Цур — український вигук. Уживається у виразах для заборони торкатися або привласнювати що-небудь, робити щось. Також використовується для скріплення домовлення, певної умови, а також для виразу невдоволення, несхвалення, бажання позбутись чогось, або не згадувати щось. Схожі слова з аналогічним ужитком існують в усіх східнослов'янських мовах (, ); від походить також («чорт»).
Походження
Походження вигуку цур (разом з похідними цуратися, цурати) неясне, припускається зв'язок зі словом цурка, що може означати, по-перше, палицю для відганяння нечистої сили, по-друге — дерев'яне зображення бога-предка. У цьому разі вигуки цур, цур-цура є закликанням до цього духа. Порівнювали з цим вигуком і слово пращур, а також чорт. Д. К. Зеленін і О. Б. Страхов зіставляли його з («пан», «господь»), вважаючи, що первісно воно означало «Господи!», «Боронь Боже!». Менш ймовірні гіпотези про запозичення аналогічного з («тримай», «спиняй», «стій»), з дав.-сканд. Tyr («Тор», «бог війни»).
На думку М. І. Толстого, слова цур, чур пов'язані з фалічною символікоюТолстой Н. И. Русск. чур и чушь // International Journal of Slavic Linguistics and Poetics, 1985, № XXXI—XXXII. — С. 431—437.. Надалі гіпотеза підтвердилася новими фактами і досі є актуальноюДуличенко А. Д. Ещё раз о русском чуре // Филологические записки, 1994, № 3. — С. 125—127.
Вислови
Цур йому, пек! А цур тобі на язик! Цур на Вас! Цур мене, цур! Хай йому цур! Цур моє Цур дурня та (й, і) масла грудка — уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь Цур їм, пек, осина! - вживається у значенні "Чорт із ними"
Примітки
Посилання