Згідно з останнім переписом населення, що відбувся в Чехії у 2021 році, 78068 громадян Чехії вважають себе українцями, або 1,3 % від населення країни. Водночас, статистичні дані міграційних процесів останніх років свідчать про те, що громадян з України в Чехії є найбільшою категорією осіб в Чехії, випереджаючи словацьку, польську та німецьку. За інформацією Управління статистики Чеської Республіки, станом на кінець грудня 2023 року дозволи на проживання в країні мали 574 447 громадян України, що становило 1,1 % від загального числа іноземців в країні та є найвищим показником.
Населення Чехії Населення Чехії становить 10 524 167 чоловік. Основу населення Чехії (89 %) складають етнічні чехи, моравці та сілезці, що розмовляють чеською мовою. Серед іноземців найбільше іммігрантів з України. Всіх громадян Чехії, які вважають себе українцями в країні 78 068. На другому місці знаходяться словаки (107 251), багато з яких після здобуття незалежності Словаччини в 1993 році залишилися в Чехії і складають приблизно 2 % населення. На третьому — громадяни В'єтнаму (58 080). Слідом за ними йдуть громадяни Росії (35 987) і Німеччини (21 216).
Як свідчить статистика, питома вага іноземців у Чехії зростає. Особливо ця тенденція стосується громадян Росії та В'єтнаму. На законних підставах в Чехії станом на 31 грудня 2020 року мешкало 165 654 громадян України. 30 червня 2021 року громадян України, які проживають на території Чехії всього 183250 осіб, з них — 79 506 жінок і 103 744 чоловіків.
Українська національна меншина в Чехії Українська національна меншина в Чехії досить помітно відновлює свою діяльність після Оксамитової революції у 1989 році. Так, в 1991 році на території колишньої Чехословаччини було зафіксовано лише 8 500 громадян України, але вже у жовтні 2009 року Чеський статистичний уряд оприлюднив число 131 481, яке з українців зробило найбільшу групу іноземців у Чехії. 30 % популяції всіх іноземців у Чехії складають громадяни України. Церква та українська мова для українців є об'єднуючим чинником, здебільшого українці підтримують між собою контакти завдяки церкві.
Під час обов'язкового всечеського підрахунку населення у 2021 році 78 068 громадян Чехії в колонці, яку не потрібно було заповнювати, написали що вважають себе українцями. 3 321 058 респондентів залишили колонку національність порожньою.
Українці в Чехословаччині Поза індивідуальними випадками чи невеликими групами українці не поселялися громадами в Чехії до 20 століття. У 19 столітті це були студенти, вояки австрійської армії, урядовці й сезонні робітники. Першу українську організацію в Чехії створили студенти — Українська громада в Празі (1902). На початку першої світової війни у Чехії опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях біля Праги була заснована 1914 українська початкова школа. Найбільшим скупченням цих втікачів був Святобожіцький табір (1917-18, бл. 1200 мешканців); там діяла ґімназія та розгорнулася культурно-освітня праця.
З травня 1919 року почали переходити кордон Чехословаччини вояки УГА, які були інтерновані головним чином в Чехії, зокрема в Німецькому Яблонному, де чеських вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 року зберігся табір українських вояків, туди спроваджувано й рештки з інших таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки творили якийсь час напівлегально Українську бригаду, сподіваючись, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її генерал А. Кравс. У таборах велася інтенсивна культурна праця, існували середні й фахові школи, виходили газети (Український стрілець, Український Скиталець). З весни 1920 чехословацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до роботи відділів, що, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних містах Чехії та Словаччини, а також на Закарпатті.
Інші українці влилися до складу політичної еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де економічні і політичні умови були дуже важкі. В Чехословаччині умови були порівняно найкращі; це була слов'янська країна з демократичним урядом і багатьма прихильними людьми до українців. В Чехословаччині, а головне у Празі постали високі школи та наукові установи: Український Вільний Університет (перенесений з Відня 1921), Український Високий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова (з 1923), Українська Студія Пластичного Мистецтва (заснована 1922), Український Інститут Громадознавства, Українське Історично-Філологічне Товариство (з 1923), Музей Визвольної Боротьби України (заснований 1925), Українська ґімназія в Чехо-Словаччині (1925-45). У 1922 створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах. У цих школах вчилися емігранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття.
Українці за Протекторату Богемії та Моравії та радянської окупації У 30 роках 20 ст. почало збільшуватися число закарпатських українців у Чехословаччині. Це були переважно студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарпатські студенти мали свій Союз Підкарпатських Українських Студентів, а русофіли — "Возрождєніє". Після березня 1939 до чеських земель наплинула політична еміграція з Закарпаття, у тому числі й члени Ради міністрів Карпатської України на чолі з Авґустином Волошиним.
За німецького протекторату Богемія і Моравія на землях Чехії (1939-45) всі проукраїнські, крім лояльних до радянського уряду, установи були ліквідовані, інші аполітичні ледве животіли. Офіційне визнання мало тільки Українське Національне Об'єднання і Українська Громада. З'являвся далі журнал «Пробоєм», почала виходити газета «Наступ» (обоє видань націоналістичні, закриті німцями 1943). До кінця діяли ґімназія в Модржанах, Український Вільний Університет та Український технічно-господарський інститут.
З приходом радянських окупаційних військ у травні 1945 українське організоване життя в Чехословаччині цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Західної Німеччини, згодом до інших європейських країн і за океан. Зате до Чехословаччини прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бригади генерала Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СРСР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах на пограниччі, звідки були виселені етнічні чехи німецької національності. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, головне до міст, робітники, які, як і всі українці в Чехії легко асимілювалися. 1947-48 з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами близько 500 українців у Таховській і Зноймській округах та в місті Хомутові.
Спершу діяло в Празі русофільське студентське об'єднання "Возрождєніе" з його журналом "Костер"; всі українські установи були ліквідовані, (останнім Український Музей 1948) під претекстом "буржуазного націоналізму". Ряд українських діячів заарештовано і декого заслано до СРСР. У 1950 Православна церква в Чехо-Словаччині перебрала греко-католицьку парафію в Празі.
У 1968 відновлено греко-католицьке душпастирство в Празі з обсягом діяльності на всю Чехословаччину, з кількома священиками. Намагання заснувати окрему українську культурну організацію (подібну до Культурного Союзу Українських Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. В той час існують тільки українські гуртки мистецької самодіяльності у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960-70 роках Ф. Приходько та П. Щуровська-Россіневич керували добрим українським мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти.
За переписом населення 1980 подали українську національність в Чехії 15 тисяч осіб; в дійсності чехословаків з українським корінням було значно більше.
Чеські зареєстровані громадські організації зі статусом юридичної особи Станом на грудень 2022 в Чехії не існує жодна українська організація. У зв'язку з численною міграцією українців до Чехії протягом першої десятирічки 2000 значно зросла кількість чеських громадських рухів та об'єднань, які асимілюють іноземців, об'єднують українців і громадян України в Чехії, займаються розвитком української культури (переважно це шароварщина та радянщина), влаштовують акції, протести тощо, або декларують ці цілі у своїх чеськомовних статутах.
Особливо активними проукраїнськими громадськими об'єднаннями під час та після Помаранчевої революції стали представники молодіжного крила Української Ініціативи в Чеській Республіці та члени Форуму Українців в ЧР.
Зосереджені формальні та неформальні об'єднання українців, в основному, у Празі, Брно та Плзні, однак спостерігається активний громадський рух українців і в інших містах: Оломоуці, Хомутові тощо.
Перелік чеських громадських рухів, об'єднань й організацій, які займаються українцями Чехії:
Організації місцевого або регіонального значення
Прага Sdružení Ukrajinců v ČR BEREHYŇA z. s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською Берегиня – товариство українців в Чехії) – об'єднання проводить вистави, концерти, хоровий спів. Керівники: Ірина Коценко та Марія Скиба;
Sdružení Ukrajinců a příznivců Ukrajiny, z. s. – найстарше чеське об'єднання, яке інтегрувало українців до чеського суспільства, займається хоровим співом (хор "sv. Vladimíra", "дуо MarOlja"). Керівник: Олґа Мандова;
Asociace Ukrajinské hromady z. s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською Асоціація української громади) – союз проводив мультикультурні акції, концерти. Керівник: Павло Бубряк;
Ukrajinský národní dům z.s. (офіційна назва українською ГО «Український народний дім»), сторінка: https://web.archive.org/web/20151222154351/http://undcr.jimdo.com/, голова: Володимир Губчук;
Česka asociace ukrajinistů – чеський союз україністів діє при філософічному факультеті Карлового університету в Празі.. Керівник: Тереза Хланьова. Офіційна сторінка: https://ukrajiniste.cz/;
Ukrajinské kulturní a informační centrum – Громадську організацію створено 9 квітня 1996;
Ukrajinské kulturně vzdělávací centrum KROK, z. s. (переклад українською ГО "Український культурно-освітній центр «КРОК») – празька організація формує позашкільні гуртки й інші заходи, цільова аудиторія дошкільнята та молодші класи. Голова: Марія Гаврилюк;
Ukrajinská iniciativa v České republice, z. s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО «Українська ініціатива в Чеській Республіці») – празька організація видає культурно-політичний україномовний часопис «Пороги», проводить виступи та концерти чеського гурту "Іґніс", український бал "Маланка", Дні української культури в Чехії. За межами столиці Чехії, діє їхня регіональна філія з м. Хомутова Дзвони надії (офіційна назва чеською "Ukrajinská iniciativa v ČR, ukrajinská regionální organizace Zvony naděje"), голова Велерій Кулацкий та з м. Тепліц Українська світлиця (офіційна назва чеською "UKRAJINSKÁ SVITLYCJA"). Видання часопису та всі акції об'єднання повністю фінансує Міністерство культури Чеської Республіки. Керівник: Віктор Райчинець. Офіційні сторінки: http://www.ukrajinci.cz;
Ukrajinská tradice v České republice, z. s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО «Українська традиція в Чеській Республіці») – празька організація дублює діяльність Української ініціативи в Чеській Республіці. Голова: Богдан Райчінец;
Misie Ukrajinské Pravoslavné Církve v České republice, z. s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською: ГО "Місія Української Православної Церкви в Чеській Республіці") – голова Олександр Шрамко.
Evropský kongres Ukrajinců, z. s. (неофіційна назва, дослівний переклад українською ГО Європейський конґрес українців; офіційна абревіатура EKU) – празька організація дублює діяльність ГО "Українська традиція в Чеській Республіці". Голова: Богдан Райчінец. Офіційна сторінка: http://europeancongressofukrainians.eu.
Інші міста