Облога Орлеану (1428 рік) і його подальше звільнення військами Жанни д'Арк (1429 рік) ознаменували собою переломний етап у Столітній війні. Звільнення Орлеану стало першим серйозним успіхом французьких військ з часів катастрофічної поразки під Азенкуром 1415 року. Безнадійне становище обложеного Орлеану, який мав важливе стратегічне й моральне значення для французького народу, було врятоване раптовою появою на політичній арені 18-річної селянки Жанни д'Арк, яка очолила французькі війська й менш ніж за тиждень зняла облогу. Сучасники вважали, що якби Орлеан здався і французьким королем став Генріх VI, син англійського короля Генріха V, незалежності Франції як держави було б покладено край.
Передісторія Конфлікт між англійським і французьким королівськими домами, відомий в історіографії під назвою «Столітня війна», після важкої поразки французьких військ у 1415 році в битві під Азенкуром, стрімко розвивався на користь англійців. Невдовзі після цієї битви англійці окупували більшу частину Північної Франції, а за умовами мирного договору в Труа 1420 року англійський король Генріх V проголошувався регентом французького престолу. Згідно з угодою, Генріх V одружився з донькою французького короля Карла VI та після його смерті ставав королем Франції. Дофін Карл, син Карла VI, був позбавлений прав на французький трон.
Однак опір французів не вдавалося здолати, і надії, пов'язані з перемогами під Краваном, Вернейлем і Азенкуром, не виправдовувалися. На захоплених територіях англійська влада була нестійкою, неспокійно було і в самому Парижі, що незабаром довела викрита в місті змова на підтримку короля Карла. Були введені нові податки (на продажі, на вогнище, дорожній), збільшився податок на алкоголь. Незважаючи на всі заходи, що вживалися англійською адміністрацією, не вдавалося припинити грабежі і розбої найманців і дезертирів. У зв'язку з цим невдоволення населення земель, зайнятих англійцями, тільки збільшилося. На початку 1428 року в Англії стало посилюватися невдоволення, спричинене тривалою війною, яка спровокувала дорожнечу і зростання податків. Чашу терпіння англійців переповнила поразка під Монтаржі 1427 року. Для якнайшвидшого закінчення війни видавалось необхідним захопити басейн Луари, ключем до якого було місто Орлеан. Англійський парламент погодився з цим і на початку 1428 року затвердив нові податки, однак наполіг, щоб замість графа Воріка, який зазнав поразки під Монтаржі, командування взяв молодий, але вже відомий своїми перемогами у Франції Томас Солсбері.
Орлеан був останнім оплотом французького короля Карла в Північній Франції, контрольованій англійцями та їхніми союзниками бургундцями. Місто, розташоване на важливій водній артерії країни, річці Луарі, було останньою перешкодою на шляху англійців до повного підкорення земель Північної Франції і просування в центр французьких територій, оскільки від Орлеану відкривався прямий шлях до Буржа — столиці Карла VII. Далі на південь у французів уже не було сильних фортець, і в разі перемоги англійців під Орлеаном у підпорядкуванні короля Карла залишалася б єдина провінція — Дофіне. У цих умовах становище Карла стало б безнадійним.
Герцоги Орлеанські, які очолювали французький аристократичний дім Арманьяків, відмовлялися визнавати мирний договір 1420 року та вважали законним королем Франції дофіна Карла VII. Це додатково лютило англійців, роблячи облогу запеклішою.
Орлеан у Столітній війні Місто Орлеан розташоване за 130 км на південний захід від Парижа. Заснований на місці кельтського поселення Ценабум (або Генабум) Орлеан був споконвічною частиною королівського домену, а пізніше став столицею герцогства Орлеане, яке Філіп VI передав своєму синові Філіпу в апанаж (1345 року). Після смерті останнього (1375 року) місто знову стало частиною королівського домену (до 1392 року), після чого знову було відділене як апанаж братові короля Карла VI Людовику, який після цього став титулуватися герцогом Орлеанським.
Втім жителі міста виступили проти цього і зуміли наполягти на тому, щоб місту була дана хартія вільностей, згідно з якою його жителям дозволялося обирати для вирішення внутрішньоміських справ 20 повірених.
Однак дипломатичний брат короля зумів схилити містян на свій бік, запросивши їхніх представників на хрестини свого новонародженого сина 1393 року. Задоволені подібною увагою представники місцевої знаті прийняли запрошення, захопивши з собою, як повідомляють документи того часу, «кількох гусей, а також спаржу, пов'язану в пучки», після чого Орлеан остаточно визнав над собою владу нового сюзерена. Після загибелі Людовика 23 листопада 1407 року місто перейшло до його сина Карла, який потрапив в англійський полон після битви під Азенкуром.
У період Столітньої війни тривожний час для міста настав 1357 року, коли після програної королем Іоанном Добрим битви при Пуатьє навколо міста стали з'являтися роз'їзди англійської кінноти. Керував військовими діями в цій частині Франції англійський воєначальник Роберт Ноулз. 1359 року Орлеан опинився в облозі армії Чорного Принца. Застати гарнізон зненацька англійцям не вдалося: готуючись до оборони, французи встигли зруйнувати передмістя, знищивши серед іншого церкви Сен-Еверт, Сен-Еньян і Сен-П'єр-Енсантеле. Пустельна зона, що оточила міські мури, позбавила англійців можливості розташуватися тут для облоги. Військо Едуарда III пройшло повз місто, і його було врятовано.
Надалі спробам англійців захопити місто довгий час успішно протидіяв герцог Орлеанський, який завдяки властивій йому спритності та дипломатичності зумів навіть у полоні завести багато впливових знайомств. У разі потреби використовувався також підкуп: орлеанці постійно постачали своєму сюзерену гроші, і ці гроші йшли на «подарунки» англійським вельможам з єдиною метою — схилити їх до дотримання одного з законів лицарства, за яким не можна було нападати на землі, що залишилися без сюзерена. Відомо, що навіть в останній момент перед початком облоги Карл зумів зустрітися з графом Солсбері і взяти з нього обіцянку не нападати на місто, запропонувавши за невтручання величезну на той час суму — 6 тис. золотих екю. Проте обіцянка була незабаром порушена.
Система оборонних споруд Від 1380 року, після наступу герцога Букінгемського, почалася активна підготовка міста до майбутньої облоги. Рахункові книги Орлеану за цей період свідчать про витрати на зміцнення міських стін, веж, частоколів і дамб, ремонт фортечного мосту, виготовлення пороху, закупівлю свинцю, стріл для арбалетів, установку гармат і бомбард, створення запасів харчів для гарнізону та жителів міста. Для зберігання стріл і пороху було виділене приміщення над залом повірених. На баштах йшла вартова служба, причому членів місцевого університету до участі в ній і сплати міських податків на оборону довелося примушувати спеціальним королівським указом.
Орлеан на початку XV століття був потужною фортецею, зведеною у вигляді неправильного чотирикутника за тією ж схемою, що й більшість фортець римського часу. Площа поселення становила, за різними підрахунками, від 25 до 37 га. Місто оточувала стіна завдовжки 2590 м, крізь яку до міста вело п'ять брам: Бургундська брама, через яку йшла дорога на Жьєн. Брама Парізі поруч з монастирською лікарнею (з цією брамою під час облоги буде пов'язана спроба зради). Під час облоги була закрита для вершників, єдиний прохід для піших ретельно охоронявся. Брама Баньє вела на паризьку дорогу. Брама Ренар (в «Щоденнику…» іменується «брамою Реньяра») — на дорозі в Блуа. Брама Святої Катерини виводила на фортечний міст.
Усі брами були захищені рухомими ґратами.
Орлеанські стіни були увінчані 37 баштами, висота яких сягала 6—10 м, причому Нова Вежа, відокремлена від власне цитаделі додатковим ровом, здіймалася на 28 метрів. Схема орлеанських укріплень (нумерація з південного сходу на північний захід) виглядає таким чином:
Фортифікаційні споруди Орлеану НомерНазваНомерНазва 1 Тур-Нев (Нова Вежа) (на розі між набережною і вулицею Тур-Нев. Основа вежі заходила в річку) 2 Вежа Авалон 3 Вежа Сен-Фло (на іншому боці вулиці Тур-Нев) 4 Вежі з обох сторін Бургундської брами (додаткові укріплення — підйомний міст і бульвар. Були розташовані на перехресті вулиць Бургундської, Тур-Нев і Бурдон-Блан) 5 Вежа Сен-Етьєн 6 Вежа мессіра Буда 7 Вежа Шан-Егрон 8 Єпископська або Сокольнича вежа (крайній північно-східний кут мурів, на перетині вулиць Єпископської і Бурдон-Блан) 9 Вежа Єпископського-Суду 10 Вежа Церкви Сен-Круа 11 Вежа Сале (на протилежному боці Єпископської вулиці) 12 Дві вежі над брамою Парізі (із зовнішнього боку захищалися бульваром. Були розташовані на перехресті Єпископської вулиці і прилеглих до неї площ Сен-Круа і Етап) 13 Вежа Жана Тібо 14 Вежа Але Сен-Месмена 15 Вежа Верже-Сен-Самсон 16 Вежа Сен-Самсон (на півночі на перехресті сучасних вулиць Жанни д'Арк і Ліцейської) 17 Вежа Ом (на площі Мартруа) 18 Дві вежі над брамою Бані (північно-західний кут стіни. Додатково захищалися зовнішнім бульваром) 19 Вежа Мішо Канто (ріг вулиць Карн, Аллебард і Греньє-а-Сель) 20 Дві вежі над брамою Ренар (додатково захищалися зовнішнім бульваром. Розташовувалися на вулиці Корсо) 21 Вежа Ешиффр-Сен-Поль (на Англійській вулиці) 22 Вежа Андре (на вулиці Рекувранс) 23 Вежа Барб-Фламбер (південно-західний кут стіни, основа вежі заходила у воду річки, була розташована на розі вулиці Рекувранс і набережної Сіп'єрр) 24 Вежа Нотр-Дам (вважають, що гармаш, вистріливши з неї, вбив головнокомандувача англійським військом — Томаса Солсбері) 25 Водопійна вежа (виходила безпосередньо на берег Луари. Розташована на набережній Сіп'єрр) 26 Дві мостові вежі над брамою Св. Катерини (ріг набережної Шатле і вулиці Трактирної) 27 Велика Вежа Шатле (на річці) 28 Вежа метра П'єра ле Ке (на річці) 29 Вежа Крош-Мефруа (на річці) 30 Потерна Шено (поруч з нею під час облоги була розташована міська артилерія) 31 Вежа Обер (біля набережної Шатле) 32 Квадратна або Зламана Вежа (насправді — восьмигранна. Біля набережної Шатле) 33 Вежа Таннер (біля набережної Шатле)
1401 року Карл VI наказав почати переобладнання веж і мурів міста з урахуванням майбутнього розташування на них артилерійських гармат, яке тривало аж до 1416 року. 1412 року всі брами були додатково оснащені рухомими сталевими ґратами, тоді ж були побудовані земляні бульвари з дерев'яною обшивкою заввишки близько 3,3 м. 1416 року були закуплені 18 бомбард (з них 6 — великокаліберних). 1419 року артилерія була розміщена на всіх основних вежах, на мості над брамою Парізі була встановлена баліста. Для додаткового захисту ополченців, які вартували на стінах, між зубцями було встановлено 130 дерев'яних щитів. За наказом Орлеанського бастарда на місцевому ливарному дворі були виготовлені три набатні дзвони, які під час облоги справно сповіщали містян про початок атак ворога.
Крім того, зовнішня оборонна лінія доповнювалася частоколом і земляним бруствером, а фортечні мури були оточені ровом.
Через Луару вів 400-метровий міст з 19-ма прольотами різної довжини, перший проліт можна було піднімати ланцюгами. П'ятий проліт спирався своєю підставою на здвоєний острівець, частина якого вище за течією Луари називалася островом Св. Антуана, а та, що розташовувалася нижче — Рибальським островом. На острові була влаштована бастіда, одна з башточок якої примикала майже впритул до каплиці на острові Св. Антуана, інша — до будівлі лепрозорію на Рибальському острові.
Між одинадцятим і дванадцятим прольотами розташовувався викуваний з бронзи хрест — Бель-Круа.
На вісімнадцятому прольоті моста була розміщена Турель (або, як вона частіше позначалося в хроніках того часу, «Турелі» або «Турнель») — фортеця, що складалася з двох великих веж — круглої і прямокутної, а також двох малих, з'єднаних між собою арковим склепінням, причому основа Турелі частково йшла у воду. З обох боків фортецю захищали бульвари — система зовнішніх фортів, яка мала перешкоджати розміщенню артилерії противника на відстані пострілу від міської цитаделі.