Історія Лондона — найбільшого міста і столиці Великої Британії — налічує, принаймні, 1970 років. Згідно з легендою, Лондон був заснований Брутом Троянським і названий (з латини Нова Троя). Проте ця легенда аж ніяк не підтверджується археологічними розкопками, і вважається, що Лондон заснували римляни в 43 році.
Спочатку це було невелике поселення площею близько 0,8 км². До 100 року Лондон став столицею Британії і в II столітті досяг свого розквіту. Після відходу римлян Лондон був покинутий та занепав. У VI столітті навколо стали селитися сакси і до кінця IX століття старий центр Лондона почав відновлюватися. У наступні століття, Лондон був центром території, яка трансформувалася у Велику Британію.
Лондон сильно виріс за XIX століття. Під час Другої світової війни місто зазнало серйозних руйнувань, після війни багато історичних районів були замінені новими. На початок ХХІ сторіччя Лондон є одним з економічних і юридичних центрів світу, на його території знаходяться штаб-квартири провідних міжнародних фірм.
Етимологія Етимологія назви Лондон не визначена. Існує безліч різних теорій про походження назви: більшість з них неправдоподібні і безпідставні, а деякі схожі на правдоподібні. Але достатніх доказів не має жодна з версій.
За часів Давнього Риму місто називалося Лондініум. Ця назва вважається доримською (і, можливо, до кельтською), але немає підтверджених теорій про його значення. Римляни дуже часто переймали назви міст і територій, прийняті у корінних народів. Загальноприйнята теорія говорить, що назва походить від кельтського топоніма Лондініон від слова lond, що означає 'дикий'.
Англосакси заснували неподалік від покинутого римлянами міста своє поселення Люнденвік. Перша частина слова була взята від старої назви, а суфікс вік у давньоанглійській мові означало 'торгове місто', так що Люнденвік означало «лондонське торгове місто».
У 886 році Альфред зайняв територію Лондона і знову перетворив його в населене місце. Для оборони королівства він почав споруджувати укріплені поселення, які в англосаксонській мові називалися «burh». Лондон став одним із таких поселень під ім'ям Люденбург (Ludenburh). Пізніше ця назва трансформувалась шляхом відсікання другого кореня в сучасне нам найменування міста. Після нормандського завоювання місто деякий час називалося у франкомовних джерелах Lundres, в латинських — Lundonia.
Серед неофіційних назв міста: The Big Smoke і The Great Wen. Колись англійці називали Лондон The Big Smoke (або The Great Smog). Цю назву можна буквально перекласти як «Великий дим». Пов'язано це визначення, зрозуміло, зі знаменитим лондонським смогом XIX—XX століть. Інша неофіційна назва міста — The Great Wen. Wen — це старе англійське слово, яке перекладається буквально як «фурункул», що в цьому контексті означає «перенаселене місто». Що стосується прізвиськ районів, то Сіті часто також називають «квадратною милею», оскільки район по площі трохи перевищує квадратну милю. Ці два тропа також використовуються для узагальненого позначення фінансового сектора британської економіки, оскільки більшість фінансових компаній і банків протягом декількох століть за традицією концентрувалися в Сіті.
Рання історія
Легенда про заснування Відповідно до легенди з «Історії королів Британії» Гальфрида Монмутського, Лондон був заснований Брутом Троянським після його перемоги над гігантами Гогом і Магогом і був названий , (з латини Нова Троя), яка, на думку псевдо-етимології, була перейменована в Триновантум. Тринованти були плем'ям, яке населяло територію до приходу римлян.
Проте, незважаючи на інтенсивні розкопки, археологи не виявили жодних ознак потужного доісторичного племені на цій території. Там було знайдено доісторичні знахідки, свідоцтва про сільське господарство, поховання і сліди житла, але нічого істотнішого. На початок ХХІ сторіччя вважається малоймовірним, що існувало доримське місто, але римські поселення досліджені не до кінця, і точні дані поки не отримано.
За часів первісного суспільства, найімовірніше Лондон був сільською місцевістю з розкиданими будинками. Багаті знахідки, як щит з Баттерсі, знайдений в Темзі поруч з Челсі, доводить значущість території; можливо, важливу роль відігравали населені пункти в Егхемі і Брентфорді, також існувало укріплення в Уппалі, але не було поселення поруч з Лондинієм.
Лондиній
Лондиній (, Лондиніум) був заснований в 43 році нашої ери, під час вторгнення до Британії римлян під орудою імператора Клавдія. Ранній Лондиній займав дуже маленьку площу, яку можна порівняти з розміром Гайд-парку. У XIX столітті археологами було встановлено, що довжина міста зі сходу на захід становила приблизно 1,6 км, а з півночі на південь — приблизно 0,8 км. Існує теорія, що вже за часів вторгнення на цій території існувало велике поселення, але під час археологічних розкопок нічого, що б підтвердило цю версію, не було виявлено. Втім, на більшій частині історичного центру розкопки не проводилися, і існування поселення до вторгнення повністю заперечувати не можна.
Приблизно в 60 році місто зазнало атаку бритської королеви Боудіки (Боадицеї) і значна частина Лондинія була спалена. Римляни відповіли на це захопленням приблизно 80 000 бриттів.. Незабаром після цього відбулася битва між бриттами і римлянамиТацит. Анналы. Книга XIV. За усталеною думкою, битва відбулася на місці сучасного вокзалу Кінгс-Крос, а Боудіка, зазнавши поразки, наклала на себе руки, прийнявши отруту. Римляни відновили місто за декілька років, за чітким міським планом. Незабаром Лондиній став одним з найважливіших населених пунктів Римської Британії. У II столітті він досяг розквіту — до 100 року Лондиній став столицею Британії, змінивши Колчестер, населення становило близько 60 000 чоловік. У місті перебували найважливіші адміністративні будівлі, наприклад базиліка, терми, амфітеатр і великий форт з міським гарнізоном. Однак через політичну та економічну нестабільність з III століття по Р. Х. спостерігається спад у розвитку.
Приблизно у 200 році Британія була розділена на дві частини — Верхню і Нижню. Лондиній став столицею Верхньої Британії. Між 190 і 225 роками римляни побудували оборонну Лондонську Стіну навколо міста в сторону берега. Довжина стіни складала близько 3 кілометрів, висота 6 метрів, і товщина 2,5 метра..
Наприкінці III століття Лондиній кілька разів піддавався набігам саксонських піратів. Через це близько 250 року було побудовано декілька додаткових стін уздовж річки. Стіна простояла 1600 років і визначила сучасний периметр Лондона. 6 із 7 традиційних воріт Лондона побудовані римлянами, а саме: Ludgate, Newgate, Aldersgate, Cripplegate, Bishopsgate і Aldgate. Наприкінці IV століття Британія була розділена заново, і Лондініум став столицею провінції Максима Цезаренсіс. У V століття римляни залишили Лондиній, і місто стало поступово заселятися бритами. Після цього місто було практично залишене.
Лондон у Середні віки
Англосаксонський Лондон
До недавнього часу вважалося, що англосаксонські поселення не будувалися поруч із Лондинієм. Проте, відкрите у 2008 році англо-саксонське кладовище в Ковент-Гардені показало, що прибульці почали селитися там з початку VI століття Основна частина поселення знаходиться за межами міських стін. Він був знаний як Люнденвік, суфікс -вік тут означає торгове поселення. Нещодавні розкопки також показали щільність населення і відносно складну міську організацію раннього англосаксонського Лондона.
У ранньому англосаксонському Лондоні жили люди, знані як середні саксонці. Проте, на початку VII століття територія Лондонського району ввійшла до складу королівства Ессекс. 604 року король Саберт хрестився, і в Лондон прибув Мелліт, перший єпископ після римлян. Тоді в Ессексі правив Етельберт Кентський, і під його заступництвом Мелліт заснував Собор Святого Павла. Вважається, що собор був оснований на місці старого римського храму Діани (хоча Крістофер Рен не виявили жодних доказів цього). Це була тільки скромна церква, і, можливо, її зруйнували після вигнання Мелліта сини Саберта, колишні язичники.. Утвердження християнства на сході саксонського королівства сталося в правління Сігеберта II в 650-х роках. Протягом VIII століття королівський будинок Мерсії розширив своє панування над південно-східною Англією. Панування Мерсії над Лондоном встановилося в 730-х роках.
Вікінги ставали все сильнішим народом у IX столітті. Лондон був атакований в 842 році й знову в 851 році. Данська «Велика язичницька армія» безчинствувала по всій Англії з 865 і зимувала в Лондоні в 871 році Місто залишалося в руках у данців до 886 року, коли було захоплено військом короля Альфреда Великого з Вессексу і приєднаний до Мерсії. Після цього під заступництвом Альфреда Великого там правил його васал ельдормен Етельред II. Приблизно в цей час центр міста для захисту перемістився за старі римські мури і місто стало знане як «Ланденбург». Римські мури були відремонтовані і до того ж вириті рови, ймовірно, в цей же час був перебудований міст. Друге укріплене Боро було засновано на південному березі в Саутворсі.
Лондон розпочав розвивати своє власне самоврядування. Після смерті Етельреда в 911 році він став частиною Вессекса. Хоч він і зіткнувся з конкуренцією політично переважаючого його центру західних саксів Вінчестера, розміри і багатство Лондона принесли йому неухильно зростаюче значення центру політичного зосередження . Король Етельстан провів безліч зборів вітенагемоту в Лондоні і видав звідти свої закони, в той час як король Етельред Нерозумний видав закони Лондона в 978 році.
Під час правління Ельтереда відновились напади вікінгів на Лондон. 994 року Лондон був безуспішно атакований армією на чолі з королем Данії Свеном Вилобородим. 1013 року данська атака закінчилася поразкою англійців. Лондон відбив данські атаки, проте інша частина країни підкорилася Свену, але до кінця року Лондон капітулював, і Етельред втік за кордон. Свен правив всього п'ять тижнів, після чого помер, Ельтеред знову став королем. Але син Свена Кнуд повернувся з армією в 1015 році. Після смерті Етельреда в 1016 році його син Едмунд II Залізобокий був проголошений королем і поїхав збирати війська у Вессекс. Лондон зазнав облоги Кнуда, але був звільнений армією короля Едмунда. Коли Едмунд повернувся в Ессекс, Кнуд знову напав, але безуспішно. Проте, Кнуд переміг Едмунда в Битві при Ашдоуні і завоював всю Англію на північ від Темзи, включаючи Лондон. Після смерті Едмунда Кнуд отримав контроль над усією країною.
Норвезькі саги розповідають про битву, що відбулася, коли король Етельред повернувся атакувати данські війська що окупували Лондон. Згідно сазі, данці вишикувалися на Лондонському мосту і обсипали нападників списами. Не злякавшись, атакуючі зняли з ближніх будинків дахи і, перебуваючи на кораблях, ховалися ними. Захищені, вони змогли підібратися до мосту настільки близько, щоб прикріпити до мосту мотузки, скинути вікінгів, і звільнити Лондон від окупації.