Гелен Е. Фішер (; 31 травня 1945, Нью-Йорк — 17 серпня 2024, там само) — американська вчена-антрополог, дослідниця людської поведінки, авторка методик самовдосконалення, викладачка. Більше 30 років вивчає романтичну міжособистісну атракцію. Провідна експертка з біології любові та привабливості.

Біографія У 1968 році в Нью-Йоркському університеті здобула ступінь бакалавра гуманітарних наук з антропології та психології. У 1972 році в Колорадському університеті здобула ступінь магістра гуманітарних наук з фізичної антропології, культурної антропології, лінгвістики та археології. У 1975 році стала доктором філософії з фізичної антропології: антропогенез, приматологія, сексуальна активність людини, стратегія розмноження.

1981—1984 — наукова співробітниця кафедри антропології в Новій школі. У червні 1984 — червні 1994 — наукова співробітниця Американського музею природної історії. У червні 1994 — червні 2000 року — наукова співробітниця, у червні 2000–2003 — професор-дослідниця, 2003—2012 — запрошена наукова співробітниця кафедри антропології Ратґерського університету. Із жовтня 1996 року — співробітниця Центру вивчення еволюції людини кафедри антропології Ратґерського університету.

У 2005 році долучилася  до розроблення віртуальної служби знайомств , де дослідження та досвід Фішер були використані для створення заснованих на гормонах і особистісних особливостях відповідних колірних моделей.

У 2006-2008 роках була однією з основних спікерок на конференції TED.

30 січня 2009 року брала участь у спеціальному епізоді «Why Him? Why Her? The Science of Seduction» тележурналу , де обговорювалися її останні дослідження з хімії мозку та романтичної любові. Із жовтня 2013 року — старша наукова співробітниця Інституту імені Кінсі Індіанського університету в Блумінгтоні. У 2014 році брала участь у зніманні документального фільму про розбиті серця «».

Дослідження Фішер зазначає, що ще під час роботи над докторською дисертацією вона помітила одну загальну особливість — стратегію відтворення. 2004 року у своїй книзі «Чому ми любимо: природа і хімія романтичної любові» Фішер припустила, що у людства є три системи мозку, усі спрямовані на парування та розмноження: хіть — сексуальний потяг або лібідо, яке також називається борогодо; закоханість — ранній щабель сильної чуттєвої романтичної любові; прив'язаність — глибоке почуття союзу з довготривалим партнером. Фішер стверджує, що любов може розпочатися з будь-якого почуття. Деякі люди мають сексом та закохуються. Інші спочатку закохуються, а потім вже мають сексом. Треті прагнуть знайти міцну прив'язаність, яка вже потім переростає в роман або сексуальний потяг.

Фішер та колеги вивчали романтичну любов з допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії для сканування головного мозку 49 чоловіків і жінок: 17 закоханих, 15 покинутих і 17 тих, що продовжують кохати, проживши в шлюбі 21 рік. Одна з головних ідей полягала в тому, що романтична любов є сильнішим збудником, ніж секс. Як говорить Фішер: «Зрештою, якщо Ви ненароком запропонуєте лягти в ліжко разом з Вами і отримаєте відмову, Ви не впадете в депресію, не вчините самогубство або вбивство, але в усьому світі люди страшенно страждають від романтичних катастроф».

Фішер стверджує, що прийом деяких антидепресантів може сприяти зниженню як почуття романтичної любові й прихильності, так і сексуального потягу.

Спираючись на проведене сканування головного мозку закоханих учасників експерименту, Фішер пише у своїй книзі про відмінності чоловічого та жіночого мозку про таке. У середньому чоловіки, зазвичай, демонстрували велику активність в ділянках мозку, відповідальних за зір, в той час як у жінок ця ж активність проявлялася в ділянках, де відбувається . Фішер припускає, що ці відмінності пов'язані з різними еволюційними силами, що керували виборами партнера для сексу. У первісному суспільстві чоловіки прагнули переконатися, що ймовірна супутниця життя здорова й перебуває в репродуктивному віці, аби відтворити та виховувати потомство, що могли зробити за зовнішністю. У свою чергу, чоловічі характеристики потенційно надійного партнера зовнішньо не проявляються, тому жінки еволюційно мусили опиратися на свої минулі поведінки, досягнення й промахи — спогади, здатні допомогти їм ефективно визначитися з батьком потомства.

У 2006 році Фішер у головній статті журналу National Geographic «Любов — хімічна реакція» представила нові дані досліджень із застосуванням ФМРТ, які показали, що вентральна область покришки й хвостате ядро активуються, коли люди відчувають любов.Lauren Slater Love, The Thing Called Love // National Geographic Magazine, 2006

Платонічні стилі мислення й поведінки Фішер розрізняє чотири широких біологічно обумовлених стилі мислення та поведінки, які вона співвідносить з широкими нейрохімічними системами. Вона підкреслює, що це не «типи», а неповторні поєднання всіх з них.

Фішер спробувала об'єднати платонічні стилі мислення з Девіда Кірсі: Дослідник (творчий; ; жовтий) = допамін Будівельник (доцільний; ; синій) = серотонін Начальник (поміркований; ; червоний) = тестостерон Переговорник (інтуїтивний; ; зелений) = естроген/окситоцин

Наукові праці

Монографії

Статті (Reprinted in Annual Editions: Physical Anthropology, Spring 1995)

Див. також Ніл Кларк Воррен Пеппер Шварц Сватання Типологія Маєрс—Бріггс

Примітки

Посилання

Профіль на сайті Ратгерського університету Фішер на TED Романтическая любовь: Хелен Фишер изучает мозг влюбленных // Псіфактор Что происходит в головах влюблённых // Snob.ru, 16.06.10