Неплюєв Іван Іванович ( — ) — представник роду Неплюєвих, дипломат, головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 7 жовтня по 30 листопада 1741 року), Київський губернатор (2 березня 1740 — 7 жовтня 1741 рр.), Оренбурзький губернатор (1744—1758 рр.), Санкт-Петербурзький генерал-губернатор (з вересня 1762 по червень 1763 рр. та з червня по липень 1764 року).
Перші кроки
Батьком І.Неплюєва був новгородський поміщик Неплюєв Іван Микитович (1672—1709), а матір'ю княжна Мишецька Марфа Петрівна (1673—1715).
Після закінчення Нарвської навігаційної школи (в 1715 році) та Петербурзької морської академії (в 1716 році) почав службу гардемарином на Ревельскому флоті. Згодом продовжиав навчання у Венеціїhttp://kraeved.opck.org/lichnosti/orenburgskie_gubernatori/nepluev.php История Оренбуржья.
Після успішної здачі в 1720 році іспиту в присутності Петра І був призначений головним командиром над усіма судами, що шикуються в Петербурзі. Потім морську службу змінив на дипломатичну роботу.
Керівництво в Києві та Глухові
Майже два місяці з 7 жовтня по 30 листопада 1741 року працював на посаді Головного командира Правління гетьманського уряду. А перед цим, майже два роки був Київським губернатором (з 2 березня 1740 до 7 жовтня 1741 рр.).Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 9, 289.
Так терміново був відставлений через донос, що був написаний новопризнаіченій імператриці Єлизавет Петрівні. І.Неплюєва навіть заарештовали, позбавили чину таємного радника, ордена Святого Олександра Невського і маєтків.
Оренбург
В 1742 році все стало на свої місця: імператриця призначає його Оренбурзьким губернатором. За 16-річне правління І.Неплюєв заснував Оренбург та створював підприємства, школи та церкви. Також для захисту від набігів було засновано 70 фортець по річках Самара, Урал, Уй, Тобол.Витевский В. Н. И. И. Неплюев и Оренбургский край в прежнем его составе до 1758 года. — Казань, 1897. — Т. 2. — С. 461..
Санкт-Петербург
У 1758 році подав у відставку але продовжував діяльність. З 1760 по 1762 рр. працює сенатором і конференц-міністром.
У вересні 1762 році стає Санкт-Петербурзьким генерал-губернатором. У червні 1763 року подає у відставку. Однак через рік знов обіймає цю посаду — з червня по липень 1764 року.
Родина
6 вересня 1711 року І.Неплюєв обвінчався з Феодосією Федорівною Татищевою (1695 — 4.12.1740). У них народилось шестеро дітей:
Адріан (1712—1750) — навчався в Голландії; в 1721 році поїхав з батьком в Константинополь; з 1740 р. — секретар Колегії іноземних справ, потім секретар посольства до Туреччини; з 1745 — резидент в Константинополі; Марія (1714—1769) — дружина віце-адмірала Воїна Яковича Римського-Корсакова (1702—1757) — прадід композитора Миколи Андрійовича Римського-Корсакова (1844—1908). Сергій (1716—1723); Марфа (1721—1721); Анна (1730—1781) — дружина дійсного таємного радника Михайла Кіпріановіча Луніна (1712—1776); Микола (1731—1784), віце-президент Комерц-колегії, сенатор, таємний радник.
В другому шлюбі (з 7 жовтня 1741 року) з фрейліною Ганною Іванівною Паніною (1717—1745) дітей не було.
Джерела
Витевский В. Н. И. И. Неплюев, верный слуга своего отечества, основатель Оренбурга и устроитель Оренбургского края: Биогр.-ист. очерк… — Казань: тип. Имп. ун-та, 1891. — 230 c. Витевский В. Н. И. И. Неплюев и Оренбург: (Биогр.-ист. очерк): Публ. лекции, чит. в зале Урал. войск. собр. в марте 1873 г. — [Уральск]: тип. Урал. каз. войска, 1875. — 537 с.
Неплюев, Иван Иванович // Русский биографический словарь: В 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова. 1896—1918. Кадырбаев А. Ш. Ключи к вратам Азии // Восточная коллекция: Журнал для всех, кому интересен Восток. — 2010. — № 1 (40). — С. 10-23. Мустафазаде Т. Т. Стамбульское восстание 1730 года (по реляции русского резидента И. И. Неплюева) // Восток. Афро-азиатские общества: история и современность. — Институт Африки РАН, 2006. — № 3. — С. 121—128. Торопицын И. В. «Чтоб и астраханское купечество с киргиз-кайсаками в торгу участие иметь могло»: В. Н. Татищев и И. И. Неплюев: два подхода к развитию русско-казахской пограничной торговли. 1744 г. // Исторический архив. — 2009. — № 1. — С. 188—198.
Примітки
Посилання