Римський скульптурний портрет — один із найзначніших періодів у розвитку світового портрета, що охоплює приблизно п'ять століть (I ст. до н. е. — IV ст. н. е.), надзвичайно багатий реалізмом і прагненням передати характер зображеного; у давньоримському образотворчому мистецтві за своєю якістю займає одне з перших місць серед інших жанрів.

Відрізняється значною кількістю пам'яток, що дійшли до нас, які крім художньої мають значну історичну цінність, бо доповнюють письмові джерела, демонструючи нам особи учасників важливих історичних подій. На думку дослідників, цей період заклав основи подальшого розвитку європейського реалістичного портрета Бритова Н. Н., Лосева Н. М., Сидорова Н. А. Римский скульптурный портрет, 1975. Переважна кількість зображень виконані в мармурі, зустрічаються і бронзові зображення, що дійшли в меншій кількості. Хоча багато римських портретів ідентифіковані з конкретними особистостями або прямо мають напис, що вказує на те, хто послужив їм моделлю, жодного імені римського портретиста не збереглося.

Історія

Етруський портрет

Важливий внесок у розвиток римського портрета зробило мистецтво їх найближчих сусідів і попередників. Хоча точних відомостей про релігію етрусків не збереглося, але зразки предметів їх похоронного культу свідчать про інтерес до передачі портретної схожості. Швидше за все, як і єгиптяни, вони дотримувалися ідеї збереження зовнішнього вигляду померлого, можливо, як запоруки його потойбічного безсмертя.

Найзнаменитішими подібними творами є теракотові етруські саркофаги; але їм передували бронзові і глиняні урни, а з VII ст. до н. е. канопи, чиї навершя виконувалися у формі людської голови (наприклад, канопи з Кьюзі, Четона, Солайі), а ручки виконувалися у формі людських рук. Вже в VIII—VII століттях до н. е. кришки урн прикрашалися масками, які схематично і примітивно передавали людське обличчя. Волосся передавалося прямими лініями, прокресленими в глині, риси обличчя великі і грубуваті, великий ніс і щільно стиснутий рот з вузькими губами.

Саркофаги, що з'являються з VI століття до н. е., як правило, зображували покійного ще живим, він напівлежав на ложі в позі бенкетуючого, спершись на подушку і поглядав на глядача; на обличчі активна міміка, часто посмішка. Може зображати як одного покійного, так і парні подружні портрети (наприклад, Саркофаг Ларт Сейанті з Кьюзі; Саркофаг подружжя з некрополя Бандітачча (Черветрі), музей Вілли Джулія). Безсумнівно, на цю скульптуру мало великий вплив грецьке архаїчне мистецтво, але пози і жести етрусків вільніші і менш канонічні.

На відміну від поховальних пам'яток, зразків монументальної етруської скульптури до нас дійшло набагато менше. В їх число входять бронзова голова хлопчика (к. IV — п. III ст. до н. е., Флоренція, Археологічний музей). Іншим, більш відомим твором, є бронзова «Голова Брута» (1-а пол. III ст. до н. е., Капітолійські музеї, Палац Консерваторів, Зал тріумфів, Рим) з інкрустованими очима, який вважається роботою етруського майстра. У подібних роботах безсумнівний зв'язок із грецькими портретами ранньоелліністичного часу. Варто також згадати бронзову голову з Бовіанум Ветус в Самніуме (III ст. до н. е., Національна бібліотека, Париж), бронзову голову юнака з Ф'єзоле (II ст. До н. Е., Лувр).

Також з кінця IV століття до н. е. поширюються вотивні голови, зроблені з глини, які є більш масовими творами, без тонкого опрацювання (голова юнака з Лаціума, к. III століття до н. е., Мюнхен).

Твори IV—II століть до н. е. показують зростання елементів конкретизації та індивідуалізації зовнішнього вигляду людей. Використовується усталена іконографія зображень саркофагів, але особи наповнюються новою глибиною (саркофаг початку I століття до н. е. з Вольтерри). Цей же період характеризується втратою етрусками самостійності та підкорення їх Римом.

Так звана «Статуя Авла Метелла» (Arringatore, Оратор; біля 100 р. до н. е.. Археологічний музей, Флоренція) завершує ряд етруських портретів і відкриває ряд римських, одночасно належачи обом культурам. Вона зображує політичного діяча (магістрату), одягненого в тогу і стоїть у класичній позі оратора; напис на облямівці шати вказує, що статуя споруджена в честь Авла Метелла. «Прозаїчна точність відтворення натури — характерна особливість ранньоримського портрета — виявляється тут вперше з такою відвертістю і ясністю» — вказує Н. А. Сидорова.

Портрети епохи Республіки

Римський скульптурний портрет як самостійне і своєрідне мистецьке явище чітко простежується з початку I століття до н. е. — Періоду Римської Республіки До цього часу Стародавній Рим остаточно зміцнився як могутня держава. Незважаючи на те, що хронологічно цей період починається з VI ст. до н. е., при розгляді портретного мистецтва можливо оперувати тільки пам'ятниками починаючи з I ст. до н. е., тому що ранніх творів не збереглося, та й пізніші вкрай нечисленні в порівнянні з роботами періоду Імперії.

Характерна риса портретів цього періоду — крайній натуралізм і правдоподібність у передачі рис обличчя, що відрізняє конкретну особистість від будь-якої іншої людини. Ці тенденції сягають етруського мистецтва. Важливою причиною того, що ці аспекти пізніше посилилися, став переломний період римської історії, коли окремі персони стали відігравати значну роль, а Республіка змінилася диктатурою. Веризм — термін, який вживають щодо реалізму, що переходить у натуралізм, властивого римським портретам кінця Республіки (1-а пол. і сер. I ст. до н. е.). Це максимальний сплеск натуралізму в римському портреті; численні правдиві портрети людей похилого віку, часто потворних (на їх основі склалася теорія про походження портрета від воскових масок померлих предків).

Характерні психологічні риси портрета періоду Республіки: «зовнішня схожість статуї з оригіналом і особлива внутрішня налаштованість, яка зближує всі образи, робила їх схожими один на одного, а також замкнутість, самостійність і заглибленість у світ особистих почуттів і переживань»Г. Соколов. Искусство Древнего Рима.

Проте, стиль портрета I століття до н. е. ще не став однорідним, відбувалися пошуки. Деякі дослідники виділили значну кількість різних груп і напрямків (до 20); але більш традиційним є поділ на дві основні лінії:

Приклад еллінізуючого напрямку: голова старого, т. Н. «Портрет Катона Старшого» (Patrizio Torlonia, голова № 535), ок. 80 р. До н. е. е. Рим, музей Торлонія

Староримське (верістічесне) — продовження традицій етруської і раннєіталійскої пластики, з максимальною точністю візуальних рис (приклади: похоронна скульптура — надгробні статуї і рельєфи з бюстами покійних в нішах; іконографія тогатуса. Сухий, лінійно-графічний стиль.

Еллінізуюче — в період пізньої Республіки (з 1-й пол. I ст. до н. е.). Портрет починає відчувати вплив грецького елліністичного мистецтва. Від цього в ньому з'являється інтерес до внутрішнього світу людини. Живописно-патетичний стиль, що цікавить більш культурні шари. Більш складна техніка — майстерність обробки мармуру, блискуче живописне ліплення форм.

Потім, в 60-х роках до н. е. обидві лінії зливаються, причому стара риса — максимальна точність, зберігається. Ця об'єктивність у передачі точності — характерна риса римського портрета, яка зберігатиметься в ньому до кінця. Портрет починає відчувати вплив грецького елліністичного мистецтва, і від цього в ньому з'являється інтерес до внутрішнього світу людини, в той час як стара риса — максимальна точність, зберігається. Ця об'єктивність у передачі точності — характерна риса римського портрета, яка зберігатиметься в ньому до кінця.

Портрет епохи Імперії

Портрети епохи Августа

Час правління імператора Октавіана Августа стало золотим століттям римської культури. Важливим аспектом, що вплинув на становлення римського мистецтва цього періоду, стало грецьке мистецтво класичного періоду, чиї строгі форми відповідали створенню величної імперії.

Скульптура цього періоду — августовський класицизм — характеризується простотою і ясністю побудови, строгістю, стриманістю, чіткістю форм і прагненням до узагальнення, які поєднуються з традиційним прагненням до документальної точності. Особливо яскраві приклади — придворний офіційний портрет (Август і його родина), де видно відхід від еллінізму (що існував в республіканському портреті) і проявляється інтерес до більш раннього класичного мистецтва V—IV ст. до н. е.

Жіночий портрет отримує більш самостійне значення, ніж раніше. За часів правління Августа вперше з'являються дитячі портрети. Крім офіційного класичного портрета зберігалася лінія і з більш реалістичної подачею (наприклад, портрет Агріппи). З усіх видів римського скульптурного портрета найконсервативнішими були зображення на надгробках, які найдовше зберігали республіканські традиції (наприклад, надгробок Фуріев в Капітолійському музеї, «Катон і Порція»).

Портрети Юліїв-Клавдіїв

За наступників імператора Августа — правителів з династії Юліїв-Клавдіїв, класицистичний напрямок у портреті зберігається. Традиційним стає зображення обожненого імператора. Також популярні портретні статуї у вигляді стоячих героїзованих фігур (Германік, Лувр). Але все ж тіберівський класицизм виявляється холоднішим, ніж августовський. З передового мистецького спрямування, яке відображало ідеали часу, воно перетворюється в академічне і абстрактне. Риси обличчя найчастіше ідеалізовані

З 40-х рр. поступово відроджується інтерес до передачі індивідуальних особливостей людини, менш помітною мірою в портретах епохи Калігули і більш очевидно в Клавдіївську. Відомий приклад — статуя Клавдія в ротонді Ватиканського музею, де він зображений в образі Юпітера у вінку. Очевидним є дисонанс між ідеалізованим класичним тілом і портретною головою літнього чоловіка. Подібна реалістичність (відстовбурчені вуха, зморшки тощо) вперше з'являється у портретах імператорів. В епоху Нерона триває розвиток реалістичного напряму, і навіть з офіційного портрета зникає ідеалізація. Скульптори прагнуть до максимальної подібності та передачі характерів. Портрет епохи Клавдія і Нерона вважається перехідним від августівського класицизму до мистецтва Флавіїв.

Портрети Флавіїв

Стабільна епоха правління династії Флавіїв призвела до чергового зльоту культури, який торкнувся і портрета. Хоча реалізм залишається основною рисою римського портрета протягом всієї епохи його розвитку, флавієвський портрет використовує власні прийоми — динамічні і просторові композиції, тонка передача фактури при збереженні звичайної чіткості побудови. Майстри черпають натхнення і з елліністичного грецького портрета. До кінця періоду мальовничість, яка є однією з головних особливостей стилю цього портрета, все більше посилюється. «Флавієвські майстри не зупинялися на передачі старечих осіб; вони зображують і молодих жінок, милуючись своєрідністю їхніх рис і красою. Ці портрети менш суворі, ніж класицистичні портрети епохи Августа, вони повнокровніші, у них відчувається живий темперамент і жіноча чарівність портретованих».

Багато портретів флавієвського часу зображують представників уже середнього стану, а також багатих вільновідпущеників. У період Флавіїв портретні голови зображувалися зазвичай погрудними, з прямою спиною.

Виділяють періоди:

Ранньофлавієвські портрети (епоха Веспасіана і його першого сина Тита) Пізньофлавієвські портрети (епоха Доміціана; велика витонченість у передачі внутрішнього світу людей і менш цілісний і здоровий погляд на життя)

А також напрямки:

прогресивний і реалістичний ідеалізуючий і класичний (монументальні статуї, офіційна скульптура)