Євген Вікторович Лавренчук ( 24 червня 1982, Львів) — український театральний режисер, педагог. Заслужений артист України (2021). Старший викладач кафедри майстерности актора та режисури Харківського національного університету мистецтв ім. Івана Котляревського (з 2023). Головний режисер Одеського національного академічного театру опери та балету (2018—2021). Ректор «Першої української школи театру і кіно» (2018), засновник та голова експертної ради Всеукраїнського оперного форуму. Поставив понад 30-ти вистав. Лауреат міжнародних конкурсів і фестивалів в Європі. Здійснює постановки, а також веде активну педагогічну діяльність в Україні, Польщі, Німеччині, Литві та Ізраїлі. Автор методики викладання акторської майстерності та режисури.
Життєпис Народився в 1982 році у місті Львів.
Перші враження від театру припадають на шостий клас, коли бабця привела його за лаштунки Львівського театру ім. Марії Заньковецької під час репетиційного процесу — режисерка Алла Бабенко працювала над виставою «Медея» Жана Ануя.
Вільно володіє українською, англійською, польською, івритом, російською та французькою мовами. Є дальтоніком та веганом, активно популяризує веганства та вегетаріанство.
Освіта Закінчив польську школу ім. Марії Магдалени у Львові.
2003 року закінчив Російську академію театрального мистецтва (майстерня Романа Віктюка) за фахом «оперний режисер», потім — вищі курси хореографії в Університеті ім. Марії Кюрі-Склодовської (Люблін, Польща), Вищі курси режисерів ігрового кіно (Москва).
Польський театр
Співзасновник (2002) і художній керівник «Польського театру в Москві» (до 2014) та «Школи акторської майстерності та режисури».
У квітні 2003 року на сцені московського театру «Et cetera» на Новому Арбаті відбулася прем'єра вистави «Сніг» за п'єсою польського драматурга Станіслава Пшибишевського — дипломна робота випускника режисерського факультету театрального училища Євгена Лавренчука. На одній сцені, разом із професійною актрисою Оленою Болдіною, зіграли московські поляки Роман Ядзинський (Бронька), Антоній Фонтанов (Тадеуш), Володимир Терпугов (Казімеж). Вистава одночасно розглядалася і як іспит — серед глядачів була присутня голова екзаменаційної комісії народна артистка СРСР Олена Образцова, яка й підписала режисерський диплом Євгена Лавренчука. «Польський театр в Москві» веде свій відлік з вистави «Сніг».
Юридична реєстрація «Польського театру в Москві Євгена Лавренчука» відбулася 2004 року. Концепція створення декларувала, що театр не грає вистави щодня, у нього відсутні плани щодо кількості постановок на рік, та вони «не схильні вульгаризувати творчість та перевіряти гармонію ринковою алгеброю». Мова постановок заявлялася як «польська, російська та будь-яка доступна для виконавців». Серед джерел фінансування театру зазначалися великі міжнародні фонди, уряди та міністерства Польщі та Росії, гранти з бюджету Москви, Варшави та європейських програм, що дозволяє проєктам театру мати принципово некомерційний характер.
Після вистави «Сніг» Пшибишевського, в репертуарі театру з'явилися вистави «Maria Stuart» Юліуша Словацького на музику Гаетано Доніцетті, «Івонна, принцеса Бургундська» за п'єсою Вітольд Гомбровича, «Танго» за Славомиром Мрожеком, «Викрадення Європи» за власним сценарієм у постановці Євгена Лавренчука. Крім того виходили постановки інших режисерів: «Ромео і Джульєтти» за Вільямом Шекспіром, «Занепада Європи», «Едіп сплячий».
Вистави театру були показані на сценах Москви, російських містах Вологда, Томськ, у литовському Вільнюсі, польських Варшаві, Щецині, Кракові, Ряшеві, Свіноуйсьце, Вроцлаві, Сопоті та інших. Театр активно брав участь у міжнародних театральних фестивалях.
Участь Польського театру у фестивалях 2003, жовтень — V Всесвітній фестиваль театрів польської діаспори на Підкарпатті (м. Ряшів, Польща) 2008, листопад — Театральний фестиваль польського театру у Старій проховні (м. Варшава, Польща) 2011, жовтень — Міжнародний театральний фестиваль «V Всесвітні зустрічі польської сцени» (м. Вільнюс, Литва) 2012, листопад — Міжнародний польський фестиваль моновистав «MONOWschó» (м. Вільнюс, Литва) (м. Гданськ, Польща) Фестивалі ім. Марії Конопницької (м. Пшедбуж, Польща)
У 2010 році у Варшаві засновано Міжнародний фонд Євгена Лавренчука (Eugene Lavrenchuk International Foundation).
Вагомим напрямком роботи театру стають освітні програми та акторські тренінги для акторів театрів Москви та студентів театральних вишів. При театрі працювала Школа акторської майстерності та режисури, проводився регулярний авторський тренінг особистісного зростання, діяли курси польської мови та театральна студія для дітей.
У зв'язку із подіями 2014 року (Російське збройне вторгненням в Крим та Війна на сході України) Євген Лавренчук залишив Росію на знак незгоди із політикою держави, яку назвав «злочинною». Діяльність театру припинено 2015-го.
Євробачення 2017 У травні 2017 року за запрошенням Першого суспільного телеканалу України працював креативним директором Євроклубу та режисером фанзони на пісенному конкурсі «Євробачення 2017», який проходив в Києві.
Напередодні фіналу Євробачення 2022 брав участь у прямому етері проєкту «Stozhary.ua» із ведучими оперною зіркою Марією Максаковою та арт-критиком Костянтином Дорошенком.
Освітня діяльність Веде активну педагогічну діяльність в Україні та Європі.
Від січня 2015-го є викладачем Королівської академії бізнесу та дипломатії (; м. Вроцлав, Польща).
З 2018 року є ректором Першої української школи театру і кіно. Школа носить відкритий характер, учнями можуть стати представники різних вікових категорій з різним ступенем підготовленості (від початкового до професійного).
Регулярно учні школи виходять на професійні сцени, де демонструють публіці свої досягнення.
Щорічно Школа Євгена Лавренчука проводить сезонні виїзні майстер-класи в найбільших містах України (Львів), Польщі (Варшава, Краків, Закопане, Гданськ, Сопот, Вроцлав, Свіноуйсце і ін.), куди поряд з учнями з України з'їжджаються зацікавлені студенти з Польщі та інших європейських країн.
В основі програми навчання та тренінгів школи лежить власна методика викладання, що використовує нові інтерпретації ідей Михайла Чехова, Єжи Гротовського, Антонена Арто та Костянтина Станіславського, має авторський курс «Все про характер. Типологія особистості».
З вересня 2023-го – старший викладач на магістратурі в режисерів, акторів та музикознавців Харківського національного університету мистецтв ім. Івана Котляревського.
Головний режисер Одеської опери Становлення
2 березня 2018 року переміг у конкурсу на заміщення вакантної посади головного режисера Одеського національного академічного театру опери та балету. Посаду головного режисера опероного театру посів у віці 36 років. Очолив Фонд Одеської національної опери.
Свою роботу на посаді режисера розпочав проведення тренінги для артистів: не лише для солістів, але й для артистів хору. Поставив навчання невід'ємною складовою життя професійного театрального організму.
В Одеській опері часів головування Лавренчука з'являються практичні кроки в бік театрального маркетингу та менеджменту, береться вектор на оперну режисуру крізь музичну освіту та вміння читати партитуру. Цю тезу Лавренчук ілюструє парадоксом Верді у дуеті «Libiamo ne' lieti calici» з другої сцени першого акту опери «Травіата»: «Там йдеться про публічне висловлювання, коли люди говорять банальні слова й співають за радість, але Верді ставить два піано і дуже обережні інтонації. Це єдиний момент, коли головний герой освідчується головній героїні в любові. Вони залишаються на самоті, але між ними є неправда: звучить фальшивий оркестр, фаготи та кларнети, тобто музичні інструменти від розуму, а не серця. Парадокс, що люди залишилися самі, але замість того, щоб щиро освідчитись в любові, вони говорять клішовані заготовки. Натомість коли звучить хор, всі піднімають келихи з шампанським, герою вдається тихенько сказати героїні «Я тебе люблю» так, щоб вона це почула. Тому культурний процес — це поєднання інтимного процесу митця та відкритого публічного хайпу. Сенс і є в тому, аби створити таку багатошарову структуру».
Серед втілених постановок: «Останній романтик» за оперними творами Ріхарда Штрауса (2018), «La Traviata» Джузеппе Верді (2019). До постановки готувалася, та відбулася презентація проєкту опери «Дракон» за однойменною п'єсою радянського драматурга Євгена Шварца — тема тоталітаризму в оперному форматі (переклад і лібрето — Павло Ар'є, композитор — Антон Байбаков, художник — Наталія Лейкіна).
«La Traviata» Найбільш резонансною та визначною роботою Євгена Лавренчука в Одеській опері стала постановка «La Traviata» — опери Джузеппе Верді. З музичної частини було прибрано всі існуючі доповнення — звучить виключно італійська мова та суворо дотримується партитура Верді. Прем'єрний показ відбувся в рамках 210-го театрального сезону Одеської опери, 9 листопада року. На прем'єру до Одеси зібрався «десант оперної еліти світу»: критики провідних профільних та суспільно-політичних видань (Online Merker, Klassik begeistert, Die Bühne, L’Opera — International magazine, Neue Zürcher Zeitung, Salzburger Nachrichten, Il Tempo), керівництво театрів, інтенданти з усієї України, з Риму, Венеції, Гамбурга, Тарту. Диригент-постановник — В'ячеслав Чорнуха-Волич. Юхим Руах працював над втіленням художнього вирішення основної теми вистави — стихії вітру — «вічне унесення всього і вся в нікуди. Всі декорації будуть трансформуватися і відлітати. Все буде кружляти, і в третій дії підніметься така завірюха, що над хором з’явиться хоровод їх суконь, які будуть літати». Партію Віолетти Валері виконала сопрано Аліна Ворох, Альфред — тенор Олег Злакоман. Афіша вистави виконана у такий спосіб, що глядач спостерігає рентгенівський знімок «дами з камеліями» Віолетти Валері, де камелії «розквітають» на її легенях. Саме ж дійство наповнене рухом та сценічними трансформаціями, до тканини вистави вплетено міф про Міноса, Посейдона та Пасіфаю, метаморфози закоханого Зевса.
«La Traviata» зібрала пресу, яка з одного боку у захопленні від новаторської режисерської роботи, з іншої — лунають закиди щодо домінування візуальних образів над музичною складовою опери. За мотивами постановки з'явилася відеоверсія: окремо записана аудіоверсія, під яку відзняли відеоряд із залученням дронів та крану. Проанонсовано вихід книжки про виставу «La Traviata», назва якої перегукується із головною арією Віолетти «Addio, del passato».
Робота отримала професійне визнання у вигляді Премії ім. Леся Курбаса (2020), перемоги у номінації «Музична вистава у жанрі опери/оперети/мюзиклу» всеукраїнського театрального фестивалю-премії «GRA» (2020), Євген Лавренчук увійшов до короткого переліку Національної премії України ім. Тараса Шевченка (театральне мистецтво).
Завершення каденції