Акредитація закладу вищої освіти (, від  — «довірчий»)   — процедура державного визнання статусу вищого навчального закладу, що діє в багатьох країнах світу, проте в кожній країні має свої особливості. Акредитація ЗВО у світі У більшості країн світу функції акредитації у сфері вищої освіти здійснює державний орган, як правило, міністерство освіти.Marjorie Peace Lenn, Global Trends in Quality Assurance in Higher Education , World Education News and Reviews, v. 5, no. 2, Spring 1992, pages 1 and 21 У США система забезпечення якості є незалежною від держави та здійснюється приватними акредитаційними агентствами.Marjorie Peace Lenn, Global Trends in Quality Assurance in Higher Education , World Education News and Reviews, v. 5, no. 2, Spring 1992, pages 1 and 21 Канада займає особливу позицію, не допускаючи здійснення акредитації ані державними, ані приватними агентствами, унаслідок чого окремі канадські заклади вищої освіти проходять акредитацію в американських агентствах. Подібна ситуація існує також у Сінгапурі та Макао, які не мають власних організацій із акредитації закладів вищої освіти. Тому деякі заклади цих країн звертаються за акредитацією до іноземних агентств.

Одним із предметів критики системи акредитації вищої освіти є надмірна залежність від оцінювання вхідних показників, таких як тривалість навчання, належна матеріально-технічна база та кваліфікація викладацького складу, порівняно з оцінюванням результатів навчання.

Акредитація ЗВО в Україні В Україні акредитація ЗВО діяла між 1991 до 2014 роками і передбачала присвоєння закладам освіти I–IV рівнів акредитації. Із набранням чинності Законом України «Про вищу освіту» 2014 року чотирирівнева система рівнів акредитації ЗВО втратила чинність, натомість було запроваджено акредитацію освітніх програм. Із 2017 року Законом України «Про освіту» введено добровільну інституційну акредитацію закладів вищої освіти.

Історія В Україні до здобуття незалежності діяла система закладів освіти, яка охоплювала більш ніж 24,5 тис. дошкільних, близько 22 тис. загальноосвітніх, 1246 професійних, 742 середніх спеціальних та 160 ЗВО, аспірантуру та докторантуру з 200 наукових спеціальностей, більш ніж 500 підрозділів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, до 2000 закладів та установ позашкільного навчанняОсвіта в Україні. 1992–1994 рр. (Інформаційно-аналітичний матеріал) / Міністерство освіти України. — Київ, 1995. — 46 с..

На початку 1990-х років після переходу до ринкової економіки в Україні почали масово створюватися недержавні (приватні) заклади освіти, що актуалізувало питання контролю якості вищої освіти. Відтак у 1992 на підставі чинного на той час Закону України "Про освіту" Кабінетом Міністрів було створено Міжгалузеву республіканську акредитаційну комісію, на яку покладалась акредитація закладів освіти. Станом на березень 1994 року діяло понад 600 недержавних вищих навчальних закладівЛист Міносвіти України № 1/9-46 від 15 березня 1994 року на адресу управлінь освітою обласних державних адміністрацій та органів виконавчої влади.,  відтак законодавче унормування діяльності, пов'язаної з наданням освітніх послуг,  посилило вплив держави на освітню сферу через акредитаційні процедуриЗакон України «Про внесення доповнень до статті 4 Закону України "Про підприємництво"» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 51. — Ст. 482.. Концептуальні засади і механізм національної системи акредитації ВНЗ України отримали у 1995 році схвальне сприйняття Празької міжнародної конференції «Приватні заклади освіти» (Прага, 1995). Згодом Європейський Союз підтримав їх розвиток у межах проєкту Tacis «Акредитація закладів освіти України» (1996–1998), який реалізовувало Міністерство освіти України за участю фахівців DAAD та британського Консорціуму з міжнародної діяльності університетів. Вища освіта в Україні: вузи намагаються гарантувати якість освіти. — Frankfurt am Main : журнал «Deutschland: викладка Україна». — Frankfurter, 1997.

У 1996 році Міжгалузеву республіканську акредитаційну комісію реформовано у Державну акредитаційну комісії України (ДАК)Постанова Кабінету Міністрів України «Про ліцензування, атестацію та акредитацію навчальних закладів» від 12 лютого 1996 р. № 200.. Втім, діяльність ДАК зазнавала критики, зокрема С.Свіжевська вказує на домінування державно-адміністративного впливу на акредитацію, бюрократизацію процесів акредитації, закритість і замкненість системи акредитації, дублювання показників, громіздку система документообігуСвіжевська С. Розвиток системи акредитації у вищій освіті України (кінець ХХ–початок ХХІ ст.). Автореф. дис. С.4

У 2015 році функції Державну акредитаційну комісії України було поступово передано щойно створеному Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО)Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» від 15 квітня 2015 р. № 244., яка, на відміну від ДАК не входить до структури МОН, проте положення про акредитацію, розроблені НАЗЯВО, затверджуються МОН. На відміну від ДАК, яка присвоювала закладам вищої освіти I–IV рівні акредитації, НАЗЯВО здійснює акредитацію освітніх програм, а не встановлює рівні акредитації закладів.

Діяльність НАЗЯВО також зазнавала критик - так, на думку зам. міністра освіти А. Вітренка станом на 2021 вартість акредитаційних послуг, що складала 62 тис. грн є завищеною. На думку Л.Макаренко експерти НАЗЯВО змушені суб’єктивно трактувати відповідність освітньої програми стандарту вищої освіти через відсутність у стандартах вишої освіти чітких переліків та обсягів освітніх компонентів.

Завдання та функції акредитації На думку науковцівСупрун В. В. Акредитація вищих навчальних закладів як механізм державного регулювання освітньої діяльності в Україні. — Миколаїв : Вид-во МФ НаУКМА, 2001. — 346 с.Присенко М. О. Акредитація закладів освіти як саморегуляція на загальнонаціональному, регіональному, муніципальному рівнях, безпосередньо в закладах освіти // Тези доповідей наукової конференції «Порівняльний аналіз сучасних систем вищої освіти». — Київ : Вид-во НаУКМА, 1995. — С. 16–18., акредитація ЗВО проводилася задля дотримання освітніми закладами державних стандартів і відповідних до них вимог, стимулювання професійного творчого пошуку педагогічних працівників та формування у громадян усвідомлення в необхідності отримання знань, що відповідають прогнозним викликам ринку праці та індивідуальним потребам.

Головними функціями у тому були визначені:

стратегічна - виведення якості освіти на рівні, які визначаються державними та міжнародними вимогами; практична - визначення рівня надання освітніх послуг і рейтингу ВНЗ системи, що діють в Україні; нормативна - науково-методичне нормативне забезпечення і регламентація акредитаційної експертизи діяльності ВНЗ системи; координуюча - організація діяльності органів акредитаційної експертизи, створення відповідних структурних ланок, визначення напрямів, послідовності і оптимізації процесу акредитації ВНЗ системи на основі демократичних принципів та прозорості; контролююча - визначення стану і тенденцій розвитку освітньої діяльності ВНЗ системи у порівнянні з державними вимогами і прогнозом потреб суспільства в освіті; діагностична - створення і підтримка в актуальному  стані системи стандартів освіти, порівняльних державних показників рейтингової оцінки, банків національних і міжнародних освітянських тестів; синтезуюча - забезпечення узагальнення досвіду провідних ВНЗ системи, науково-педагогічних колективів, окремих працівників освіти та державного управління, створення умов його розповсюдження на систему, забезпечення інтегрованої діяльності ВНЗ системи у вертикальному та горизонтальному рівнях управління; інформаційна - забезпечення інформованості суспільства, працівників сфери державного управління відносно ефективності діяльності і рейтингу закладів освіти, прогнозування та удосконалення спектра напрямів і змісту освітніх послуг.

Термінологія Акредитація закладу вищої освіти — процедура надання закладу вищої освіти певного типу права проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Рівень акредитації — рівень спроможності закладу вищої освіти певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

Акредитований напрям — напрям, за яким заклад вищої освіти певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

Акредитована спеціальність — спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою заклад вищої освіти певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації;

Акредитований заклад вищої освіти — заклад вищої освіти, що визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є акредитованими.

Література Андрусенко С. І., Домніч С. І. Акредитація. Організація та проведення у вищих навчальних закладах України : посібник / Міністерство освіти і науки України. — Київ : КУЕТТ, 2003. — 172 с. — ISBN 966-7737-25-X. Вища освіти в Україні: вузи намагаються гарантувати якість освіти. – Frankfurt am Main.: Журнал “Deutschland: викладка Україна”. – Вид-во Frankfurter. –1997. Є. Красняков. Міжнародні нормативно-правові акти про освіту та їхній вплив на формування державної політики в галузі освіти України. Журавський В. С., Згуровський М. З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. — Київ : Політехніка, 2003. — 200 с. — Бібліогр.: с. 191–192. — ISBN 966-622-146-2. Домніч В. І., Угольніков В. Ю. Методичні рекомендації щодо розробки матеріалів для акредитації спеціальності / уклад. В. І. Домніч, В. Ю. Угольніков. — Київ : ІВЦ «Видавництво "Політехніка"», 2002. — 40 с. Присенко М. О. Зарубіжний досвід і деякі проблемні питання дії акредитаційних процедур та рейтингування вищих навчальних закладів в Україні // Проблеми освіти : наук.-метод. зб. Науково-методичного центру вищої освіти МОН України. — Вип. 45. Болонський процес в Україні. Ч. 2. — Київ : Знання, 2005. — С. 150. — 200 с. — ISBN 966-346-143-8. Присенко М. О. Система акредитації вищих навчальних закладів в Україні: реалії становлення, проблеми дії та розвитку // Проблеми освіти : наук.-метод. зб. Науково-методичного центру вищої освіти МОН України. — Вип. 45. Болонський процес в Україні. Ч. 1. — Київ : Знання, 2005. — С. 125. — 192 с. — ISBN 966-346-126-8. Присенко М. О. Стандартизація вищої освіти: реформи та їх наслідки // Вища школа. — 2016. — № 9. — С. 9–26. — ISSN 1682-2366. Присенко М.О. Акредитація закладів освіти як саморегуляція на загальнонаціональному, регіональному, муніципальному рівнях, безпосередньо в закладах освіти. /М. О. Присенко. – С. 16-18 // Тези доповідей Наукової конференції «Порівняльний аналіз сучасних систем вищої освіти»,. Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. Вид-во НУКМА, – К.:  – 1995. – 43 с. Свіжевська С. А. Розвиток системи акредитації у вищій освіті України (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … канд. пед. наук / наук. кер. В. І. Луговий. — Київ, 2015. — 320 с. Супрун В.В. Акредитація вищих навчальних закладів як механізм державного регулювання освітньої діяльності в Україні. – Миколаїв.: Вид-во МФ НаУКМА. – 2001. – 346 с. Супрун В. В. Акредитація як механізм інноваційного стимулювання підготовки кадрів для ринкової економіки : автореф. дис. … канд. екон. наук : спец. 08.02.02 «Економіка та управління науково-технічним прогресом, інвестиційні та інноваційні процеси». — Донецьк, 1999. — 23 с.