Ба́лта (, ; , Balta) — місто в Одеській області України, адміністративний центр Балтської міської громади у Подільському районі. Історично місто відноситься до історико-географічної області Поділля. Станом на 01 січня 2025 року в місті Балта проживало 17466 осіб. Населення громади — 32234 особи (дані ГУ статистики в Одеській області станом на 01.01.2025 р.).
Географія Балта розташована на півночі Одеської області, на відстані 218 км на північний захід від Одеси, у долині правої притоки Південного Бугу — річки Кодими, що прорізає південні відроги Волинсько-Подільської височини. Ландшафт — переважно лісостеп. Клімат — помірно континентальний, з доволі м'якою малосніжною зимою.
Історія
Між Річчю Посполитою та Османською імперією
Точна дата першого поселення на території міста невідома. Перші перевірені згадки про існування на цій території невеликого містечка відноситися вже до 1630-х рр. (хоча є думка про існування Балти вже в XV—XVI ст.; зокрема, з 1447 р.). Зібрані наприкінці XVIII ст. матеріали, посилаючись на розповіді місцевих жителів, говорять, що в 1630-х рр., за вказівкою князя Любомирського, було засновано селище, назване Палієвим (Палієвим Озером). Тоді землі по обидва боки річки Кодими були власністю князів Любомирських — одних з найбагатших княжих родів Речі Посполитої.
Після Бучацького договору (1672) межа між Річчю Посполитою та Османською імперією пролягла значно північніше — по р. Саврань. У цей період землі, де зараз місто Балта, були територією так званої Ханської України, складової частини Кримського ханства Османської імперії.
За Карловицькою угодою (1699) частина українських територій, що раніше відійшли до Османської імперії, була повернута Речі Посполитій, і з того часу межа між двома державами в районі нинішньої Балти проходила по річці Кодимі.
Наприкінці 1690-х років на високому лівому березі річки Кодими князь Юзеф (Йосип) Любомирський почав будівництво прикордонної фортеці, названої на його честь Юзефґродом (Юзефградом). Згідно з адміністративним поділом, місто-фортеця Юзефґрод відносилося до Брацлавського воєводства Речі Посполитої.
Тоді ж і на правому березі Кодими біля поселення «Балта» почалося будівництво «османського» прикордонного укріпленого пункту. Виникнення «османської» частини міста (поселення Балта на правому, «ханському» березі Кодими) зазвичай відносять до 1740-х років (згідно з думкою історика Скальковського). Назва ця, за одними джерелами, походить від роду озброєння османської армії типу сокири під назвою «барта», на думку інших — від болотистої місцевості, у районі якої й виникло поселення. У ті часи в «османській» Балті проживала також значна вірменська спільнотаБалтские армяне , очолювана гатманом (головою громади). У 1740—1750-х рр. недалеко від Балти виникають слободи Гольма і Перельоти, що нині є селами Балтського району. «…Мешканці знаходяться під відомством гетьмана Волоського (ханського каймакана), у відкуп якому з них стягується на рік зі всякого прибутку скотинячого і промислового десята частка» — повідомляв сучасник.
Появу цих та інших слобід (Криве Озеро, Голта, Ясеневе, Гидирим, Бобринець — Малий і Великий та інші) пов'язують з подіями в період анексії Правобережної України Російською імперією, внаслідок чого частина місцевого населення переселилася до так званої Очаківської області — «ханської» території між Бугом і Дністром, куди частково входила територія нинішнього Балтського району. Уряд Османської імперії сприяв заселенню цього регіону біженцями з Правобережної України. На перших порах жителі виниклих поселень, так званої «ханської слободи», звільнялися від податків, згодом платили десяту частку своїх доходів. У XVIII ст. населення «Очаківської області», окрім ногайців, складали українці, молдавани, греки, євреї, вірмени, росіяни-старообрядці.
Переселення до цих місць російських старовірів (старообрядців) відбулося наприкінці 17-го та на початку 18-го століть. Старовіри селилися переважно на землях, підвладних османам, а не полякам. Поселення старовірів розміщались на територіях, розташованих на південь від польсько-османського кордону, встановленого Бучацьким договором. На південних прикордонних територіях Речі Посполитої старовіри з'явилися пізніше, після підписання Карловицької угоди (1699 р.). Влада Речі Посполитої не перешкоджала старообрядцям, ставилась до них прихильно.
У 17 і 18 століттях місто, обидві його історичні частини — Балта і Юзефгрод стали жертвою постійних російсько-турецьких і російсько-польських воєн, озброєних повстань і розбійницьких набігів. Особливо напруженим в цьому відношенні видався 1768 рік, на початку березня якого, відступаючи під натиском російських військ до Юзефграда, а потім на османську територію, у фортецю Балту, відступив загін Барських конфедератів — опозиційної конфедерації, проголошеної верхівкою Речі Посполитої, незадоволеною діями свого проросійськи настроєного короля. 5 березня російські війська «ненавмисно» перейшли кордон і увірвалися до «османської» Балти. Уряд Османської імперії поспішив оголосити Російській імперії війну. Імператриця Катерина II запевняла Порту, що не схвалює самочинних дій російських військ, але п'ята за ліком війна між Російською та Османською імперіями таки почалася, оскільки в ній були зацікавлені уряди обох держав.
У цьому ж році, під час повстання гайдамаків («коліївщини»), значна кількість євреїв тікала на правобережжя річки Кодими, за кордон, у Балту, під захист османської влади. Частина з них була наздогнана в степу біля міста (липень 1768-го). Надалі Балта зазнала нападу й пограбування загонами гайдамаків на чолі з сотником Шилом, соратником Максима Залізняка. На довершення усіх незгод, місто «відвідала» епідемія чуми. У 1769 році, з метою спустошення тилу ворога, загін російського воєначальника Прозоровського спалив прикордонне укріплення Балту і навколишні села.
Відродження Юзефграда почалося в 1770-ті роки, коли син князя Станіслава Любомирського ОлександрLubomirscy (02) отримав від батька у своє розпорядження частину маєтків. У 1776 році він сприяв перебудові фортеці; цього року місто отримало магдебурзьке право — особливі правові норми самоврядування. Магдебурзьке право, зокрема, припускало наявність у міста особливого герба «для опечатання справ міських і судових». Право дарувати герб належало монархові — польському королеві. Герби того часу найчастіше мали зображення святих, архітектурних споруд, родових емблем або вензелів. Герб Юзефграда був ініціалами Александра Любомирського на гербовому щиті: «А. L.». Процедура дарування герба відзначалася урочистістю. Місто отримало від монарха — короля Станіслава Августа — особливий документ, що містить опис і малюнок герба, а також текст про призначення його для «опечатання справ міських», і з додаванням «щоб самостійним гербом місто гордилося».
Торгове значення міста в 18 столітті було великим, оскільки Балта розміщувалася на торговій дорозі, що вела з Поділля, Волині, Київщини до берегів Чорного моря. Туди, до причорноморських портових міст Очаків, Хаджибей, тягнулися обози з товарами, перш за все з хлібом. Тоді дорога, котра вела на південь, отримала назву Балтської. Нею користувалися і ногайські татари, що часто відвідували вже тоді знамениті продажем української та ногайської худоби балтський ярмарок, і магнати Речі Посполитої, що мали свої торгові представництва в Хаджибеї, українці, московити, єврейські та вірменські купці. В Юзефгроді офіційною королівською грамотою дозволялось щорічно проводити дві ярмарки: Травневу та Петропавлівську.
У складі Російської імперії
У 1791 році, згідно з Ясським мирним договором, містечко Балта відходить до Російської Імперії, а в 1793 році місто Юзефград (перейменований незабаром в Єленськ) і інші землі князів Любомирських були продані та також увійшли до складу російської держави. Балта ввійшла до складу Єкатеринославського намісництва, а Єленськ — до Вознесенського. У 1797 році Єленськ і Балта були офіційно об'єднані в одне місто під назвою Балта, яке стало центром Балтського повіту Подільської губернії.
У першій половині 19 століття Балта стає одним з найбільших торгових центрів півдня України. Цьому сприяло її вигідне географічне положення на перехресті важливих торгових шляхів з України в Бессарабію, Молдавію, Валахію та до чорноморських портів.
У місті регулярно проходило 6 ярмарків, товарообіг яких швидко зростав: перший — 20 квітня, у день святого Георгія; другий — 29 червня, на свято Петра і Павла; третій — 6 серпня, на Преображення; четвертий — 1 січня, на Василя Великого, і найвідоміший — Троїцький ярмарок (на Трійцю). Торгували пшеницею, худобою, салом, шерстю, шкірою. Троїцький ярмарок знаменитим був, у першу чергу, торгом коней.
На початку 19 століття в Балті існувало 3 православних церкви. Одна з них, Архистратига Михайла, була «повернена» греко-католиками православним, друга — обернена з греко-католицької каплиці в православний храм Різдва пресвятої Богородиці. На лівобережній стороні міста (колишній Юзефгрод), розташовувався костьол св. Станіслава, що існує й досі. У радянські часи він використовувався як склад, спортивна зала, автостанція. В незалежній Україні його повернули у власність католицької громади міста. Біля нього розміщалися добротні будинки, кам'яний палац (раніше належав Любомирським, нині — головний корпус педагогічного училища). За часів Російської імперії у різний період у будівлі палацу були комісаріат, провіантський магазин, казарма, міська управа, жіноча прогімназія. Після встановлення радянської влади в ньому була влаштована місцева філія НКВС. В його підвалах катували і розстрілювали людей.
У першій половині 19 ст. в місті було вже три початкових школи для єврейських дітей, утримуваних коштом єврейської громади. В руській слободі (на так званій «Кацапщині» — кацапами на Поділлі називали старообрядців) діяли старообрядницькі церкви. У місті було багато торгових закладів: на рубежі 18-19 століть у Балті налічувалось 144 лавки, що належали переважно старообрядцям і євреям.
Серед персон духовного звання, що правили в Балті у першій половині 19 ст., особливу популярність здобули балтські священники Феодосій Левіцький і Федір Лісевич, які мали честь бути запрошеними до двору Імператора Олександра І для тлумачення Апокаліпсису.
20 липня 1852 року місту було присвоєно новий герб.
На початку 50-х років 19 століття у місті працювали лікарня, аптека, відкрилося початкове повітове училище з шестирічним курсом навчання, у якому навчалися не тільки хлопчики, а й дівчатка. Була побудована будівля театру, де виступали наїжджі актори. Напередодні реформи 1861 року у Балті працювали 23 невеликих заводи, з них 6 свічних, 8 салотопних, 2 миловарних, пивоварний, 6 цегляних.
1865 року стала до ладу залізниця Одеса — Балта — перша залізниця в підросійській Україні, урочисте відкриття якої відбулося 1865 рокуЮ.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 c. 27. Залізниця зв'язала сільськогосподарські райони Південно-західного краю з Одеським морським портом. З будівництвом дороги значно збільшився товарообіг балтських ярмарків. Залізничну станцію спорудили не в самому місті, яке було в долині річки, а поряд, на рівнині. «Сама станція знаходиться в 8 верстах від міста, навіть не в Подільській, а в Херсонській губернії… Восени та на початку зими, у бруд і ожеледицю по ній рішуче немає проїзду.» — так писав сучасник про станцію і дорогу між нею і самою Балтою. Але до кінця 19 століття сімейство Борисових (зі старообрядців) проклали шосейну дорогу від вулиці Купецької до станції. Дорога ця була платною — спеціальний працівник стягував по 3 копійки за проїзд.