Роль кіно в націонал-соціалістичній політиці З 30 січня 1933 року жодна інша галузь промисловості не відчуває такої пильної уваги партії і уряду, як кінематограф. Сам фюрер повторював у бесідах з діячами кінематографу слова про свою прихильність до кіно, свідченням якої є його сприятлива і яскрава натура. При такій любові фюрера і його міністра пропаганди до кінематографу не може здатися дивним, що партія і держава оголосили його народним і культурним надбанням— писав Оскар Кальбус в книзі «Про становлення німецького кіномистецтва».
28 березня 1933 року в готелі «Кайзергоф» міністр пропаганди Йозеф Геббельс вперше виступив перед кінематографістами:Я щасливий, що можу говорити як людина, яка протягом всього свого життя ніколи не цуралась німецького кіно, а, навпаки, завжди була пристрасним шанувальником кіномистецтва і тому має намір вивести це кіномистецтво на рівень, відповідний німецькій силі і німецького генія. Національна революція не обмежилася тільки політикою, вона поширилась на області економіки, культури, внутрішньої і зовнішньої політики, а також на кіно. Кіно може володіти високими художніми перевагами, але з допомогою своїх поганих поглядів зробити згубний вплив, як, наприклад, «Броненосець Потьомкін». Інші фільми, як, наприклад, «Нібелунги», показують, що вплив залежить не від теми самої по собі, а від того способу, за допомогою якого ця тема розкривається.У своїй промові Геббельс також заявив про обов'язки держави приймати регулювальні заходи: «Мистецтво вільне. Втім, воно має звикнути до певних норм».
Організації та установи
Геббельс сам вважав себе «покровителем» німецького кіно. В імперському міністерстві народної освіти і пропаганди був створений «відділ кіно» — до 1938 року «відділ V (кіно)». Притаманна міністерству тенденція розростання його практично не торкнулася: незважаючи на збільшення обсягу роботи у зв'язку з процесом націоналізації кінофірм і початком війни, в ньому протягом 12 років було всього п'ять секторів: «кінематографія і Закон про кіно», «кіноекономіка», «кінематографія за кордоном», «хроніка» та «кінодраматургія», які виконували лише контрольні функції. Додаткові контрольні функції були покладені на імперську кінопалату, членство в якій стало неодмінною умовою роботи в кінематографі.
Принцип націонал-соціалістичної політики в галузі кіно полягав у тому, що з одного боку, вона була тісно пов'язана з «принципом фюрера», а з іншого боку, допускала певні свободи, до тих пір поки кінематографісти дотримувалися наміченої міністерством лінії. Так як керівні функції не були строго визначені, міністерство пропаганди у разі необхідності могло втрутитися в будь-яке питання. Але це траплялося дуже рідко. Кінематографісти до кінця зберігали свою лояльність по відношенню до режиму.
Режим, в свою чергу, не залишився перед ними в боргу. Наприклад, акторам підвищили їх статус у суспільстві. Дрібні отримували соціальний захист у вигляді пенсії, оплачувану відпустку, безкоштовні путівки в будинки відпочинку, а великих акторів приваблювали зірковими гонорарами і декоративними званнями, подарунками та преміями.
Закон про створення тимчасової кінопалати
«Чистка всього кінематографу» розпочалася з прийняттям 28 червня 1933 року «Четвертого розпорядження про демонстрації закордонних кінострічок», згідно з яким неодмінною умовою для роботи в кіно стали німецьке громадянство і німецьке походження.
У ескізі «Розвиток та реорганізація німецької кінопромисловості після 1933 р.» Курт Вольф писав:Зрозуміло, було не дуже легко вихопити кіно з рук у євреїв, що складали в ньому майже 90 %. Бо дещо поспішні дії могли б згубно позначитися на кінопромисловості. Але з творчої сфери євреї повинні були зникнути як можна швидше.За даними Язона, в 1932 році 70 % всі виробничі фірми і 81 % всі прокатні фірми перебували під «неарійським» керівництвом. Вони виробляли 86 % і прокатували 91 % всіх німецьких фільмів. «Диктатура чужих елементів народу» тривала і серед кінематографістів: 45 % всіх авторів, 45 % всіх композиторів і 47 % всіх режисерів були єврейського походження.
14 липня 1933 року уряд Гітлера прийняв «Закон про створення тимчасової кінопалати». Це був перший законодавчий акт націонал-соціалістів в області професійної діяльності.
Як мету тимчасової кінопалати § 1 закону передбачав «уніфікацію німецького кінематографу». § 2 визначав її завдання:Тимчасова кінопалата покликана підтримувати німецький кінематограф в рамках загальної економіки, представляти інтереси окремих груп цієї сфери діяльності між собою, а також по відношенню до Рейху, земель і общин (громадським об'єднанням) і здійснювати справедливий баланс між усіма, що працюють в цій області.Відповідно до § 3 членом кінопалати «повинен бути той, хто професійно або загальнокорисно як підприємець виробляє, продає або показує кінострічки або хто як кінематографіст бере участь у створенні кінострічок. Прийом у кінопалату може бути відхилений, або член може бути виключений, якщо є факти, з яких випливає, що заявник не володіє необхідною надійністю для виконання роботи в кіно». У призначеній Геббельсом кінопалаті, що складалась з трьох членів, увійшли уповноважений міністерства пропаганди і міністерства економіки.
22 липня 1933 року Закон про кіноплату був доповнений «Розпорядження про створення тимчасової кінопалати», в якому вказувалося:За рахунок прийняття в кінопалату прийнятий отримує право займатися кінематографічною діяльністю на території Рейху.§ 3 розпорядження перераховувалися окремі групи, «охоплені» кінопалатою: кіновиробництво (виробництво ігрових, навчальних та рекламних фільмів, робота ательє, виробництво кіноплівки); оброблення кіноплівки (кінокопіювальні фабрики); продаж фільмів (імпорт і експорт); демонстрація фільмів (кінофікація); надання авторських прав у зв'язку з виробництвом, продажем та демонстрацією фільмів; кінематографісти (творчі та інші працівники); кінокредитний банк. § 12 розпорядження свідчило:Громадська демонстрація кінострічки неприпустима, якщо її виробник не може підтвердити членство всіх учасників створення кінострічки.Таким чином той, хто не був членом кінопалати, не міг отримати роботу, а той, хто здавався ненадійним, не міг стати її членом.
Ці заходи націонал-соціалістів призвели до зменшення єврейських кінематографістів з Німеччини.
Перші економічні заходи в галузі кіно
28 березня 1933 року міністр пропаганди Йозеф Геббельс проігнорував прохання представників кіноіндустрії про матеріальну підтримку з боку держави, заявивши, що криза німецького кіно має насамперед «духовний характер», але вже в другій промові 19 травня 1933 року він натякнув на економічні заходи:Можливо, ще протягом цього тижня ми представимо громадськості дуже широко задуманий проект (…) для стимулювання німецької кінопромисловості.Першою конкретною дією міністра пропаганди в області кіно було те, що він вирішив на користь співробітництва з керівними колами німецької економіки. 1 червня 1933 року з ініціативи статс-секретаря міністерства пропаганди д-ра Вальтера Функа, одного з посередників між НСДАП і німецькою індустрією, був заснований «Фільмкредитбанк ГмбХ», призначений для того, щоб…по можливості надавати кредити на фільми, які прокладають нові шляхи (…) особливо в області справді німецького мистецтва.Номінальний капітал банку становив 200 000, а розмір кредитів — 10 000 000 рейхсмарок. Кредити були передбачені в першу чергу для дрібних і середніх виробничих фірм, що мали в своєму розпорядженні, як правило, незначний власний капітал. Уже в 1933 році банк надав 1 828 000 рейхсмарок на виробництво 22 короткометражних і повнометражних фільмів. У 1934 році разом із короткометражними фільмами кредити в розмірі 50 % виробничої вартості отримали 49 ігрових повнометражних фільмів, майже 40 % всіх постановок. Сума кредитів склала 7 613 000 рейхсмарок. У 1935 р. кінокредитний банк брав участь у фінансуванні 65 фільмів, що відповідало 70 % всіх постановок. За даними «Фільм-Курір» від 7 липня 1936 року, становив кредит на загальну суму 15,7 млн рейхсмарок склав 60 % виробничих витрат. У 1937 році зросла тенденція: 82 ігрових фільму, тобто 73 % всіх постановок, отримали кредит на суму в розмірі 21,4 млн рейхсмарок. Це відповідало 60 % загальної виробничої вартості. З 1937 року фінансова підтримка становила в середньому 50 % загальних витрат, що насамперед було пов'язано з початком націоналізацією німецької кіноіндустрії.
9 лютого 1934 року в «Кроль-опері» Геббельс знову виступив перед кінематографістами:Ми майстерно опікали мистецтво і підійшли до художників як художники. Тому сьогодні ми можемо з почуттям глибокого задоволення констатувати: наша робота знайшла прекрасну винагороду в довіру, яку нам було надано з боку німецького світу мистецтва". Під гучні оплески залу міністр заявив, що уряд повинен «відпустити поводи, якщо мова йде про питання художньої та інтуїтивної діяльності. (…) Ми переконані в тому, що кіно є одним з найбільш сучасних і широких засобів впливу на маси. Тому уряд не має права надавати кіно самому собі». З приводу форми, в якій пропаганда повинна втілитися на екрані, міністр заявив: "Ми маємо намір надати німецькому кіно вираз, ми також хочемо, щоб націонал-соціалізм виражався не у виборі, а в трактуванні матеріалу.У той же день міністерство пропаганди виніс на обговорення уряду проект нового Закону про кіно, з яким почалася нова фаза націонал-соціалістичної політики в цій галузі.
Закон про кіно
16 лютого 1934 року на засіданні кабінету був обговорений і прийнятий Закон про кіно. У порівнянні з Законом про кіно від 12 травня 1920 року, який після численних поправок діяв у варіанті від 6 жовтня 1931 року, закон, який набув чинності 1 березня 1934 року, містив ряд істотних змін. У відповідності з ним вводилась попередня цензура всіх ігрових фільмів. Ця задача була покладена на рейхсфільмдраматурга, пост якого Геббельс заснував у своєму міністерстві.Рейхсфільмдраматург має завдання консультувати кіноіндустрію з усіх важливих питань кіновиробництва, перевіряти надані йому сценарії і своєчасно запобігати зверненню до матеріалу, що суперечить духові часу.— повідомляв журнал «Ліхт-Більд-Бюне» від 3 лютого 1934 року. Незважаючи на те що в Законі про кіно Веймарської республіки містилося досить причин для заборони фільму за політичними мотивами, в новий Закон були введені такі поняття, як «націонал-соціалістичне», «моральне» і «художнє» почуття. Тепер причини заборони фільму були виражені таким чином: «Допуск забороняється, якщо перевірка встановить, що демонстрація фільму здатна поставити під загрозу життєво важливі інтереси держави або громадського порядку і безпеки, образити націонал-соціалістичне, моральне або художнє почуття, впливати диким і аморальним чином, поставити під загрозу німецький престиж або відносини Німеччини з іншими державами».