Піри́т — () мінерал, сульфід заліза, персульфід заліза координаційної будови, хімічного складу FeS2 (46,6 % Fe, 53,4 % S). Часто у піриті наявні домішки Co, Ni, As, Cu, Au, Se і інших хімічних елементів.
Синоніми: сірчаний колчедан, залізний колчедан, купоросний колчедан, камінь інкський, руда залізна печінкова.
Походження назви Назва «пірит» грецького походження й перекладається як «вогняний камінь», що пов'язано з властивістю піриту давати іскри при ударі.
Серед знахідок:
Печера Фогельгерд біля Нідерштоцінгена (Баден-Вюртемберг) у Німеччині грот біля Ле Езі-де-Тайак-Сірей Гранд-Абрі біля Лосселя у французькому департаменті Дордонь Grotte du Bois Laiterie в комуні Профондевіль Trou de Chaleux біля Hulsonniaux (муніципалітет Houyet) у Бельгії, датований верхнім палеолітом Тру-аль-Вессе в бельгійській комуні Модаве, що датується мезолітом Робенхаузен, Фельдмейлен-Фордерфельд і Воллісхофен-Хаумессер (кантон Цюрих) Muntelier (кантон Фрібург) Лак де Шален (департамент Юра) поблизу Gisement des Baigneurs в комуні Шаравін (департамент Ізер) поблизу Бегер-Гоаленек на півострові Кіберон (департамент Морбіан) у Франції, датований Неоліт.
Однак у давнину термін «пірити» охоплював не лише мінерал, відомий сьогодні як пірит, але й інші камені, що «містять вогонь». Наприклад, у 36-му томі своєї «Природної історії» Пліній описав два типи металевого піриту, сріблястого та золотистого кольору, з кіпрських копалень. Вважається, що золотистий пірит — це сучасний пірит (можливо, включаючи халькопірит), а сріблястий пірит — це ще один, поки що неідентифікований, сульфід.
Розмовна назва «золото дурня» походить від давньоверхньонімецького слова kazzūngold, що означає «золотисто-жовта вишнева смола». Цей термін з'явився в рукописах ще в 12 столітті, передаючи ідею чогось фальшивого або підробленого (на відміну від справжнього золота). Хоча термін «золото дурня» найчастіше використовується у зв'язку зі слюдою загалом або вивітреним біотитом зокрема, він також використовується для позначення піриту.
В англійській мові пірит називають «золотом дурня». Цей термін також зустрічається в німецькій мові, але набагато рідше. Можливо, він був запозичений з англійської. Це зовсім інша назва, ніж латунь, яку називають мішурою.
Довгий час пірит і марказит вважалися одним і тим самим мінералом (іноді в різних формах); обидва часто називалися в літературі піритом або залізним піритом, а також марказитом,[7.1] і марказит залишався загальною назвою до 18-го та 19-го століть. Лише у 1845 році Вільгельм фон Хайдінгер уточнив, що залізний пірит насправді складається з двох різних, хоча й дуже схожих, мінералів, назвавши гексаедричний (кубічний) піритом, а призматичний (ромбічний) марказитом.
Оскільки пірит був відомий і визнаний як окремий мінеральний вид задовго до заснування Міжнародної мінералогічної асоціації (IMA), її Комісія з нових мінералів, номенклатури та класифікації (CNMNC) прийняла це позначення та називає пірит так званим мінералом, що отримав визнання.
Опис мінералу
Парамагнетик, термоелектричний. Твердість за шкалою Мооса 6–6,5 (зменшується при підвищенні змісту Ni); густина 4,9–5,2 г/см³, температура плавлення 1177–1188 °C . Колір світлий, латунно-жовтий. Блиск металевий. Риса бурувата, зеленувато-чорна. Не розчиняється у воді. Деякі різновиди піриту мають детекторні властивості. Хімічна формула: FeS2. Містить (%): Fe — 46,55; S — 53,45. Домішки: Co, Au, As, Te, Se, Cr, V.
Мінерал має дидодекаедричний вид кубічної сингонії із кубічною гранецентрованою ґраткою Браве, утворюючи кубічні, пентагондодекаедрічні і рідше октаедрічні кристали. Але поширений найчастіше у вигляді суцільних зернистих мас. Утворює суцільні зернисті скупчення (колчеданні поклади), кулясті, ниркоподібні і променисто-концентричні агрегати, а також вкрапленики у різних породах. Це — один з найпоширеніших сульфідів осадових і гідротермальних родовищ. Утворюється також при магматичних і контактово-метасоматичних процесах. Окиснюючись, переходить у сульфати заліза. Кінцевий продукт цього процесу — лімоніт. Часто утворює псевдоморфози по органічних рештках, а також по різних мінералах: піротину, магнетиту, гематиту та ін.
Пірит є сировиною для одержання сірчаної кислоти, міді, цинку тощо. Він — один з головних компонентів сірчаних руд. Головне джерело отримання кобальту (Со-пірити), великою мірою — золота, селену і талію. Частково пірит використовують для отримання міді та одержання сірки. Відходи мають попит у металургійній промисловості. Здатність піриту до швидкого окиснення надає шкідливих якостей породам, що вміщують цей мінерал, при використанні їх у будівництві. Основний метод збагачення — флотація. Красиві кристали і друзи піриту — цінний колекційний матеріал.
Формальність ступеня окиснення З точки зору неорганічної хімії, яка визначає ступінь окиснення кожного атома, формулу піриту найкраще записати як . Цей формалізм показує, що атоми сірки у піріті знаходяться в парах –S—S–. Ці одиниці персульфідів в піриті можна розглядати як отримані від персульфіда водню (хімічна формула , структурна H—S—S—H). Таким чином пірит слід було б більш правильно називати , а не дисульфід заліза. На відміну від цього випадку, наприклад, в молібденіті (MoS2) сірка представлена ізольованими атомами S2−. Отже, заряд молібдену дорівнює 4+: . Мінеральний арсенопірит має хімічну (і структурну) формулу — FeAsS. У той час як у піриту 2 атома сірки: , арсенопірит має лише один атом, формально отриманий від H2AsSH (аналога гідроксиламіну ). Аналіз класичного ступеня окиснення іноді рекомендують описувати, спираючись на формулу арсенопірита: . Імовірнішою можна вважати валентну структуру (також як льолінгіт ).
Поширення
Пірит — один з найпоширеніших в земній корі сульфідів. Великі його поклади зосереджені в родовищах гідротермального походження, колчеданових покладах, осадових і метаморфічних породах. Крім того пірит в невеликих кількостях утворюється в магматичних процесах. В осадових породах пірит утворюється в закритих морських басейнах, подібних до Чорного моря, в результаті зв'язування залізом розчиненого в осаді сірководню.
Основні знахідки:
ФРН Мегген (Вестфалія), Вальдзассен (Баварія), Раммельсберґ, Ельбінгероде (Гарц);
США Прінс-Вільям, Луїза, Пуласкі (шт. Вірджинія);
Іспанія Хуельва, Пенья-дель-Гчерво, Санто Домінго, Тарсіс і Боргос (Ріо-Тінто);
Норвегія Сулітельма, Рьорус і Льоккен;
Швеція Фалун;
Франція Сен-Бель (Рона);
РФ Урал, Алтай;
Казахстан;
Україна (Карпати, Донбас, УЩ);
Італія;
Кіпр;
Канада;
Японія
та в багатьох ін. країнах світу.
Застосування Використовували у кресалах. Лише в середині першого тисячоліття до н. е. кельти замінили пірит осталеним залізом, і в такому вигляді кресало проіснувало до винаходу сірників (1827 р.).
Завдяки властивості давати іскри при ударі, мінерал використовували в колісцевих замках перших рушниць і пістолетів (пара сталь-пірит).
Згадується в книзі Феофана Прокоповича «Про досконалі змішані неживі тіла — метали, камені та інші» (курс лекцій у Києво-Могилянській академії, 1705–1709 рр.).
Пірит є сировиною для отримання сірчаної кислоти, сірки і залізного купоросу, але останнім часом рідко використовують для цих цілей. У величезних обсягах він витягується при розробці гідротермальних родовищ міді, свинцю, цинку, олова і інших кольорових металів. Але переробка піриту в корисні компоненти зазвичай виявляється економічно невигідною, і його відправляють у відвали.
Різновиди Розрізняють: Аргентопірит Пірит арсено-нікелевий (хлоантит), Пірит бісмутистий (різновид піриту з незначним вмістом бісмуту), Пірит водний (марказит), Пірит волосистий (мілерит або марказит), Пірит гребінчастий (марказит гребінчастий), Пірит залізистий (марказит), Пірит залізний (зайва назва піриту), Пірит залізний білий (марказит), Пірит кобальтистий (різновид піриту, який містить до 14 % Со), Пірит кобальт-нікелевий (бравоїт), Пірит кобальтисто-нікелистий (різновид П., який містить Со і 2–3 % Ni), Пірит магнітний (піротин), Пірит манґанистий (різновид піриту, який містить до 4 % Mn), Пірит арсеновий або арсенистий (різновид піриту, який містить до 1,7 % As), Пірит арсенистий призматичний (льолінгіт), Пірит арсено-нікелистий (хлоантит), Пірит мідистий (суміш піриту з халькопіритом), Пірит мідний (халькопірит), Пірит нікелево-залізний (бравоїт), Пірит нікелистий (різновид піриту, який містить до 16 % Ni), Пірит нікель-свинцевий (маловивчений мінерал, можливо суміш блокіту, (Ni, Cu)Se2 з клаусталітом, PbSe), Пірит олов'яний (станін), Пірит печінковий (псевдоморфоза марказиту або піриту по піротину), Пірит списоподібний (марказит), Пірит стибієвий (різновид піриту, який містить Sb), а також: піритогеліт (від «пірит» і «гель» — мельниковіт), піритоедр (кристалічна форма піриту), піритоламприт (суміш арсенопіриту з льолінгітом і дискразитом, Ag3Sb).
Див. також Список мінералів Піритизація
Примітки
Література
Hurlbut, Cornelius S.; Klein, Cornelis, 1985, Manual of Mineralogy, 20th ed., John Wiley and Sons, New York, p 285—286, ISBN 0-471-80580-7
Посилання Mineral galleries Пірит в базі webmineral.com Mindat Пірит — каталог мінералів