Найдавніша історія Північного Приазов'я
Територія Північного Приазов'я (сучасна південно-західна частина Ростовської області Російської Федерації, південні частини Донецької і Запорізької областей України) була заселена людиною ще з найдавніших часів.
Палеоліт У Приазов'ї були знайдені стоянки людей кам'яної доби (пізній палеоліт, 40-10 тис. тому): Муралівка (на березі Міуського лиману, 19 тис. тому) — були знайдені знаряддя з кременю і кістки, Амвросіївська стоянка (на річці Кринка, 18-19 тис. тому), що використовується в давнину для полювання і забою бізонів («базовий табір»), Кам'яна Балка 2 (на захід від гирла річки Дон, 15,6-16 тис. тому), заселення якої пов'язане з тимчасовим поліпшенням клімату у Північному Приазов'ї, Кам'яна Балка 1 (поруч з попередньою, 14,5 тис. тому) існувало в холодний, але вологий період з великою кількістю лісу, Федорівка (на річці Каратиш, 13-15 тис. тому) схоже на 2 попередні стоянки (заселялося двічі), використовувалося як тимчасове поселення, Янісоль (у села Малоянисоль на річці Кальчик, 13-14 тис. тому) — виявлені всілякі знаряддя для неспеціалізованого полювання, Калка (на березі Старокримського водосховища) — 68 кремінних знарядь (в тому числі 14 — мікропластинки для складових знарядь).
Мезоліт Пам'ятники мезоліту Приазов'я представлені стоянками так званої Зимовникової групи: Зимовники 1, Пищевик 1, Орловське (обидві на річці Кальміус), Ольгинка (на річці Суха Волноваха) характеризують укрупнення поселень, етнічну строкатість, інтенсивність полювання (тур, тарпан, благородний олень, кабан тощо).
Неоліт У VI тисячолітті до н. е. у Приазов'ї під впливом Малої і Передньої Азії склався свій центр ранніх (Сурських, 5700 — 4350 років до н. е.) неолітичних культур (нова кам'яна доба). Тваринництво тут розвивалося по моделі Східної Європи (переважання корів і овець), розвивалася кераміка, глинобитні житла, обробляли ячмінь, просо, карликову пшеницю. Сурські громади розселилися у Подніпров'ї, Приазов'ї (в тому числі в пониззі річки Молочної: поселення Семенівка 1 і Кам'яна Могила 1, відомий грот «Чуринг» і печера «Колдун»), проте на самій території Маріуполя ранніх неолітичних поселень немає.
Археологічні розкопки унікального Маріупольського могильника (могильник виявлений в 1930 році при будівництві заводу «Азовсталь») на території лівого берега Кальміусу виявили пізньопалеолітичне родоплемінне поховання (5500-5200 років до н. е.) нижньодонської культури. Там було знайдено 122 поховання людей, кераміка, похоронний інвентар (раковини молюсків, пластини і скребки з кремнію, намиста, в тому числі у вигляді півмісяця, імовірно грали роль грошей, похоронні савани, охра — символ крові і вогню, якою обсипали трупи померлих і інші предмети). На керамічному посуді вчені побачили орнаментальний малюнок, який був незмінний у всіх похованнях від Дніпра до Дону. У людей, похованих в Маріупольському могильнику була розвинена релігійна система (існували амулети, фігурки биків-фетишів, булави, близьке розташування до річки, по якій, за багатьма віруваннями, душі мертвих відправлялися в інший світ). Серед знахідок — 2 вирізані фігурки бика — зразки реалістичного мистецтва, перламутрові намиста, нашивки для одягу з іклів кабана, пряслице (знаряддя ткацтва). Останки належали людям великої європеоїдної раси, які мали великий зріст (172—174 см), дуже довгі ноги, масивний скелет. З археологічних даних відомо, що частина населення нижньодонської культури близько 5100 року до н. е. під тиском посушливого клімату пішла в Західне Приазов'я і оселилася поруч з племенами Сурської культури. В результаті їх взаємодії з'явилася нова культура — азовсько-дніпровська (5100 — 4350 до н. е.). Крім Маріупольського могильника неолітичними стоянками в Приазов'ї є: Роздорське поселення, Самсонівське поселення, Раковинний Яр, 5 поховань на хуторі Каратаєва (Ростов-на-Дону).
Енеоліт Ранній етап енеоліту (бронзова доба, 5-4 тис. тому) Північного Приазов'я пов'язаний із становленням середньостогівської (або скелянської, новоданилівської) культури (3800-3300 роки до н. е.), що сформувалася на основі традицій нижньодонської і Сурської культур в межиріччі Кальміусу і Нижнього Дону. До середньостогівської культури відносять 4 поховання поблизу Маріупольського могильника (стіни могил зміцнювалися кам'яними плитами, булави з ниркоподібним навершиєм, підвіски із зубів бабака, іклів кабана, мідні намистини, браслети, пояс з перламутрових ниток, зверху могила засипали камінням). При контакті скелянської і азовсько-дніпровської культур сформувалася квітянська культура (кінець IV—I половина III тис. до н. е.), що поклала початок виникненню курганів («могил») в Північному Приазов'ї («утробне» положення померлого, орієнтування головою на схід, рослинна підстилка, охра як елемент поховання, наявність кромлеху — кам'яної кільцевої начерки).
До енеолітичних відносять також археологічні пам'ятники Приазов'я: нижньомихайлівської культури (3000 — 2600 років до н. е.: кургани в Кальміуському районі Маріуполя, на місці електростанції комбінату імені Ілліча) — характеризувалася створенням своєрідних культових комплексів — стел і вівтарів, похованнями з темними підлискованими глечиками з напутньою їжею, животиловсько-волчанської культури (середини III тис. до н. е.: поховання у смт. Сартана) — були присутні окрім глечиків і свого роду гральні фішки у вигляді кісток колінних чашечок, астрагалів і метаподієв овець, ямної культури(пізній енеоліт, середина III тис. до н. е.: численні кургани в районі Волонтеровки і Новоселівки, у сіл Кременівка, Огороднє, Чермалик тощо) — орієнтація померлого на схід Сонця і Місяця, наявність горизонтальних майданчиків під оберком кургану для похоронних ритуалів. Саме цій культурі належить близько 80 % всіх курганів Північного Причорномор'я. В курганах «Кам'яних могил» та й в самому місті (курган в Маріуполі на розі проспекту Будівельників і вулиці Урицького, в народі — «Зелена гірка», на старовинних картах — «Дід») були знайдені сліди племен епохи міді-бронзи.
В 1993 році при будівництві водогону, що проходив по околиці кургану «Зелена гірка», були знайдені кістки, виявлені три поховання, що відносяться до бронзової доби, не виключено, що в кургані перебувають і поховання скіфо-сарматського періоду. Окремі кургани мають об'єм ґрунту понад 2000 м³, а вага понад 2400 тонн. У ті роки жили люди досить високого зросту (чоловіки — 173 см, жінки — 160 см), більше походили на східні народи, тоді ж активно розвивалася індоєвропейська (арійська) мовна сім'я.
Унікальною визнана знахідка Маріупольської археологічної експедиції 1984 року. Поблизу Маріуполя були виявлені залишки дерев'яних чотириколісних возів з суцільними дерев'яними дисковидними колесами. Вченими ця знахідка датована XXVII ст. до н. е. Таким чином, знайдені в Приазов'ї вози є на сьогодні одним з найдавніших видів колісного транспорту в світі (раніше таким вважалося транспорт Месопотамії XXVI ст. до н. е.).
Бронзова доба На зміну мідній добі (енеоліту) прийшла епоха бронзи. Найбільші пам'ятники культур бронзової доби Приазов'я: Катакомбна культура (XXVII—XX ст. до н. е.): Поховання на місці будівництва другого маннесману заводу імені Ілліча, кургани «Дід», «Виноградники», могильник «Зірка», курган у сел. Кам'янськ — знайдені бронзові ножі, шило, залишки колісного транспорту, поховання юнака-майстра з виготовлення стріл, Бабинська культура (XX—XVI ст. до н. е.): Курганна група «Б» на місці заводу «Азовсталь», Самійлове, Старий Крим — поховання виглядають біднішими катакомбних, поява чоловічих поясних пряжок з кістки і рогу, антропологічно — індоіранські племена з домішкою давньосередземноморського типу, Зрубна культура (XVI—XII ст. до н. е.): Курганна група «Баба» у села Миколаївка Волноваського району, у селища Кам'янськ, група «В» на місці «Азовсталі» — померлого в курганах обгороджувало дерев'яна споруда з колод — зруб, відзначався різкий приріст населення, Білозерська культура (XII—X ст. до н. е.) — пов'язана з деяким збіднінням місцевих рослинних запасів, що викликало декілька хвиль міграцій населення.
Залізна доба У ранній залізній добі на початку I тисячоліття до н. е. у Північному Приазов'ї жили племена кімерійців (900—650 роки до н. е.), що займалися кочовим скотарством і землеробством, що використовують залізо замість каменю практично у всіх галузях господарства. Тоді ж з'являються перші історичні (власне письмові) джерела про Приазов'я та його мешканців. Судячи по кераміці, простежується спадкоємність культури кімерійців попередньої бронзової Білозерської культури. Кімерійці, судячи за джерелами (Гомер та інші давньогрецькі і східні автори), були військовою верхівкою різномовного передскіфського населення Північного Причорномор'я і Приазов'я. Їх поховання знайдені в декількох селах біля Маріуполя: Огороднє, Роздольне, Сартана, Василівка тощо.
Приазовські степи стали батьківщиною для багатьох античних племен: в VII ст. до н. е. в Приазов'я через Дон прийшли скіфи (VII—VI ст. до н. е., що витіснили кімерійців), а через п'ять століть їх витіснили сармати. Формування скіфів відбувалося на території Алтаю і Південного Сибіру, пізніше — перемістилися на Кавказ, а з 2-ї половини VII століття — в приазовських степах. Неодмінною деталлю скіфських поховань був горит — подвійний великий футляр зі шкіри, дерева або металу для зберігання луку і стріл. У VI—V ст. до н. е. в Північному Приазов'ї існувала торгова колонія (емпорій) Кремни (з грецької — скелястий уступ). Скіфські поховання: біля смт. Сартана, сіл Кременівка, Огороднє, селища Піщане в Маріуполі. Були знайдені застібки для сагайдака, бронзові наконечники стріл, залізні мечі — акінак, монети. У IV ст. до н. е. на північ від смт. Сартана скіфи спорудили курган висотою до 5 м («Двогорба могила»), в якому був похований знатний скіф, поруч з могилою якого під курганом були 2 ями з заупокійними дарами (дерев'яна колісниця і вино в 19 амфорах — імпортовано з району Середземномор'я). Тіло скіфського вельможі «охороняв» слуга зі стрілами, а його кухаря поховали разом з бронзовим казаном, наповненим їжею. Побудований курган зміцнили по периметру кам'яним поясом завширшки до 3 м і заввишки до 2 м, а також ровом і трьома кам'яними поясами. Скіфи були типовими європеоїдами, середній зріст їх 167 см (чоловіка) і 159 см (жінки), були витіснені в першій половині III ст. до н. е. прийшлими через Дон сарматами.
Сармати сформувалися в Азії, в районі Аральського моря, маючи потужну кінну армію (ударна сила армії — катафрактарії — воїни-вершники, озброєні важким довгим списом із залізним наконечником) легко зайняли територію Північного Причорномор'я. Сарматські поховання першої половини I ст. по н. е. виявлені в 4-х курганах на північ від смт. Сартана, де знаходилися 15 поховань, в тому числі багате поховання жриці (жінки у сарматів користувалися великим авторитетом і навіть брали участь в боях) з заупокійним начинням: глечики, виготовлені на гончарному крузі, пряслице, бронзові дзеркала, курильниці, намиста, багата сукня, розшите взуття. Чоловічі поховання супроводжувалися зброєю — мечами, кинджалами. Крім того в Приазов'ї виявлено сарматські поховання поблизу сіл Шевченко (Нікольський район Донецької області), Самійлове, у гирла балок Комишуватої і Самариної.
Готське вторгнення в III столітті перервало панування сарматів у Північному Причорномор'ї. У зв'язку з похолоданням готи, поступово перекочовують від Балтійського моря до Чорного, і панували в Приазов'ї понад 150 років, за цей час вони практично повністю знищили сарматську культуру, відрізали Приазов'я від Античного світу. Готи займалися землеробством, вирощували велику рогату худобу.
Номади в Приазов'ї