Важкі атомні ракетні крейсери проєкту 1144 «Орлан» (, шифр «Орлан», код НАТО — ) — серія з чотирьох високоавтономних важких атомних ракетних крейсерів, побудованих на Балтійському заводі для радянського ВМФ. З часу вступу в дію головного корабля в 1980 році і до цього дня залишаються найбільшими і найбільш потужно озброєними ракетними крейсерами світу. В даний час — єдиний в складі російського ВМФ тип надводних кораблів з ядерною енергетичною установкою.
Історія
Проєктування Розробку проєкту було доручено вести колективу Північного проєктно-конструкторського б'юро в Ленінграді, головним конструктором і керівником колективу проєктувальників був призначений Б. І. Купенський, до цього був головним конструктором перших радянських газотурбінних ЕМ (БПК). Від ВМФ головним спостерігачем за проєктуванням і будівництвом корабля з самого початку і до остаточної передачі флоту капітан 1 рангу А. А. Савін.
Будівництво і випробування
З 1973 по 1996 рік за проєктом 1144/11442 на Балтійському заводі (м. Ленінград, нині — Санкт-Петербург) побудували чотири важких атомних ракетних крейсера (ВАРКР).
26 березня 1973 на Балтійському заводі був закладений головний корабель проєкту 1144 — важкий атомний ракетний крейсер «Кіров».
Під час будівництва кораблю було присвоєно заводський номер № 800. Спуск на воду «Кірова» відбувся 27 грудня 1977, а 30 грудня 1980 крейсер був переданий флоту.
Ще під час добудови «Кірова» на плаву, 26 липня 1978 року, заклали другий корабель серії — заводське «замовлення 801», ВАРКР «Фрунзе». Його спуск на воду відбувся 26 травня 1981 року а 31 жовтня 1984 року новий крейсер став до ладу.
Третій крейсер — «Калінін» — заклали 17 травня 1983 роки як «замовлення 802». Спустили корабель на воду 25 квітня 1986 року. Нарешті, 30 грудня 1988 року Балтійський Завод передав флоту новий ВАРКР.
У 1986 році, 25 квітня, завод розпочав будівництво останнього корабля серії — «замовлення 803», ВАРКР «Петро Великий» (спочатку називався «Куйбишев», потім — «Юрій Андропов»). Його будівництво істотно затримав розпад СРСР і пов'язаний з цим розвал оборонної промисловості; тим не менш, в цих умовах Росія змогла добудувати крейсер в 1996 році. Після добудови корабель пішов на ходові випробування, які, відповідно до плану, проводилися в суворих умовах Заполяр'я. 9 квітня 1998 року новий атомний крейсер був переданий флоту. На даний момент ТАРКР «Петро Великий» є найпотужнішим ударним кораблем не тільки у військово-морському флоті Росії, .
У 1988 році було видано замовлення на будівництво п'ятого крейсера цього типу (заводський номер № 804, передбачалося присвоїти назву «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов») — але в 1990 році в зв'язку зі скороченням оборонних видатків замовлення було скасовано, і крейсер на стапелі не закладався.
Доля кораблів проєкту
Перший крейсер «Кіров» був введений в дію в 1980 році і служив у складі Північного флоту. Під час служби носив звання Червонопрапорного. Брав участь в декількох бойових службах, в 1989 році брав участь у порятунку екіпажу аварійного підводного човна «Комсомолець». Виведений в резерв після аварії 1990 року. 27 травня 1992 перейменований в «Адмірал Ушаков».
«Фрунзе» став до ладу в 1984 році і служив в складі Тихоокеанського флоту. 27 травня 1992 перейменований в «Адмірал Лазарєв».
«Калінін» став до ладу в 1988 році і служив в складі Північного флоту. 27 травня 1992 року перейменований в «Адмірал Нахімов». Корабель має постійне місце базування в місті Сєверодвінськ. З 2013 року почалася глибока модернізація крейсера за проєктом 11442М.
«Петро Великий» вийшов на випробування в 1996 році, був прийнятий флотом 19 квітня 1998 року. До 27 травня 1992 року називався «Юрій Андропов». У жовтні 1996 р «Петро Великий» знаходився в Балтійському морі на ходових випробуваннях. Розганяли корабель до максимального ходу, визначали маневрені елементи — інерцію, вибіг, діаметр циркуляції. Під час одного з таких маневрів 27 жовтня 1996 о 21 год 27 хв за московським часом в носовому машинно-котельному відділенні сталася аварія: високим тиском сухого перегрітого пару розірвало трубу, що вела від парового трубопроводу головної турбіни до запобіжного клапану. Під напором 35 атмосфер розпечена газова суміш (температура перевищувала 300 °C) вирвалася з тринадцятисантиметрового розлому труби і, трощачи в пил скловолокно та азбест ізоляції, почала заповнювати зверху вниз простір котельні. Загинуло 5 людей і шість було обпалено. Корабель має постійне місце базування в порту Сєвєроморськ.
Характеристика
Корпус
Крейсери типу «Кіров» мають корпус з подовженим (більш ніж на дві третини від загальної довжини) півбаком. Водонепроникні перегородки ділять його на 16 головних відсіків. По всій довжині корпусу йдуть п'ять палуб. У носовій частині під бульбовим обтічником розташовується нерухома антена гідроакустичного комплексу «Полином». У кормі крейсерів проєкту «Орлан» обладнаний підпалубний ангар, розрахований на постійне базування трьох вертольотів, а також приміщення для зберігання авіаційного боєзапасу та пального і підйомник для подачі вертольотів на верхню палубу. Там само, в кормовій частині, розташовується відсік з підйомно-опускним пристроєм буксированої антени гідроакустичного комплексу «Поліном».
Розвинені надбудови виконані з широким використанням алюмінієво-магнієвих сплавів. Основна частина озброєння зосереджена в носовій частині корабля і в кормі.
Від бойових ушкоджень крейсер захищає подвійне дно по всьому корпусу, протиторпедний захист, а також локальний бронезахист життєво важливих частин корабля. Поясної броні, як такої, на крейсерах типу «Кіров» немає — бронезахист розташований в глибині корпусу — але уздовж ватерлінії від носа до корми прокладений потовщений пояс обшивки висотою 3,5 м (з них 2,5 м вище ватерлінії і 1 м нижче неї), який грає важливу роль в конструктивному захисті корабля.
Бронювання
Крейсер «Кіров» став першим після Другої Світової війни ударним кораблем, в проєкті якого було передбачено досить розвинене бронювання. Машинні відділення, реакторні відсіки і ракетні льохи комплексів «Граніт» та «Заметіль» захищені з бортів 100-мм (нижче ватерлінії — 70 мм) і з боку палуби 70-мм бронею. Отримали броньовий захист також приміщення головного командного пункту і бойового інформаційного посту корабля, які розташовуються усередині корпусу крейсера на рівні ватерлінії: їх прикрили 100-мм бічними стінками з 75-мм траверзою і дахом. Крім того, в кормі броня є по бортах (70-мм) і на даху (50-мм) вертолітного ангара, а також навколо сховища авіаційного палива і боєзапасу; локальне броньове прикриття розміщено і над румпельним відділеннями. Бронезахистом обладнані також артилерійські установки і їхні сховища боєзапасів.
Енергетична установка і ходові характеристики
Атомна енергоустановка з реакторами КН-3 (активна зона типу ВМ-16), хоча і створена на базі криголамних реакторів типу ОК-900, має суттєві відмінності від них. Найголовніше — в паливних збірках (виробник — машинобудівний завод в місті Електросталь) розміщується уран з високим ступенем збагачення (близько 70 %). Термін роботи такої зони до наступної перезарядки 10-11 років. Реактори двоконтурні, водо-водяні, на теплових нейтронах. Як сповільнювач і теплоносій застосовується вода високої чистоти (бідистилят), яка під великим тиском (близько 200 атмосфер) циркулює через активну зону реакторів, забезпечуючи кипіння другого контуру, який і йде в турбіни у вигляді пари.
Особливу увагу було приділено відпрацюванню схеми застосування двохвальної енергетичної установки корабля, потужність на кожному валу якої досягла 70 тисяч кінських сил. Комплексно-автоматизована АЕУ розміщувалася в трьох відсіках і включала два атомні реактори із загальною тепловою потужністю 342 МВт, два турбозубчатих агрегати (розташовані в носі і в кормі від реакторного відсіку) і два резервних автоматизованих котла КВГ-2, встановлених в турбінних відділеннях. Система пароподачі дозволяє подавати пару до будь-якої установки з будь-якого борту. Основні параметри котлоагрегату: температура перегрітої пари при тиску 66 кг / см — 470 градусів, ККД котлів до 84 %, маса сухого котла 50 тонн. Продуктивність по 115 т пари на год. При роботі тільки резервної енергетичної установки — без допомоги атомних реакторів — крейсери типу «Кіров» здатні розвивати швидкість 17 вузлів і пройти на цій швидкості 1300 миль. Атомні реактори забезпечують необмежену дальність плавання і швидкість повного ходу 31 вузол.
Електростанція крейсера включає в себе чотири паротурбогенератори по 3 МВт і чотири газотурбогенератори «Пролетарського заводу» за 1,5 МВт, розміщених в чотирьох автономних відсіках. Моторесурс кожного з них становить до 50 тисяч годин.
Енергетична установка крейсера проєкту 1144 могла б забезпечувати електрикою і теплом місто з населенням в 100—150 тис.жителів.
Велика водотоннажність і продумані обводи корпусу забезпечують крейсерів проєкту 1144 чудову морехідність, що дуже важливо для океанських кораблів.
Екіпаж і населеність
Екіпаж крейсерів проєкту 1144 становить 759 осіб (в тому числі 120 офіцерів).
На кораблі близько 1600 приміщень, серед яких 140 одно- і двомісних кают для офіцерів і мічманів, 30 кубриків для матросів і старшин (на 6-30 чоловік в кожному), 220 тамбурів, 49 коридорів загальною довжиною майже в 20 кілометрів, 15 душових, дві лазні, одна сауна з басейном 6×2,5 м. Є також двох'ярусний медичний блок, де є лазарети-ізолятори, аптека, рентген-кабінет, амбулаторія, стоматологічний кабінет і операційна. Кожен з атомних крейсерів типу «Кіров» оснащений спортзалом, має три кают-компанії (мічманську, офіцерську і адміральську), а також салон для відпочинку. На кораблі обладнана власна телестудія, а в надбудові розташовані два пасажирських і один вантажопасажирський ліфт. Представники проєкту 'Кольори таблиці:
— недобудований або утилізований не спущеним на воду — діє у складі ВМФ РФ — діючий у складі не російських ВМС або як цивільне судно — списаний, утилізований чи втрачений — знаходиться на зберіганні''
НазваВерф Закладено В строю Флот СтанПримітки «Кіров»090Балтійський завод80026.03.197427.12.197730.12.1980ПФРЗ 1991 не виходив в море. В утилизації з 2019 року СписанийЗ 1992 по 2002 рік — «Адмірал Ушаков». «Адмірал Лазарєв»015Балтійський завод80126.07.197826.05.198131.10.1984ТФРЗ середини 90х не виходив в море. В утилізації з 2021 року СписанийДо 27.05.1992 — «Фрунзе». «Адмірал Нахімов»080Балтійський завод80217.05.198325.04.198630.12.1988ПФРЗ 1997 не виходив в море. На модернізаціїДо 27.05.1992 — «Калінін». Повернення у склад флоту після модернізації заплановано на 2023 рік. «Петро Великий»099Балтійський завод80325.10.198629.04.198919.04.1998ПФРВ строюПри закладці «Куйбишев»
Озброєння
Всі чотири побудованих крейсери, зберігаючи головний ударний комплекс незмінним, значно відрізняються один від одного за складом допоміжного озброєння, яке удосконалювалося з часом. У зв'язку з цим головний «Кіров» будувався за проєктом 1144, а решта три крейсера — по поліпшеному проєкту 11442. При цьому кораблі проєкту 11442 також в повному обсязі ідентичні між собою.
На першому крейсері «Кіров» для запуску ПЛУР «Заметіль» використовувалася окрема пускова установка в носовій частині, на решті — ПЛУР «Водопад» запускалися з торпедних апаратів, виведених в лацпорти по бортах.
Тільки на «Кірові» були встановлені 2 одноствольні 100-мм артустановки АК-100, на трьох наступних — 1 спарена 130-мм башта АК-130.
ЗРК ближньої оборони на перших трьох крейсерах — 2х2 «Оса-МА» (40 ракет), на «Петрі Великому» — 8х8 «Кинджал» (64 ракети).
На «Кірові» і «Фрунзе» носовий реактивний бомбомет належав до типу РБУ-6000 «Смерч-3», на «Калініні» і «Петра Великого» — РБУ-12000 «Удав-1».
На «Кірові» і «Фрунзе» функції зенітної артилерії ближньої дії виконували 8 шестиствольних 30-мм автоматів АК-630, а на «Калініні» і «Петра Великого» встановлено по 6 зенітних ракетно-артилерійських комплексів (зрак) «Кортик».
Головний ударний комплекс