Сергій Вадимович Горлукович (, , 18 листопада 1961, Боруни, Гродненська область, СРСР) — колишній радянський та російський футболіст білоруського походження, гравець збірних СРСР та Росії, олімпійський чемпіон 1988 року. Заслужений майстер спорту СРСР. Після завершення кар'єри гравця — тренер, очолює Тульську Академію футболу.
Кар'єра футболіста
Дитячий та юнацький період кар'єри Народився Сергій Горлукович у Гродненській області, але ще у дитячому віці переїхав із батьками до Могилева, де і розпочав займатися футболом у місцевій ДЮСШ № 7Сергей Горлукович: «Футбол люблю по-своему…» . Батьки Сергія були проти його захоплення футболомСергей Горлукович: «Когда-то меня признали бесперспективным» , проте юний футболіст наполегливо продовжував займатися улюбленою грою, навіть після того, як більшість тренерів визнали його безперспективним. Оскільки після закінчення ДЮСШ команди другої ліги не висловили бажання взяти Горлуковича до свого складу, враховуючи тодішню так звану «рознарядку» — із випуску ДЮСШ лише двоє юних футболістів могли перейти до команд майстрів, в число яких Сергій Горлукович не потрапивСергей Горлукович: «И слезы текли по моим щекам…» .
Не потрапивши до команд майстрів, Сергій Горлукович поступив до Могильовського машинобудівного інституту, та продовжив займатися футболом у секції свого дитячого тренера. Пізніше, вже за рік навчання в інституті, по рекомендації свого тренера, Горлуковича включили до збірної БРСР на всесоюзний юнацький турнір «Переправа», де він грав у одній команді з Сергієм Алейніковим.
«Гомсільмаш» Розпочав виступи у дорослому футболі майбутній олімпійський чемпіон у могильовському «Торпедо», яке на той час грало у першості Білорусі серед колективів фізкультури . Хоча футболіст запрошувався на перегляд до місцевої команди майстрів «Дніпро», і навіть їздив з нею на передсезонні збори, він не підійшов тодішньому головному тренеру могильовського клубу Анатолію Байдачному. Проте під час юнацьких турнірів здібності Горлуковича помітили тренери гомельської команди майстрів «Гомсільмаш». Сергій Горлукович вирішив перейти до гомельського клубу, і навіть для продовження навчання перевівся із могилівського вишу до Гомельського політехнічного інституту. У своїй першій команді майстрів Горлукович швидко здобув довіру тренерів, грав на різних позиціях як у захисті, так і у півзахисті, а під керівництвом колишнього футболіста московського «Спартака» та збірної СРСР Миколи Кисельова грав навіть атакуючим півзахисником, забивши у сезоні 1984 року 16 м'ячів у ворота суперників1984 «Гомсельмаш» Гомель .
«Динамо» (Мінськ) Після закінчення сезону 1984 року Горлукович одночасно закінчив навчання в політехнічному інституті, і був призваний до лав збройних сил, і спочатку проходив строкову службу в одній із частин внутрішніх військ, але пізніше був переведений для проходження служби у команду вищої союзної ліги — мінське «Динамо». Хоча футболіст був у мінському клубі гравцем основного складу, і саме там, з його слів, вперше розкрився саме як футбольний захисник, проте пропозиції по продовженню виступів за мінський клуб Горлуковичу не надходили, та й матеріальне забезпечення у мінському клубі на той час погіршилось, у результаті чого футболіст вирішив змінити клуб.
«Локомотив» (Москва) По рекомендації колишніх гравців мінського «Динамо» Кондратьєва і Шишкіна вибір Горлуковича припав на московський «Локомотив», який виступав на той час у першій союзній лізі, і який недавно прийняв Юрій Сьомін. Сергій Горлукович приїхав до тренера додому прямісінько з вокзалу, чим серйозно налякав Сьоміна, адже приїхав незнайомий йому білорус із короткою армійською стрижкою, чим нагадував недавно випущеного з ув'язнення кримінального елемента12 баек про Сергея Горлуковича . Проте швидко тренер пересвідчився у правильності запрошення Горлуковича до московського клубу. Захисник з Білорусі швидко став основним гравцем «залізничників», відрізнявся жорсткою та непоступливою грою (що відзначали навіть колеги-захисники з інших клубів). «Локомотив» за рік після приходу Горлуковича після тривалого перебування у першій лізі в чемпіонаті 1987 року зайняв друге місце , та вийшов до вищої ліги, в якій у сезоні 1988 року зайняв відразу досить високе сьоме місцеSoviet Union 1988 . На честь виходу клубу до вищого радянського дивізіону футболіст виконав свою давню мрію — придбав автомобіль «Волга», який не могли купити його батьки за часів радянської влади. Із початку 1988 року Сергія Горлуковича почали також регулярно запрошувати до складу спочатку олімпійської, а пізніше, після Олімпіади — і до першої збірної СРСР. Кілька разів Горлуковича запрошував до київського «Динамо» особисто Валерій Лобановський, який добре знав його можливості по матчах збірної, проте унаслідок неназваних причин футболіст відмовився від переходу до КиєваСергей Горлукович: «В прошлом году мне предлагали расписать девять матчей» .
«Боруссія» (Дортмунд) Після невдалого для «Локомотиву» сезону 1989 року Горлукович поставив перед керівництвом клубу вимогу про перехід у закордонний клуб, оскільки на той час більшість відомих радянських футболістів уже перейшли до різних закордонних клубів. Керівники «Локомотиву» домовились про перехід Горлуковича до клубу німецької Бундесліги — «Боруссії» з Дортмунда за 800 тисяч німецьких марок. Оскільки радянський футболіст вільно не володів німецькою мовою, клуб надав Горлуковичу вчителя німецької мови, який володів російською мовою, послуги якого у сумі 50 марок за урок футболіст мав оплачувати з власної кишеніСергей Горлукович: «Не тот нынче генофонд в нашем футболе» . Дізнавшись про це, Сергій Горлукович сказав цьому вчителю, щоб він написав усі основні футбольні терміни німецькою мовою, заплатив йому 50 марок за урок і відпустив, вирішивши вивчити ази німецької мови в найближчому пивному барі. За кілька місяців футболіст вже самостійно оволодів німецькою мовою.
У складі німецької команди Горлуковичу доводилось постійно виборювати місце в основі, адже на той час в Бундеслізі існував ліміт на легіонерів, і команда могла виставити на гру лише двох закордонних футболістів, і частенько тренери німецького клубу віддавали перевагу перед Горлуковичем більш дороговартісним іноземним нападникам команди — швейцарцю Стефану Шапюїзі, трансферна вартість якого складала 5 мільйонів марок, та данцю Флемінгу Поульсену, трансферна вартість якого складала 4 мільйони марок. Спочатку тренер дортмундців Кеппель узагалі не довіряв Горлуковичу місця в основному складі команди, проте постійні запрошення захисника до першої збірної СРСР переконали тренера більше довіряти радянському футболісту.
Із приходом тоді ще молодого Оттмара Гіцфельда для Горлуковича також мало що змінилось, йому постійно треба було виборювати місце в основному складі. Команда значно додала у грі, і втратила чемпіонство в Бундеслізі сезону 1991—1992 лише за 5 хвилин до закінчення останнього матчу, та зайняла друге місце в чемпіонаті.
«Юрдінген» Горлукович хоча й також отримав звання віце-чемпіона Німеччини, вирішив змінити клуб, щоб грати в основному складі. Вибір футболіста припав на іншу німецьку команду — «Баєр 05 Юрдінген», яка саме по закінченні цього сезону виборола місце у Бундеслізі.
Хоча після повернення до Бундесліги клуб із Крефельда у першому сезоні не зумів втриматись у вищому німецькому дивізіоні, проте наступного сезону не без допомоги Горлуковича відразу зумів повернутись до еліти німецького футболу, а за підсумками сезону 1994—1995 років зумів утриматись у Бундеслізі.
Після закінчення успішного для «Юрдінгена» сезону, Горлукович, хоча й залишався основним гравцем клубу, вирішив покинути Німеччину, та продовжити виступи за російські клуби. Причинами цього, як вказує сам колишній футболіст, став вік гравця, а також те, що після об'єднання Німеччини знизився загальний рівень життя, а також змінився і менталітет самих німців.
«Спартак-Аланія» У кінці 1995 року Сергій Горлукович стає гравцем владикавказького клубу «Спартак-Аланія», проте за команду зіграв лише 5 матчів у російській першості, та покинув клуб. Причинами цього стали як непорядність працівників клубу, так і невідповідність ігровій моделі клубу та розбіжності футболіста з головним тренером осетинського клубу Валерієм Газзаєвим. Щоправда, Сергій Горлукович у складі осетинського клубу отримав звання чемпіона Росії.
Після відходу з «Спартака-Аланії» футболіст деякий час був без клубу. Він вирішив запропонувати свої послуги Юрію Сьоміну, який продовжував тренувати московський «Локомотив». Сьомін не оцінював високо можливості вже вікового гравця, проте вирішив переглянути Горлуковича на передсезонних зборах. Клуб уже купив потенційному новачку квиток до Німеччини, куди вже раніше виїхав основний склад «залізничників». Проте на Горлуковича вийшли представники іншого московського клубу — «Спартака», який перед початком сезону на тривалий період у зв'язку із травмою втратив основного центрального захисника — Дмитра Хлестова. Футболіст вирішив прийняти пропозицію «Спартака», та відмовитись від контракту з «Локомотивом», про що заздалегідь повідомив Юрія Сьоміна.
«Спартак» (Москва) У тодішньому «Спартаку» грала переважно молодь, і вже віковий Горлукович виконував роль «дядька» при молодих та недосвідчених футболістахАндрей Канчельскис: «Арсеналу» для чемпионства не хватает своего Горлуковича , навчав молодих гравців непоступливості і на тренуванняхБахарев: «Если бы я послушал Шустера, мог бы сейчас ходить на костылях» , а також вчив молодих футболістів у роздягальні як міцним слівцем, так і, зі слів деяких футболістів та журналістів, фізичним впливом. У період, коли Горлукович грав у складі «Спартака», «червоно-білі» були непереможними на внутрішній арені. Разом із командою Сергій Горлукович тричі поспіль — у 1996, 1997 та 1998 роках ставав чемпіоном Росії, а у 1998 році став у складі «Спартака» і володарем Кубку Росії. У 1996 році саме Горлукович забив м'яч у останній грі чемпіонату з «Ростсільмашем» зі штрафного удару, яким зрівняв рахунок у матчі, що дозволило «Спартаку» набрати однакову кількість очок з владикавказькою «Аланією», та виграти у неї пізніше «золотий матч». За свідченнями як Горлуковича, так і журналістів, а також інших гравців «Спартака», Сергій Горлукович перед виконанням цього удару відігнав від м'яча штатних виконавців стандартних положень «червоно-білих» Андрія Тихонова та Валерія Кечинова, та влучно пробив по воротах, хоча до цього саме стандартні положення футболіст виконував зрідка. У 1998 році Горлукович став рідше потрапляти до основного складу команди, і сам вирішив покинути «Спартак», хоча його контракт був розрахований ще на рік.
Нижчолігові російські клуби та завершення кар'єри у Вірменії Вибір досвідченого футболіста припав на першоліговий московський клуб «Торпедо-ЗІЛ», який поставив собі за мету вийти до вищої російської ліги. Хоча Сергій Горлукович і відіграв усі 42 матчі в сезоні першої ліги1999 «Торпедо-ЗИЛ» Москва , але московські «автозаводці »не зуміли вийти до вищого дивізіону, посівши лише 4 місцеРоссия. Первый дивизион 1999 .
Після закінчення сезону Горлукович вирішив учергове змінити клуб. Причиною цього стало те, що московський клуб запропонував йому контракт із зменшенням зарплати, а також травма — надрив переднього м'язу стегна, якої футболіст зазнав у міжсезонні взимку 2000 року. Футболіст вирішив перейти до складу друголігової новосибірської команди «Чкаловець-Олімпік», куди його запросив колишній партнер по «Локомотиву» Юрій Гаврилов.
У 2001 році Сергій Горлукович грав у складі першолігової команди «Локомотив» з Нижнього Новгорода, а у 2002 році по запрошенню іншого колишнього партнера по московському «Локомотиву» Валерія Гладиліна виконував у кількох матчах функції граючого тренера у вірменському клубі «Міка» з Аштарака, після чого остаточно завершив кар'єру футболіста.
Виступи за збірні
Олімпійська збірна СРСР