Джо Ко́кер (; справжнє ім'я — Джон Ро́берт Ко́кер, , , Шеффілд, Південний Йоркшир, Британська імперія — , Кроуфорд, Колорадо, США) — англійський співак, який починав як естрадний виконавець під псевдонімом Vance Arnold, потім виконував рок і блюз у пабах як вокаліст команди Grease Band.

Кокер вважався одним із найзнаменитіших вокалістів останнього півстоліття — у 2008 році журнал «Rolling Stone» вписав його на 97 місці до свого списку «100 найвидатніших співаків».

Біографія

Ранні роки Джо Кокер — британець за походженням. Його батьки не стали наполягати на своїй думці про його вищу освіту і після школи Джо вирушив у самостійне плавання, основною своєю роботою визначивши газозварювання, а для душі іноді вечорами граючи в барах. Своїм співочим псевдонімом він вибрав звучне ім'я — Ванс Арнолд, а виконував Джо на цей момент переважно чужі хіти — пісні Рея Чарлза та інших поп-зірок. У 1963 році Джо Кокер та колектив під назвою «The Avengers», який йому акомпанував, виступили на розігріві у «Rolling Stones», які давали концерт в Сіті-холі рідного містечка співака. Виступ був схвально зустрінутий глядачами і Джо, відмовившись від псевдоніма, вирішив далі працювати під своїм ім'ям. Вже наступного року він випустив свій перший сингл — кавер-версію бітлівської «I'll Cry Instead». Команда грала не тільки на території Британської імперії, а й у Франції — на базах ВПС США. Однак у колективу не було майбутнього, відносини в команді незабаром стали напруженими і група розпалася. Згодом Кокер познайомився з Крісом Стейнтоном, одним із найвидатніших світових музикантів на думку співака. Завдяки роботі з продюсером Денні Корделла, який влаштував Кокеру ангажемент у найкращому клубі Лондона під назвою «The Marquee», вже в 1969 році його хіт «A Little Help From My Friends» (новий кавер на «Beatles»), посідає першу сходинку британського хіт-параду. У цьому ж році Джо Кокер дебютував і в США, де і були видані його перші платівки «With a Little Help from My Friends» і «Joe Cocker».

1970-ті У 1970-ті Кокер мав проблеми з репертуаром, в якому переважали переспіви пісень інших виконавців. Крім того, він захопився наркотиками та алкоголем, регулярно з'являючись на сцені в стані легкого підпитку. Внаслідок зловживання алкоголем його колись могутній голос перетворився на гранично хрипкий баритон.

У 1970 році виходить третій альбом Джо Кокера — «Mad Dogs and Englishmen», з яким пройшов його тріумфальний тур 48 містами, проведений всього за 56 днів. Як і попередні два альбоми, цей також став платиновим, принісши співакові не тільки славу, але й перші мільйони. Популярний журнал «Playboy» назвав Джо вокалістом року номер один. У 70-ті роки вийшло кілька його альбомів — «Joe Cocker» (1973), «I Can Stand a Little Rain» (1974), «Jamaica Say You Will» (1975), «Stingray» (1976), «Luxury You Can Afford» (1978), сингли з яких також не раз потрапляли в топи британських і американських хіт-парадів.

1980-ті Це не перешкодило йому в 1982 в дуеті з Ворнсом Дженіфером підкорити американські чарти повільною баладою «Up Where We Belong», за якою появилися інші пісні в аналогічному стилі. Пісня «Up Where We Belong» була номінована на премію «Оскар». Кокер був одним із небагатьох вудстоківських ветеранів, який з успіхом виступив на Woodstock '94.

1990-ті Перший його альбом, випущений в 90-х роках — «Night Calls» (1992) став платиновим у Європі і золотим у США, а головною його родзинкою став хіт «Night Calls», написаний Джеффом Лінном. Наступні його альбоми тих років — «Have a Little Faith», «Organic» та «Across from Midnight», також переважно складаються з каверів до чужих пісень, пройшли практично не поміченими публікою. Великій успіх мали саундтреки до фільмів «Harry and the Hendersons», «Bull Durham», «An Innocent Man» і пісня до фільму «9 1/2 тижнів».

Маловідома пісня Кокера «Woman to Woman» була перероблена реп-продюсером Доктором Дре в суперхіт «California Love», який очолив «Billboard Hot 100» (щотижня публікується американським журналом «Billboard» хіт-парад ста найбільш популярних в США пісень) і був включений до Списку 500 найкращих пісень усіх часів журналу «Rolling Stone».

У жовтні 1999 року брав участь у телешоу італійського співака Адріано Челентано «Francamente me ne infischio».

2000-ні роки

За останнє десятиліття співак випустив три нових студійних альбоми — «No Ordinary World» (2000), «Respect Yourself» (2002) і «Heart & Soul» (2004) і окремий збірник під назвою «Definitive Collection» (2002).

Він часто гастролював зі світовими турами і брав участь у всіляких концертах і церемоніях, наприклад у шоу, проведеному під патронатом королівської сім'ї Великої Британії «Princes Trust Gala», концерті на дні народження президента Нельсона Мандели і навіть на церемонії інавгурації американського президента Джорджа Буша.

Особисте життя Джо Кокер із дружиною Пем жили в невеликому містечку під назвою Крауфорд (Колорадо), де вони вирішили розвивати сімейний бізнес, завівши пекарню, кафе, конференц-зал, супермаркет і декілька крамниць.

В останні роки співак багато хворів. У вересні 2014 року Біллі Джоел зі сцени повідомив, що стан здоров'я Кокера незадовільний. Джо Кокер хворів на рак легень і помер 22 грудня 2014 року.Помер співак Джо Кокер  — BBC Україна

Дискографія

With a Little Help from My Friends (1969) Joe Cocker! (1969) Joe Cocker (1972) I Can Stand a Little Rain (1974) Jamaica Say You Will (1975) Stingray (1976) Luxury You Can Afford (1978) Sheffield Steel (1982) Civilized Man (1984) Cocker (1986) Unchain My Heart (1987) One Night of Sin (1989) Night Calls (1991/US: 1992) Have a Little Faith (1994) Organic (1996) Across from Midnight (1997) No Ordinary World (1999/США: 2000) Respect Yourself (2002) Heart & Soul (2004/США: 2005) Hymn for My Soul (2007/США: 2008) Hard Knocks (2010/США: 2012) Fire It Up (2012)

Концерти в Україні Джо Кокер відвідав Україну в 2002 році. 3 жовтня 2010 року в Києві відбувся концерт на підтримку альбому «Hard Knocks». Ще один виступ в столиці України було організовано 30 травня 2013 року в рамках Fire It Up Tour.

Примітки

Джерела

Joe Cocker: The Authorised Biography by J. P. Bean (2003) ISBN 1-85227-043-8 Guinness Book of British Hit Singles — 16th Edition — ISBN 0-85112-190-X The Guinness Book of 500 Number One Hits — ISBN 0-85112-250-7 Guinness Book of British Hit Albums — 7th Edition — ISBN 0-85112-619-7 Guinness Rockopedia — ISBN 0-85112-072-5 The Great Rock Discography — 5th Edition — ISBN 1-84195-017-3