Лавріне́нко Іва́н Йо́сипович ( , с. Пастирське, Смілянський район, Київська область (нині Черкаський район, Черкаська область)) — український художник декоративно-прикладного мистецтва, коваль, скульптор, поет. Член Національної спілки художників України (1995).

Життєпис Народився у сімʼї селян Марії та Йосипа Лавріненків. Закінчив місцеву середню школу, служив у війську (1968). Після армії працював ковалем, вантажником.

Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. Івана Труша (1972). Педагоги з фаху: Т. Драган, О. Лучинський, С. Мельничук, Б. Стельмах.

У Черкасах з 1972 року. Працював: гравером, художником-конструктором на Черкаській фабриці сувенірно-подарункових виробів; з 1974 року — художником-графіком у Черкаському державному науково-дослідному інституті техніко-економічної інформації в хімічній промисловості (НДІТЕХІМ), художником у художньому фонді в Черкасах. З 1998 року — на творчій роботі.

Створює позначені народним гумором декоративні композиції у кращих традиціях народних майстрів. Улюблений матеріал — метал, використовує також дерево, кераміку. Як художник працює в галузі монументального, декоративно-прикладного мистецтва (ковальство), графіці.

Автор пам'ятників Б. Хмельницькому в Ірклієві, жертвам Чорнобильської трагедії (у співавторстві з М. Теліженком), воїнам-афганцям у Черкасах та багатьох меморіальних знаків, зокрема, на могилі Народного художника України Данила Нарбута. Твори художника можна побачити в парках Черкас (дитячому, «Сосновий Бір»), а також у багатьох громадських закладах міста й області. Деякі роботи зберігаються у Черкаському краєзнавчому і художньому музеях, Шевченківському національному музеї-заповіднику (м. Канів).

З 1974 року учасник обласних, всеукраїнських мистецьких виставок. Персональні — у Черкасах (2011), Ювілейна виставка (2015). Брав участь в оздобленні київського кафе «Черкаси» (виготовлення металевого панно у вигляді стилізованого герба Черкас) з нагоди 1500-річчя столиці, у конкурсних проєктах зі спорудження пам'ятника Василю Симоненку (ІІІ місце), з виготовлення пам'ятного знаку на могилі Народної артистки України Ольги Павловської. Учасник фестивалів скульптури «Живий камінь» (Черкаси).

Член літературного клубу «Оратанія» та літературного гурту «Гідрокортизон», брав участь у їхніх виданнях. Автор 3 збірок: «Протяги» (поезія), «Меандри» і «Вирази…» (обидві — прозова новелістика), публікацій у періодиці. Лірика Лавріненка багата підтекстовою семантикою та образністю, прозові мініатюри переважно мають притчевий зміст. Для низки новел властива психологічна глибина і напруга, густа метафоричністьЛітературна енциклопедія Черкащини (подача тринадцята) / Поліщук В. Т. // Вісник Черкаського університету. – Серія «Філологічні науки». – Черкаси: Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2017. – №1, книга 2. – С. 77.

Деякі твори «Скоморохи» (1985); «Пісня» (1985); «Натюрморт» (1986); «Добрий день, мамо!»(1989); «Недоорана нива» (1989); «Пісня тракториста» (1989); «Ave, Maria Чорнобильська» (1989); «Скіф»(1990); «Атака» (1990); «Марія» (1995); пам'ятний знак воїнам-афганцям (1986); панно «Комета» (2005); пам'ятник жертвам Чорнобильської трагедії (2008); «Еней»(«У царстві Аїда») (2008); «Є тільки мить» (2009); «Через шаблю маємо право» (памʼятник Б. Хмельницькому) (2010); «Діоген» (2012); «Крик» (2014); «Великоднє яйце» (2020).

Літературні твори «Протяги» (1993); «Меандри» (2006); «Вирази» (2010).

Родина Дружина — Лавріненко Надія, художниця; син — Лавріненко Данило, викладач, скульптор, коваль.

Галерея

Примітки

Джерела

Іван Лавріненко - поет, художник і коваль // Свобода, 13 серпня 2010, С. 21. Образопластика Івана Лавріненка