Придністро́в'я (Придністро́вська Молдавська Республіка або Наддністря́нщинаРекомендовано до вживання мовознавцем Олександром Пономаревим , скрочено ПМР) — невизнана держава у Східній Європі, яка займає всю частину лівого берега Дністра, а також кілька населених пунктів на правому березі річки. Міжнародна спільнота визнає державу частиною Республіки Молдова, проте остання не має контролю над регіоном. На північному сході Придністров'я межує з Україною (Одеська та Вінницька області).
Історія заселення Придністров'я первісними людьми налічує як мінімум 1 мільйон років, що підтверджено виявленими в 2010 і 2012 році стоянками давньої людини олдувайської культури. В епоху енеоліту в Придністров'ї були поширені поселення трипільської культури — однієї з основних енеолітичних культур на південному сході Європи.
З давніх часів ця територія була населена скіфами. В античну епоху територія Придністров'я була населена кімерійцями, скіфами та сарматами. Пліній Старший згадує тирагетів, аксіаків і кробізов. У гирлі річки греки з Мілета побудували місто Тіра (нині — Одеська область, Україна).
В IV столітті територія Придністров'я була захоплена гунами. В часи раннього середньовіччя на території сучасного Придністров'я жили слов'янські племена уличів і тиверців, а також тюрки-кочівники: печеніги і половці. Певний час ця територія була частиною Київської Русі і Галицько-Волинського князівства, а з 60-х років XIV століття — Великого Князівства Литовського і Руського.
В 1569 році північне Придністров'я як Брацлавське воєводство увійшло до складу Речі Посполитої. Після національно-визвольної Війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького регіон у 1648 році увійшов до складу Гетьманщини, як частина Брацлавського полку. В 1684 році Придністров'я частково увійшло до складу Ханської України (зі столицею в Ягорлику, пізніше в Дубоссарах). В 1793 році після другого розділу Речі Посполитої Придністров'я увійшло до Російської імперії.
Південне Придністров'я стало частиною Золотої Орди в 1242 році, з кінця XV століття увійшло в Кримське ханство, з другої половини XVIII століття було підпорядковане Едисанській орді. За Ясським мирним договором (9 січня 1792 роки) стало частиною Російської імперії.
З кінця XVIII століття Російська імперія здійснювала заселення цього регіону для захисту своєї південно-західного кордону. Російська влада заохочували міграцію в Придністров'ї українців, росіян, болгар, євреїв, німців і молдаван.
В XX столітті Придністров'я входило до складу Української Народної Республіки, Української Держави та Української РСР. Після входження УРСР до Радянського Союзу, в 1924 була утворена Молдавська АРСР, в межах якої було об'єднано територію Придністров'я.
Давні часи Стародавні люди жили на території Придністров'я вже понад 300 тис. років тому в ранньому палеоліті. На території регіону знайдені дві такі стоянки у с. Вихватинці (Рибницький район) та с. Нове Погреб'я (Дубоссарський район). Розкопки виявили велику кількість кісток і фрагментів скелета мамонтів, зубрів, шерстистих носорогів, коней і оленів, які були предметом полювання стародавньої людини.
Околиці м. Кам'янка і с. Рашків відрізняються концентрацією палеолітичних пам'яток саме того відрізка часу, коли теплий і вологий клімат в кінці раннього палеоліту на всій земній кулі помітно змінився. палеоліту на всій земній кулі помітно змінився. У період максимального похолодання, тобто в останній стадії зледеніння Європи в Придністров'ї концентруються носії поки ще не зовсім дослідженої, загадкової епіоріньякської культури. Імовірно це були спадкоємці перших кроманьйонців, які потіснили неандертальців.
На час пізнього палеоліту (близько 40-10 тис. років тому) в основних рисах сформувався вигляд сучасної людини. В цей період на території Придністров'я практично до кінця верхнього палеоліту мешкають наступники епіоріньякців — представники епіграветської культури. Підтвердженням цьому є стоянки в с. Валя-Адинке, Подойма і м. Кам'янка.
В епоху енеоліту в Придністров'ї були поширені поселення трипільської культури — однієї з основних енеолітичних культур на південному сході Європи. Для цієї культури характерні високий рівень розвитку господарства, високорозвинені суспільні відносини, матеріальна і духовна культура. Основна маса знарядь праці виготовлялася з каменю, а також з кістки і рогу. Вироби з металу ще рідкісні. Жителі трипільських селищ були осілими землеробами і скотарями, вирощували пшеницю, овес, просо, ячмінь, горох, боби. Землеробство було в основному мотичним. Основу стада становив велику рогату худобу, розводили овець і кіз. Розвиток скотарства сприяло появі прядіння та ткацтва. Трипільські майстри вже освоїли досить складні процеси холодної та гарячої кування самородної міді, різання і свердління металу, пізніше вони освоїли і складну техніку лиття металу. Виключно високого рівня досягло гончарне ремесло. В епоху розквіту трипільської культури Придністров'я характеризувалося значною щільністю на-селища: на 1 квадратний кілометр припадало в середньому близько 13 осіб.
У Придністров'ї широко представлені також пам'ятники племен усатівської локальної групи: кургани біля сіл Бутор, Спея, Красногірка Григоріопольського району, Паркани, Тернівка, Суклея Слободзейського району. До пізньотрипільських пам'ятників відноситься і широко відомий могильник у с. Вихватинці Рибницького району, в якому досліджені 74 поховання.
Античність На правому березі Дністра осіли ранньофракійські племена, а на лівому березі в середній течії Дністра проходила околиця Кімерійського царства, яке існувало з IX по першу половину VII століття до Р. Х.
Фракійці жили в основному в лісостеповій зоні, становлячи північно-східну гілку великого масиву фракійських племен південно-східної Європи. Кімерійці ж мешкали в степовому регіоні Північного Причорномор'я. Фракійці займалися скотарством і землеробством, а також виплавкою і обробкою бронзи і заліза, виробництвом глиняного посуду, прядінням і ткацтвом. Ранні кімерійці вели осілий спосіб життя і однаково займалися як скотарством так і землеробством. У VIII–VII ст. до н. е. вони перейшли до кочового скотарства. Кімерійці не будували міст, і єдиним свідченням їх перебування в Придністров'ї є рідкісні кургани невеликих розмірів.
З кінця VII ст. до н. е. в степах Північного Причорномор'я проживали скіфські племена. Скіфи були скотарями і вели кочовий спосіб життя. Скіфи-кочівники здійснювали військові набіги на сусідніх фракійців-гетів, відтиснутих ними в більш північні лісостепові райони. Взаємодії скіфів і фракійців були не тільки військові.
Осілі гети через скіфів торгували з грецькими колоніями сільгоспродуктами, і перш за все — зерном. Помітно скіфський вплив на фракійців в поховальному обряді, мистецтві, озброєнні і т. ін. Тісні контакти фракійців зі скіфами сприяли обопільною культурному запозичення.
Незважаючи на те, що територія Придністров'я перебувала на периферії скіфських земель, відкриття численних курганів цієї культури на Дністрі свідчить про проживання тут досить численного скіфського населення. Про тісні контакти з грецькими містами-колоніями свідчать, наприклад, дослідження скіфського поселення у с. Чобручі Слободзейського району, розташованого на кордоні земель поліса Тіри і скіфських районів, а також золоті прикраси, знайдені в курганах у міста Дубоссари, у сіл Нікольське Слободзейського району і Бутор Григоріопольського району.
Наприкінці VII — початку VI ст. до н. е. почалася грецька колонізація Північного Причорномор'я. Багато поселень грецьких колоністів цього часу мали характер торговельних факторій. У Північно-Західному Причорномор'ї великими грецькими містами стали Тіра і Ольвія. Ольвія розташовувалася на правому березі Дніпровсько-Бузького. Тіра перебувала на правому березі Дністровського лиману. Тіра була оточена іншими грецькими поселеннями, що становили її сільську округу (хору). Разом вони утворювали античну грецьку громаду-держава (поліс).
У I ст. до н. е. починається римська експансія в Подунав'ї і Нижньому Придністров'ї. Римляни встановили свій кордон по лінії нижнього Дунаю, а на початку I в. н. е. здійснювали походи за Дунай. Після завоювання південнодунайських племен були скорені причорноморські грецькі колонії. В цей же час на Придністровські землі тиснуть і варварські племена. У середині I ст. до н. е. гети руйнують Ольвію.
В цей же час в степах Північного Причорномор'я з'являються представники одного з найбільших об'єднань, об'єднання сарматів-язигів. Але рух кочових народів призупинився на кордоні поки ще сильного Риму. Сармати були істинно кочовим народом. Вони жили табором, перевозячи своє майно туди, куди їх приваблювали кращі пасовища або відтісняли вороги.
Перебування сарматів на території Придністров'я в I — початку II століть підтверджується археологічними знахідками (біля сіл Грушка, Окниця, Подойма Кам'янського району, Красногірка і Токмазея Григоріопольського району, поблизу м. Тирасполя, у сіл Коротнєв і Паркани Слободзейського району, біля села Мокра Рибницького району). За язиги слідували роксолани, алани і ін.
У III ст. в Північне Придністров'я вторгаються германські племена готів. З цими подіями узгоджуються відомості письмових джерел про потужний союз племен на чолі з готами. Зайнявши Придністров'ї готи поділялися на дві основні групи: східні, або остготи і західні, чи вестготи (візіготи, тервінги). Дністер став кордоном між остготським і вестготським племінними союзами. Тервінги займали Нижнє Подністров'я і Подунав'я. Нові племена поклали край сарматському пануванню.
Наприкінці IV ст. н. е. гуни завдали удару по населенню Дністровсько-карпатських земель і знищили майже всі черняхівські поселення в цьому регіоні. Про раптовість нападу і масове знищення населення свідчать скарби монет та інших скарбів, захованих жителями знищених поселень. Близько 375-376 рр. гуни розгромили остготів і напали на їх західних сусідів. Тільки Атанаріх зробив спробу опору. Однак в битві на берегах Дністра гуни розгромили вестготів. Частина готів під керівництвом з Атанаріхом відійшла до Карпат, інша переселилася в Подунав'я, під захист Римської імперії, а третя увійшла до складу гунского племінного союзу.
Осіле життя землеробського населення в придністровських землях практично припинилася, перервався і грошовий обіг. Територія краю в значній мірі була в запустінні аж до заселення її слов'янами.
Слов'янська колонізація Придністров'я Наприкінці V — початку VI столітті землі Придністров'я інтенсивно починають заселятися слов'янами. Слов'яни, споконвічні хлібороби, хоча і просувалися відносно повільно, але зате міцно освоювали заселену територію і приносили в район своєї колонізації економічну і соціальну стабілізацію, необхідну для існування осілого землеробського господарства.
До кінця VI — початку VII століття, перейшовши через Дністер і заселивши значну частину території Дністровсько-карпатських земель, слов'яни, перейшли кордон Візантійської імперії на Дунаї, заселили значну частину території Балканського півострова.
Археологічні дослідження дозволили виділити матеріальну культуру антів і склавинів. Ареал цих культур збігається в основному з даними письмових джерел про розміщення цих племен. Таким чином, за наявними даними, Дністровські землі в VI–VII ст. були заселені представниками двох військово-політичних об'єднань слов'янських племен: антами і склавинами.
Слов'яни вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, горох, льон, коноплі. Відомо їм було овочівництво і садівництво. Другою надзвичайно важливою галуззю виробничої діяльності слов'ян було скотарство з переважним розведенням великої рогатої худоби, властивого, як правило, саме осілому населенню. Про це свідчать як візантійські автори, так і аналіз кісткових залишків з слов'янських поселень Подністров'я.