-американського виховання.
Одруження та сім'я У 1931 році Нібур одружився з Урсулою Кеппел-Комптон. Вона була членом Церкви Англії і здобула освіту в Оксфордському університеті на факультеті теології та історії. Вона зустріла Нібура під час навчання, здобуваючи ступінь магістра в Об'єднаній Духовній Семінарії. Протягом багатьох років, вона була на факультеті в коледжі Барнарда (жіночий коледж Колумбійського університету), де вона допомогла заснувати, а потім очолила відділ релігієзнавства.
Подружжя мало двоє дітей, Крістофер Нібур і Елізабет Нібур Сіфтон.
Урсула Нібур - співавтор деяких більш пізніх робіт її чоловіка, що підтверджується професійними роботами в Бібліотеці Конгресу.
Детройт У 1915 році, Нібур був освяченим пастором. Німецька євангелічна місія послала його служити в Євангелічну церкву в Детройті, штат Мічиган. Паство налічувало шістдесят шість чоловік по прибуттю і виросло майже до 700 на той час, коли він покинув церкву в 1928 році. Збільшення людей відображає їх здатність досягати та виходити за межі німецької громади Америки і серед зростаючого населення привертало на роботу в розвиток автомобільної промисловості. На початку 1900-х років Детройт став четвертим за величиною містом в країні, залучаючи багато чорних і білих переселенців із сільської місцевості півдня, а також єврейські і католицькі етніки зі східної та південної Європи. Вони боролися за робочі місця і обмежене житло, а також швидкі зміни в місті і зростання соціальної напруженості, яке сприяло зростанню числа членів Ку-клукс-клан в місті, який досяг свого піку в 1925 році, і до Чорного Легіону. Під час виборчої кампанії міста в тому році, в якому Клан публічно підтримав кілька кандидатів, в тому числі на пост мера, Нібур виступив публічно проти Клану своєї пастви, описуючи їх як «один з найгірших конкретних соціальних явищ, які релігійна гордість народу, коли-небудь розробила». Тільки один з кількох їхніх кандидатів отримали місце в міській раді, і Чарльз Боулз, кандидат на пост мера, зазнав поразки.
Перша світова війна Коли Америка вступила в Першу світову війну в 1917 році, Нібур був невідомим пастором невеликої німецькомовної громади в Детройті (він перестав використовувати німецьку мову з 1919 році). Всі американці німецького походження в Сполучених Штатах і Канаді зазнали нападу. Нібур неодноразово наголошував на необхідності бути вірним Америці, і завоював аудиторію в національних журналах зі зверненням до американців німецького походження бути патріотами. Теологічно він вийшов за рамки питання про національну лояльність, яку він намагався виліпити реалістичною з етичної точки зору патріотизму і пацифізму. Він прагнув виробити реалістичний підхід до моральної небезпеки, що виходить з агресивної політики держав, багато ідеалістів і пацифістів не вдалося розпізнати. Під час війни Нібур служив своїй деномінації, як виконавчий секретар Комісії соціального забезпечення військових, залишаючись при цьому пастором в Детройті. Бувши пацифістом в душі, він відчув компроміс необхідності і був готовий підтримати війну, щоб знайти мир заради праведності.
Походження робітничого класу і класу робочої симпатії Нібура Кілька спроб були зроблені, щоб дослідити походження симпатій Нібура з 1920-х років до роботи з питань класу праці, задокументованою в його біографії Річардом У. Фоксом. Один переконливий приклад показує його зацікавленість до долі робітників автомобільної промисловості в Детройті. Це перший інтерес.
Після семінарії, Нібур проповідував соціальне євангеліє, а потім приступив до заручин, він зважав на незахищеність працівників Ford. Нібур був переміщений вліво і стривожений деморалізуючим ефектом індустріалізму на працівниках. Він став затятим критиком Генрі Форда і дозволив організаторам профспілок використовувати свою трибуну, щоб викласти своє послання прав працівників. Нібура оточували погані умови, створені конвеєрами і нестійкі практики в галузі зайнятості.
Через його думку з приводу роботи заводу, Нібур відкинув ліберальний оптимізм. Він писав у своєму щоденнику:"Ми пройшли через один з найбільших автомобільних заводів за день …. Ливарня мене зацікавила особливо. Моє серце було приголомшене. Чоловіки здавалися втомленими. Тут ручна праця є рутиною і праця, як рабство. Чоловіки не можуть знайти задоволення у своїй роботі. Вони просто працюють, щоб заробити на життя. Їхній піт і тупий біль є частиною ціни, виплаченої за прекрасні автомобілів, які ми всі використовуємо. І більшість з нас запускає машини, не знаючи, яка ціна платиться за них …. Ми всі відповідальні. Ми всі хочемо речі, які виробляються заводами, і ніхто з нас не є досить чуйним, щоб піклуватися, скільки людських цінностей в сучасних заводських витратах."У Нібура з'явилось серйозне прагнення до розробки марксизму після того, як він переїхав в Нью-Йорк в 1928 році.
У 1923 році Нібур відвідав Європу, щоб зустрітися з інтелектуалами і богословами. Умови, які він бачив у Німеччині під час французької окупації, стривожили його. Вони посилили пацифістські погляди, які він прийняв у 1920-х роках після першої світової війни.
1930-ті роки: Нью-Йорк У 1928 році Нібур покинув Детройт, щоб стати професором практичної теології Об'єднаної Духовної Семінарії в Нью-Йорку. Він жив залишок своєї кар'єри там до виходу на пенсію в 1960 р. У той час, коли викладав теологію в Об'єднаній Духовній Семінарії, Нібур був під впливом багатьох поколінь антигітлерівських студентів і мислителів, в тому числі німецького міністра Дітріха Бонхоеффера, сповідуючого церкви.
Братство Соціалістичних Християн було організовано на початку 1930-х років. Пізніше він змінив свою назву на Frontier Fellowship. Основні прихильники Братства в перші дні були Едуард Хейманн, Шервуд Едді, Пауль Тілліх і Роуз Терлін. На початках група вважала, що капіталістичний індивідуалізм несумісний з християнською етикою. Хоча це і не комуністична спілка, але група визнала соціальну філософію Карла Маркса. Нібур був одним з групи, що складалась з 51 видатного американця, які утворили Міжнародну асоціацію допомоги (IRA), яка сьогодні відома як Міжнародний комітет порятунку (МКС).Місія комітету полягала в наданні допомоги німців, які страждають від політики гітлерівського режиму.
Нібур і Дьюї У 1930-і роки Нібура часто розглядають як інтелектуального противника Джона Дьюї. Обидва чоловіка були професійними полемістами і їх ідеї часто стикалися, хоча вони сприяли розвитку ліберальних інтелектуальних шкіл. Нібур був сильним прихильником Єрусалимської релігійної традиції, як коректив до світської афанської традиції на якій наполягав Дьюї. У книзі «Моралі люди і аморальне суспільство» (1932), Нібур піддав різкій критиці філософію Дьюї, хоча його власні ідеї все ще були інтелектуально незавершеними. Два роки по тому, в рецензії на книгу Дьюї «Загальна віра» (1934), Нібур був спокійний і шанобливий по відношенню до «релігійної виноски» Дьюї, та його тоді великий обсяг навчальної та прагматичної філософії.
Філософія та теологія Довгостроковий вплив Нібура на політичну філософію містить як використання ресурсів богослов'я, політичний реалізм, так і його внесок в сучасне мислення. Його робота також справила значний вплив на теорію міжнародних відносин, що призвело багатьох вчених відійти від ідеалізму і прийняти реалізм. Велика кількість політологів, політичних істориків і теологів, відзначили його вплив на їх мислення. Крім вчених, численних політиків і діячів, Нібур мав вплив на думки таких людей як колишні президенти США Барак Обама, Джиммі Картер,, також, Томас Едісон, Мартін Лютер Кінг , Гілларі Клінтон, Губерт Гамфрі, Дін Ачесон, Джеймс Комі, Мадлен Олбрайт і Джон Маккейн. В останні роки спостерігається підвищений інтерес до роботи Нібура, можливо саме через захоплення Обами його ідеями. У 2017 році, PBS випустила документальний фільм про Нібура під назвою «Американська совість: Історія Рейнгольда Нібура».
Основним внеском Нібура до теології був його «християнський реалізм». Він суперечив оптимістичному погляду на вроджену людську доброту і природну здатність людей слідувати законам Бога в кожному аспекті життя, який перетворить життя всюди для Бога, що включало в себе соціальне Євангеліє. Фундаментальною проблемою для Р. Нібура у соціальному Євангелії було те, що Воно вимагає, щоб люди поводились добре і раціонально, що неможливо в суспільстві. Через реалістичне уявлення про християнське життя, християни зображались як люди, які потребували Бога всюди, створюючи тим самим філософію, яку людство могло охопити.
У християнському реалізмі, у людини є те, що Нібур назвав «невизначені можливості». Людина може досягти багато чого, тому що Бог живий в людині, хоча він не має повне панування над життям людини. З Божої присутності, робота Бога може бути зробленою, і великі справи для Нього будуть досягнуті. Бачення є невід'ємною частиною християнського реалізму, як християнин, далекоглядний на самому базовому рівні є реалістом. Рейнхольд усвідомив свою роботу так, що служіння Богу є нескінченним.
У проповідях зими 1940-41 рр. в розпал запеклих національних дебатів між ізоляціоністами та інтервенціоністами він стверджував, що людина є гріховною по своїй природі. Вона не завжди діє з добрими намірами. Але навіть грішна людина мав обов'язок діяти проти зла в світі. Наші гріхи не можуть виправдати наше становище в стороні від європейської боротьби.
Цей акцент на гріхах вразив покоління початку ХХ ст., виховане на оптимістичних переконаннях людини, її невинності і прагнення до самовдосконалення. Ніщо не підготувало людство до А. Гітлера і Й. Сталіна, Голокосту, концтаборів Освенциму і ГУЛАГу. Людська природа, мабуть, є схильною до зіпсованості. Р. Нібур змусив задуматися всіх про природу і долю людини. Він показав, що призначена влада є більш схильною до спокус корисливості, самообману і самовдоволення." Влада повинна бути збалансованою владою ".
Він переконав багатьох, що ідея первородного гріха забезпечує міцнішу основу для свободи і самоврядування, ніж ілюзії про людське самовдосконалення.
Аналіз Р. Нібура побудований на основі християнських поглядів св. Августина і Ж. Кальвіна, але він мав особливу близькість з світських колах.