О́сип (Йосип) Іванович Навро́цький (24 березня 1890 с. Голгоча, Підгаєцький район, Тернопільська область — 6 серпня 1972, Вінніпег, Канада) — український військовий, громадський і політичний діяч часів Австро-Угорщини. Під час навчання у Львівському університету, брав активну участь в українському громадському русі, через що за участь у студентському виступі 1910 заарештований австрійською жандармерією і відданий під суд. Співзасновник і перший голова Українського студентського союзу (1912–1913), член його виділу (1913–1914); член головної управи Української радикальної партії (УРП).

З початком Першої світової війни вступив до Легіону УСС, де дослужився до звання хорунжого. У вересні 1916 потрапив у російський полон, з якого повернувся на початку 1918. Після завершення Першої світової та початку польському-української війни, продовжив службу у складі УГА, де за час служби займав низку високих військових посад: інтендант 2-ї (Коломийської) бригади, від січня 1920— заступник інтенданта 3-го корпусу УГА. Так само продовжував воювати у складу Армії УНР, де займав посаду інтенданта 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.

В повоєнні часи, продовжив політичну діяльність на Галичині, де став співзасновником і першою головою начальної колегії УВО, а також генеральним секретарем, пізніше заступником генерального секретаря Української соціалістично-радикальної партії. Працював помічником адвоката у Львові, згодом редактором в управі видавництва «Червона калина». Видавав і редагував журнал «Каменярі», входив до головних виділів товариств «Просвіта» і «Рідна школа». Після утворення Дивізії СС «Галичина» під час німецько-радянської війни, у травні 1943 став начальником канцелярії Військової управи, що займалася набором у дивізію.

Після завершення війни, емігрував до Канади, де став активним діячем української діаспори, а також керівником канцелярії Конґресу українців Канади, членом управи Братства УСС і Об’єднання бувших вояків українців Америки та головою Музейної комісії УВАН.

Автор праць і спогадів з історії Українських січових стрільців, Української військової організації та українських визвольних змагань XX століття.

Життєпис

Австрійський період Народився 24 березня 1890 року в селі Голгоча (нині Тернопільського району Тернопільської області) у родині священника Івана та Марії Навроцьких.

Батько народився 1851 року в сім’ї священника – отця Андрія, який був парохом села Голгоча. Навроцький був членом Товариства св. Апостола Павла (1896–1897 рр.), спізасновником у села Голгоча товариства “Просвіта” (1896), катехитом при нормальній школі у Бережанах. Від 1882 року – сотрудник (помічник священника) при церкві Різдва Христового у міста Тернополі, від 1914-го – член Повітової ради у Бережанах. Помер отець Іван 19 березня 1921 року.

Початкову освіту здобув удома, після чого навчався в Бережанській гімназії, яку закінчив 1908 року. Того ж року вступив на правничий факультет Львівського університету. Уже в студентські роки активно долучився до українського національного руху, був одним із лідерів молодіжного середовища.

У 1910 році за участь у студентських протестах за створення українського університету у Львові був заарештований австрійською владою та постав перед судом у відомому процесі українських студентів. Після звільнення продовжив юридичні студії у Ягеллонському університеті в Кракові.

У 1912 році став одним із засновників Українського студентського союзу і був обраний його першим головою. Очолював організацію у 1912—1913 роках, а в 1913—1914 роках залишався членом її проводу.

Одночасно активно працював в Українській радикальній партії, входив до складу її Головної управи, брав участь в організації українського студентського та громадського життя в Галичині.

В лавах УСС З початком Першої світової війни добровольцем вступив до Легіону Українських січових стрільців. Брав участь у бойових діях на фронті, служив у старшинському складі легіону.

У вересні 1916 року потрапив у російський полон, де перебував понад рік.

Лише на початку 1918 року повернувся до Галичини, діставшись через Норвегію та Німеччину.

Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки вступив до лав Української Галицької Армії. Виконував відповідальні адміністративно-господарські функції: був інтендантом 2-ї Коломийської бригади, а від січня 1920 року — заступником інтенданта 3-го корпусу УГА.

Після переходу частини Галицької армії до Армії УНР влітку 1920 року обійняв посаду інтенданта 5-ї Херсонської дивізії, відповідаючи за матеріальне забезпечення військових частин у складних умовах завершального етапу визвольних змагань.

Міжвоєнна доба У 1920 році став одним зі співзасновників Української військової організації (УВО) та її першим головою — очолив Начальну колегію організації, заклавши основи її структури й діяльності.

Уже восени 1921 року польська поліція заарештувала його у зв'язку зі справою про замах на Юзефа Пілсудського. Попри відсутність доведених обвинувачень, він тривалий час перебував під слідством.

У жовтні 1922 року був заарештований повторно у справі про вбивство Сидора Твердохліба. Лише в травні 1923 року вийшов на волю.

Після звільнення повернувся до громадсько-політичної праці.

Від 1920 року працював генеральним секретарем Української радикальної партії, а після її реорганізації в Українську соціалістично-радикальну партію став заступником генерального секретаря.

У 1934 році залишив партію через ідейні та організаційні розбіжності. Паралельно працював помічником адвоката у Львові, був членом-засновником видавництва «Червона калина», входив до його управи та певний час виконував обов'язки редактора.

Від 1932 року видавав і редагував журнал «Каменярі». Також входив до керівних органів товариств «Просвіта» і «Рідна школа», був активним діячем українського культурно-освітнього життя.

Важливе місце у його громадській діяльності займав розвиток українського спорту. У 1926 році став співзасновником і першим головою Українського спортового союзу в Галичині, який координував діяльність українських спортивних товариств міжвоєнного часу.

Друга світова війна Після початку Другої світової війни наприкінці 1939 року перебував на території окупованої німцями Польщі.

У 1940—1942 роках очолював філію Українського центрального комітету в Криниці.

У травні 1943 року став начальником канцелярії Військової управи, яка організовувала набір добровольців до дивізії «Галичина», а від осені 1944 року керував її берлінською станицею, займаючись адміністративною та організаційною роботою.

В еміграції У 1948 році емігрував до Канади й оселився у Вінніпегу. Певний час працював на виробництві, водночас активно включившись у життя української громади.

До 1964 року очолював канцелярію Конґресу українців Канади, входив до керівництва Братства Українських Січових Стрільців та Об'єднання бувших вояків українців Америки.

У 1970 році був обраний головою Музейної комісії Української вільної академії наук, яка займалася створенням і впорядкуванням Українського військово-історичного музею.

Останні роки життя присвятив громадській, меморіальній та історико-публіцистичній діяльності. Оприлюднив низку праць і спогадів про історію Українських січових стрільців, Української військової організації та визвольних змагань 1917—1921 років, які стали важливим джерелом для дослідників українського військового руху.

Помер 06 серпня 1972 року у Вінніпезі, де й був похований.

Творча спадщина Осип Навроцький є автором низки історико-мемуарних праць, присвячених Українським січовим стрільцям, Українській військовій організації (УВО), постатям Євгена Коновальця та Андрія Мельника, а також проблемам українського визвольного руху першої половини XX століття. Його спогади ґрунтуються на власному досвіді учасника визвольних змагань і становлять важливе джерело з історії УСС, УГА та УВО.

Праці «Українська Військова Організація. Організаційні початки і створення Начальної Колеґії УВО» // ''Голос комбатанта''. 1961. Ч. 9. «Полковник Євген Коновалець (Формування його індивідуальности в передісторії і в початках Української Військової Організації)» // ''Срібна сурма: Статті й матеріяли до діяння УВО''. Збірник 2. Торонто, 1964. «З Андрієм Мельником у стрілецьких окопах» // ''Новий шлях''. 1964. Ч. 50. «Українське село і Українські Січові Стрільці» // ''За волю України: Історичний збірник УСС''. Нью-Йорк, 1967. «УВО, політичні партії і диктатура ЗОУНР та уряд УНР» // ''Євген Коновалець та його доба''. Мюнхен, 1974.

Див. також Кароль Навроцький

Примітки

Джерела Мірчук П. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1008 с. — ISBN 966-410-001-3.

Посилання О. Навроцький. Початки УВО у Львові