Ісмат Чугтаї (, 15 серпня 1915, Бадаюн, Британська Індія — 24 жовтня 1991, Мумбаї, Індія) — індійська письменниця урду, відома своїм неприборканим духом і запеклою феміністською ідеологією. Її називають великою дамою літератури урду, оскільки вона була одним з чотирьох стовпів сучасної літератури урду (решта троє — Саадат Хасан Манто, Крішан Чандар і Раджиндер Сінх Беді). Вона досліджувала жіночу сексуальність, аристократизм середнього класу країни, що розвивається, та інші конфлікти в сучасній Індії. Її відвертий і суперечливий стиль письма зробили її джерелом натхнення для наступного покоління письменників та інтелігенції.

Біографія Ісмат Чугтаї народилася у місті Бадаюн, що знаходиться у сучасному штаті Уттар-Прадеш, проте виросла, в основному, в Джодхпурі, де її батько працював державним службовцем. Вона була дев'ятою з десяти дітей (шість братів, чотири сестри), і оскільки старші сестри вступили в шлюб, коли Ісмат була дуже юною, її дитинство пройшло в компанії братів. Це фактор, який, в значній мірі, вплинув на відвертість її характеру і письмового стилю. Її брат, Мірза Азім Бег Чугтаї, що був вже сформованим письменником, був її першим учителем і наставником.

Освіту Ісмат отримала у Жіночому коледжі при Алігархському мусульманському університеті. У 1936 році, здобувши ступінь бакалавра, вона взяла участь в першому засіданні Асоціації прогресивних письменників в Лакхнау. Згодом, на додаток до ступеня бакалавра BA, вона отримала ступінь BEd (ступінь бакалавра в галузі освіти), ставши таким чином першою індійською мусульманкою, що отримала обидва ступені.

У 1941 році вона одружилася зі сценаристом і режисером Шахідом Латіфом, який зняв такі фільми, як «Зідді» (1948) і «Арзу» (1950).

Судовий процес, що відбувся у 1945 році, сам по собі привернув велику увагу ЗМІ та громадськості і приніс дуету недобру славу. Чугтай мала кращу репутацію в очах громадськості, заручившись підтримкою таких колег по Руху прогресивних письменників, як Маджнун Горакхпурі та Крішан Чандер. Попри це, вона ненавиділа висвітлення цього інциденту в ЗМІ, яке, на її думку, сильно вплинуло на її подальшу роботу: "[Ліхааф] приніс мені стільки недоброї слави, що я втомилася від життя. Це стало тією палицею, якою мене били, і все, що я писала після цього, було розчавлене під її вагою".

У шлюбі народила двох дочок. Чоловік помер в 1967 році.

Нагороди 1974: Ghalib Award: Terhi LakeerList of winners of Ghalib Award in Urdu, 1976 onwards ghalibinstitute.com 1975: Filmfare Best Story Award: Garam Hawa (з Каїфі Азмі) 1982: Soviet Land Nehru Award 1990 Iqbal Samman (Iqbal Award) Раджастанської академії урду 1989

Літературна діяльність Оповідання Ісмат Чугтаї відображають культурну спадщину регіону, у якому вона жила. Це особливо помітно в її розповіді «Священний обов'язок», де вона має справу із соціальним тиском в Індії, маючи на увазі певні національні, релігійні та культурні традиції.

Чугтаї була ліберальною мусульманкою, чия дочка і племінник були одружені з індуїстами. За її власними словами, вона походила з родини «індуїстів, мусульман і християн, які жили мирно». Вона говорила, що читала не тільки Коран, а й Гіту і Біблію.

У період найбільшого успіху багато її робіт були заборонені в Південній Азії через їх реформістський і феміністський зміст, що заперечував ісламістські консервативні традиції (наприклад, на її думку, що головний убір нікаб пригнічує права жінок і є лише феодальною традицією ). Зараз її книги заборонені в ісламських країнах, таких як Пакистан і Бангладеш, на тій підставі, що її твори, які виступають за реформи в мусульманському суспільстві є «анти-мусульманськими».

«Ліхааф» Найвідомішою розповіддю Чугтаї є «Ліхааф» («Ковдра»), що опублікована в 1942 році в літературному журналі урду Адаб-і-Латіф. Зі звинуваченнями в непристойності авторка була викликана в суд у Лахорі в 1944 році,, адже у творі вона розповідає про гомосексуальність у місті Алігарх. Чугтаї вирішила оскаржити це звинувачення, замість того, щоб вибачатися, і виграла справу в суді. Її адвокат довів, що не було ніяких конкретних посилань на гомоеротизм. Багато гнівних листів були направлені до редакції журналу, що звинувачують оповідання у богохульстві.

Смерть Ісмат Чугтаї померла в Мумбаї 24 жовтня 1991 року і була кремована в крематорії Чанданваді за її власним бажанням.

Фільмографія Junoon– діалоги, акторка Мої Мрії (документальний фільм, 1975) — режисерка Garam Hawa (1973) — авторка сюжету Jawab Ayega (1968) — режисерка Sone Ki Chidia (1958) — сценаристка, продюсерка Faraib (1953) — режисерка Arzoo (1950) — сценаристка, діалоги Ziddi (1948) — авторка сюжету

Примітки

Посилання

Ismat Chughtai (1915—1991), resource page Columbia University Biography and bibliography Ismat Chughtai's Short Stories Book Extract Ismat Chughtai's account of the Lihaaf Trial Journal of Urdu Studies