Мико́ла Арсе́нтійович Жукалю́к (нар. 14 травня 1932 року, с. Великий Порськ, Ковельський район, Волинська обл., Україна) — служитель, адміністратор та історик протестантської Церкви адвентистів сьомого дня (АСД), видавець, редактор, журналіст, письменник, суспільний діяч. Член Всесвітньої ради Церкви адвентистів сьомого дня (1979–1994 роки). Перший президент Церкви адвентистів сьомого дня в Україні (1988–1993 роки). Як голова Церкви адвентистів сьомого дня в Україні разом із керівниками інших християнських конфесій брав участь у створенні Українського Біблійного Товариства (1991). Почесний член Центрального Правління Українського Біблійного Товариства. Засновник всеукраїнського видавництва «Джерело життя», його директор і головний редактор (1993–2002). Керівник відділу релігійної свободи і суспільних зв’язків Церкви адвентистів сьомого дня в Україні (1993–2002). Автор і співавтор 15 книг. Головний редактор четвертого новітнього перекладу Біблії українською мовою Рафаїла Турконяка (лютий 2013 — дотепер). Кавалер ордена святого рівноапостольного князя Володимира Великого (УПЦ МП, 1999) та ордена «За заслуги» 3-го ступеня (2003) .

Біографія Микола Арсентійович Жукалюк народився 14 травня 1932 року, с. Великий Порськ, Волинське воєводство Польської республіки (на сьогодні Волинська область, Західна Україна). 1938 рік — пішов у перший клас. 1948 рік — приймає водне хрещення і стає членом Церкви АСД. У 1950–1953 роках — служба в Радянській армії. 1952 рік — закінчує заочне відділення військової кафедри журналістики Ленінградського університету. Березень 1954 року — одружується з Євгенією Воронюк. 1954–1958 роки — служить біблійним працівником у Церкві АСД м. Вінниця. 1955 рік — стає помічником обласного пастора Віктора Комарова по Вінницькій області. Восени 1958 року за рішенням керівництва Церкви в Україні переїздить до м. Тульчина, Віницької обл. для пасторського служіння в с. Клебань і здійснює служіння в чотирьох громадах Черкаської області: Монастирище, Семенівка, Франківка, Пугачівка. 1958 рік — рукопокладений пастором Олександром Парасеєм на служіння пресвітера. 1960 рік — закінчив заочне відділення факультету живопису Московського державного університету мистецтв. Восени 1964 року направлений на служіння у м. Львів. У 1965 році закінчив заочне відділення факультету стенографії Московського державного університету мистецтв. 1965 рік — посвячений на служіння проповідника за участю Павла Мацанова, Петра Сільмана, Дмитра Васюкова, Дмитра Колбача. 1965 рік — стає членом Всеукраїнської ради Церкви АСД. 1965–1973 роки — організовує і провадить у Львові підпільне видавництво, в якому в різний час були задіяні близько 40 друкарок, які розмножували на друкарських машинках християнську літературу. 1973–1975 роки — ув’язнений за релігійну діяльність. Восени 1979 року стає членом виконавчого комітету Генеральної Конференції Церкви адвентистів сьомого дня. 1988–1993 роки — стає першим президентом Церкви АСД в Україні. 1993–2002 роки — створює та очолює християнське видавництво «Джерело життя» та керує відділом релігійної свободи і суспільних зв’язків Церкви адвентистів сьомого дня в Україні. З лютого 2013 року працює над редакцією четвертого новітнього перекладу Біблії українською мовою Рафаїла Турконяка.

Дитинство Микола Жукалюк народився 14 травня 1932 року, в с. Великий Порськ, Волинське воєводство Польської республіки (на сьогодні Волинська область, Західна Україна). Батьки Миколи Жукалюка — православні за віросповіданням, батько співав у церковному хорі та був скрипалем на весіллях. У 1938 році сім’я, досліджуючи Біблію, приєдналася до Церкви адвентистів сьомого дня, прийнявши хрещення шляхом повного занурення у воду.

У чотирирічному віці навчився читати, спочатку польською, а потім українською, і в сім років прочитав Біблію. У школі при польській прокатолицькій, а пізніше — радянській атеїстичній владі, попри покарання з боку вчителів, дотримувався біблійних принципів, зокрема Декалогу (книга Вихід 20) — не відвідував школу по суботах.

Паралельно з навчанням у старших класах середньої школи закінчив шестимісячні курси бухгалтерського обліку та курси тракториста. Батько мав інвалідність, тож Микола як старший син у сім’ї змалечку допомагав батькам по господарству та працював помічником бухгалтера у колгоспі, заробляючи трудодні.

Перші журналістські твори почав писати у сьомому класі (1946 рік) та публікував їх у місцевій Ковельській районній газеті «Радянське село» і всесоюзній газеті «Пионерская правда».

Юність У 16-річному віці (1948 рік) Микола Жукалюк засвідчує свою віру в Ісуса Христа актом хрещення через повне занурення у воду.

Після закінчення школи проходить курси прискореної підготовки сільських кореспондентів, після чого стає студентом заочного відділення журналістики при Луцькому педагогічному інституті з подальшим переводом у Ленінградський державний університет. Тоді ж дописує до газети «Радянська Волинь».

У 1950–1953 роках — служба в Радянській армії. Після закінчення в 1952 році заочного відділення журналістики Ленінградського державного університету поєднує службу в армії з працею військового журналіста в газеті «На страже Родины» Ленінградського військового округу.

В процесі навчання в школі молодшого командного складу артилерійської інструментальної розвідки (АІР) на третій рік служби в армії зробив важливі геодезичні відкриття. Вдосконалив геодезичний прилад, який обчислював дані території, куди потрапляв снаряд. Якщо раніше географічні координати прилад обчислював за 2,5 хв., то після вдосконалення приладу дані можна було отримати за 50 с. За відкриття молодий винахідник отримав державну нагороду — Почесну грамоту ЦК комсомолу, хоча ніколи до лав цієї організації не входив. Начальника школи майора Львова (ім’я з’ясувати поки не вдалося) підвищили у званні до підполковника. Після закінчення школи Миколі Жукалюку надали військове звання старшого сержанта та запросили викладати у школі командного складу АІР, від чого він через релігійно зумовлені пацифістичні переконання відмовився.

Микола Жукалюк брав участь у розмінуванні територій Ленінградської і Новгородської областей, за що отримав посвідчення і медаль учасника бойових дій.

Сім'я У березні 1954 року одружився з Євгенією Йосипівною Воронюк. У подружжя Жукалюк народилися чотири доньки: Надія, Любов, Віра та Наталія.

Ув'язнення за віру 28 листопада 1973 року Микола Жукалюк був затриманий, ув’язнений та засуджений за двома статтями Кримінального Кодексу УРСР: 138 ч. 2 — порушення законодавства про відокремлення Церкви від держави (залучення молоді і дітей до церковного служіння та їхнє християнське виховання) та 148 ч. 2 — заняття забороненим промислом (видавництво і розповсюдження релігійної літератури).

Обшук у його квартирі тривав вісім годин. Слідчі органи вилучили самвидавну літературу та фінансові запаси сім’ї в розмірі 981 руб. Шість місяців тривали допити Миколи Жукалюка працівниками КДБ і утримання в слідчому ізоляторі. 28 червня 1974 року суд виніс вирок — два роки позбавлення волі з відбуванням терміну, що залишився, на будівництві доменної печі на Криворізькому металургійному заводі «Криворіжсталь». Там він отримав травму ноги. Сім місяців тривало лікування, після чого хворий потребував постійного догляду. На прохання рідних комендант табору дозволив в’язню на час реабілітації перебувати на приватній квартирі, яка спочатку була під вартою, а пізніше, коли впевнилися, що ув’язнений не збирається тікати, варта була знята. Ситуація, що склалася, дала можливість Миколі Жукалюку, будучи в’язнем, створювати посібники з вивчення Біблії. У кінці серпня 1975 року Микола Жукалюк був достроково звільнений за клопотанням адміністрації «Криворіжсталі».

Роль у подоланні розколу Адвентистської церкви в СРСР Протягом 1955–1980 років Церква адвентистів сьомого дня на території колишнього СРСР зазнала внутрішньоцерковних розколів.

Пастор Григорій Григор’єв у тяжкий воєнний час духовно підтримував церкву АСД в СРСР. Після війни він створив першу Всесоюзну раду адвентистів сьомого дня (ВРАСД) з п’яти лідерів від різних радянських республік. Після смерті Григорія Григор’єва в 1952 році головою ВРАСД обрали Павла Мацанова. Як член ВРАСД Церкву АСД в Україні очолив Федір Мельник. За релігійні переконання та активну релігійну діяльність Павла Мацанова у допомозі релігійним в’язням, їхнім сім’ям, а також залучення до служіння в Церкві молодих служителів, Рада у справах релігій при Раді Міністрів СРСР наприкінці 1954 року вилучила в нього реєстраційну довідку керівника церковного органу. Тому в 1955 році головою ВРАСДу був обраний Степан Кулижський, а його заступником в Україні — Олександр Парасей. Їх вважали лояльнішими щодо влади, яка забороняла будь-яку місіонерську діяльність, а надто — хрещення молоді, тоді як Павло Мацанов вважав ці форми церковної діяльності пріоритетними.

Більшість служителів Церкви і рядових віруючих сприймали рішення розширеного пленуму ВРАСД щодо зняття Павла Мацанова з посади як незаконне, прийняте під тиском атеїстичної Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР, і продовжували визнавати Мацанова лідером радянських адвентистів. Обидва центри в той час мали паралельні церковні структури і відділи. Конфронтація всередині конфесії була вигідна атеїстичній владі, а агенти КДБ, маскуючись під прибічників «врасдівців» чи «мацанівців», поглиблювали розкол.

За різними оцінками, головними причинами розколу були: штучна ізоляція радянською владою Адвентистської церкви на території СРСР від всесвітнього адвентизму й особисті амбіції окремих адвентистських лідерів.

Духовний центр на чолі з Павлом Мацановим охоплював близько 80% усіх адвентистів СРСР і проводив активну місіонерську діяльність, яка дозволила збільшити кількість членів церкви, зокрема серед молоді, і розширити штат служителів. У 1975 році на чолі ВРАСДу стає Михайло Кулаков, який за дозволом влади невдовзі відвідує ув’язненого Миколу Жукалюка, аби обговорити способи подальших дій. За новим рішенням суду, на чотири місяці раніше Жукалюка визволили. Кулаков і Жукалюк виступили з ініціативою про подолання розколу.

16 грудня 1976 року відбулася перша неофіційна зустріч лідерів двох протидіючих сторін з метою примирення і об’єднання.

Важливу роль у примиренні сторін відіграла Всесвітня організація Церкви АСД — Генеральна Конференція (ГК). У 1978 році в Україну приїхав президент ГК Роберт Пірсон, який закликав керівників різних таборів до взаємного «визнання вини за минуле» та прощення. Після заклику Пірсона постала довга пауза. В цей момент Микола Жукалюк піднявся на кафедру і зізнався в особистій вині за стан церкви, після чого так зробили й інші активісти обох груп.

27 травня 1979 року в м. Тула (Російська Федерація) відбувся з’їзд служителів Адвентистської церкви Російської Федерації, на якому було обрано офіційним керівником Церкви в Росії пастора Михайла Кулакова. Це також полегшило процес примирення, адже розкіл і протистояння всередині Церкви, на думку її лідерів, завдали їй не меншої шкоди, ніж репресії сталінської доби.

Микола Жукалюк і Михайло Кулаков у справі об’єднання Церкви АСД в єдину організацію відіграли у ті часи ведучу роль. Їхню діяльність визнала і Всесвітня Церква АСД, Генеральна Конференція, обравши обох членами Всесвітньої Ради Церкви АСД.

Вони їздили по всіх церквах Радянського Союзу, аби вести перемовини та сприяти об’єднанню розрізнених сторін.

8 червня 1981 році новий керівник ГК Ніл Вільсон заявив, що Генеральна Конференція визнає тільки єдину Церкву, а не протидіючі організації. В той час «тепліли» і релігійні стосунки Церкви з комуністичною владою.

У 1988 році у Києві відбувся офіційний IV з’їзд Церкви адвентистів сьомого дня, на якому Микола Жукалюк був обраний першим керівником (президентом) Церкви адвентистів в Україні за всю її історію. На цій посаді він перебував до 1993 року — виборів керівника Церкви адвентистів сьомого Дня в Україні, процес яких уже не контролювали радянські спецслужби.

Видавництво «Джерело життя»