Воло́дарка (історична назва — Володарев, ) — селище в Україні, у Білоцерківському районі Київської області, адміністративний центр Володарської селищної громади. Розташоване на обох берегах річки Рось (притока Дніпра) за 35 км на південний захід від міста Біла Церква. Через селище проходять автошляхи та . Населення становить 5 708 осіб (станом на 1 січня 2022 р.).
Історія Перша літописна згадка про селище Володарев належить до 1150 року, під час міжусобної боротьби за великокнязівський престол у Києві. У 1150 році галицький князь Володимирко Володарович рушив у похід, щоб допомогти своєму сватові, князю Юрію Довгорукому, оволодіти Київським престолом. У Києві тоді володарював князь Ізяслав Мстиславич. «І прийшла Ізяславові вість, отже Володимирко перейшов Бололове і іде повз Мунарев до Володарева»,— говориться у ЛітописіПохилевич Л. Сказання про населені місцевості Київської губернії.
Напевне, ця згадка у давньоруських джерелах взята за основу виникнення селища й, імовірніше за все, пов'язана зі словами «володіти», «володар», «власник», «можновладець», той, хто стоїть на чолі краю. З назвою міста пов'язують і виникнення сьогодні поширеного прізвища Володарських.
В центрі поселення, на лівому березі річки Рось, навпроти гирла річки Торц, знаходяться залишки зруйнованого городища — залишки давньоруського Володарева, згаданого в літопису під 1150 роком. Від часів Київської Русі на околицях селища збереглися два кургани — Орлиха та Царева МогилаТрехверстная карта Российской Империи//Карта Шуберта ряд XXIV карта 8.
Боротьба з кочівниками доби раннього Середньовіччя становила одну з основних політичних проблем Київської Русі, яка щойно вийшла переможницею у протистоянні з Хозарським каганатом. Тому будівництво захисних оборонних ліній стало життєвою необхідністю. І князь Володимир побудував на цій території вражаючі земляні вали з укріпленими фортецями. Справу батька продовжив його син — князь Ярослав. Він збудував Пороську оборонну лінію вздовж Росі (по її середній течії). Ця лінія стала продовженням Дністровської і слугувала для захисту від набігів кочівників.
Територія району неодноразово ставала ареною кривавих боїв між жителями Поросся та кочівниками. Аналізуючи Іпатіївський літопис, М. С. Грушевський зазначав що влітку 1150 р. Половці після успішного набігу на Поросся були побиті Ярославом Ізяславовичем і галичанами між Мунаревом і Володаревом; багато кочівників було взято в полон.
Володарка відігравала значну політичну роль в епоху Київської Русі і мала неабияке значення у торговельних операціях українського суспільства, оскільки через Володарев пролягав шлях до Галича, що з'єднував столицю давньоруської держави із заходом.
Зазнав Володарський район і вторгнення на свою територію монголо-татар. Перепочивши рік у степах, татари у 1240 р. переправилися через Дніпро і рушили на захід, змітаючи оборонні лінії Київщини. Першими були знищені Юр'їв (Біла Церква), Тарфиськ (Кагарлик), за ними інші українські городища, у тому числі і Володарев.
У середині XV ст. Володарка належала Київському замку. В ревізії замку за 1471 р. вказано, що в поселенні налічувалося тільки 10 дворів, які щороку сплачували 4 копи грошей з «диму» і ніяких повинностей, крім військової не відбували.
Навесні 1482 року орди татарського хана Менґлі I Ґерая завдали Київщині нищівного удару. І Володарка знову зникла, більш як на 100 років зі сторінок історії.
Річ Посполита
Після Люблінської Унії (1569 р.) ці землі все ще залишалися пусткою. Щоб повернути землі до життя, польський король Сигізмунд III з дозволу сейму починає роздавати універсали на право володіння пусткою. Так землі переходять у володіння великих магнатів, шляхти, посилюється вплив католицизму на населення.
З подіями XVI — початку XVII століття пов'язана поява на карті району ряду населених пунктів: Гайворону (1590), Капустинець (1616), Рудого Села (1622), Березни (1616), Зрайок (кінець XVII ст.), Тадіївки (2 пол. XVII ст.), Завадівки (поч. XVIII ст.), Ожегівки (XVIII ст.).
Оскільки в цей час відбувалося своєрідне освоєння земель Володарщини, то сюди переселялась велика кількість простих польських родин, які компактно оселились на проживання.
1594 року через Володарку проїжджав Еріх ЛясотаН. В. Кривець, І. М. Кулинич. Лясота (Ласота) фон Стеблау // посланець німецького імператора Рудольф II до козаків Запорозької Січі. В своєму щоденнику він записав:http://www.svit.in.ua/kny/bookla.htm Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева
У квітні 1594 року:
У липні 1594 року:
Жителі Володарщини не були осторонь і в національно-визвольній боротьбі. Вони брали участь у повстанні Криштофа Косинського (1591), повстанні Северина Наливайка (1594—1596), у визвольній війні 1648—1657 рр., підтримуючи Б. Хмельницького та братів-козаків.
Як зазначає історик Іван Крип'якевич, Володарщина була одним із центрів організації повстань на Київщині. Польські шляхтичі в XVII ст. називали місцеве населення «гніздом характерників».
У 70-80 роки XVII ст. Володарщина знову знелюдніла, перетворившись на пустку, чому сприяв «Вічний мир» (1686 р.) між Річчю Посполитою і Московією. Тоді Володарщина стала нейтрально незалежною зоною між двома державами. І тільки під кінець XVIII ст. Володарщина стає центром ключа, що склався з Володарки, Завадівки, Петрашівки, Гайворона, Казимирівки (Надросівки), Березни, Антонова (Сквирський р-н.).
Уродженець Володарки гайдамацький ватажок Мартин Тесля 1750 року організував загін проти польської шляхтиШевченко Л. В. Володарка // — с. 615 і захопив Володарку та Білу Церкву, яка на той час була найсильнішою польською фортецею. При підступі загону до Білої Церкви її залога утекла разом з комендантом та губернатором. В районі Володарки діяв ще один отаман — Павло Таран.
Російська імперія На початку XIX ст. Володарка перетворюється у великий населений пункт, якому у 1812 році надається статус містечка зі своїм самоуправлінням.
За свідченнями Л. Похилевича, тут проживало 3243 жителів, котрі займалися ремеслом і торгівлею. Ремісники мали майстерні з виробництва капелюхів, гончарних та кравецьких виробів. Раз на 2 тижні у Володарці відбувалися ярмарки, щорічні обороти яких досягали 5200 крб. Тут продавали хліб, худобу, свиней, ткацьку сировину, сукно, шкіри, дерев'яні вироби та ін.
До середини XIX ст. у Володарці вже функціонували вальцьовий млин, суконна фабрика, винокурня, пивоварний завод. Зокрема, на суконній фабриці в 1840 р. було вироблено 4 тис. аршин сукна та фланелі. На базі винокурні було збудовано Городище-Пустоварівський цукровий завод і в перший рік існування (1884 р.) вироблено 2 тис. пудів цукру. В багатьох селах району з'явилися перші молотильні машини, вітряки, крупорушки.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Володарської волості Сквирського повіту Київської губернії, мешкало 1269 осіб, налічувалось 170 дворових господарств, існували православна церква, костел, католицька каплиця, 2 єврейських молитовних будинки, школа, аптека, 8 постоялих дворів, 6 постоялих будинків, 16 лавок, 2 водяних млини, пивоварний завод, сукновальна фабрика, відбувались ярмарки через 2 тижні.
Перша половина XIX ст. в районі була пов'язана з посиленням експлуатації селян, які внаслідок надмірної панщини й поборів терпіли великі злидні.
Одним з найгостріших проявів протистояння між селянами і поміщиками перед реформою 1861 року став антикріпацький рух, відомий під назвою Київської козаччини (1855). Центром Київської козаччини на Володарщині вважається село Березна. Там виникло повстання. Проте невдоволених було утихомирено солдатами Сквирської саперної роти.
На початку XX ст. на Володарщині знову загострилися класові суперечки. В травні 1905 р. страйкували робітники поміщицької економії у Володарці та робітники у Пархомівці, які працювали над зведенням Покровської церкви. Вимоги страйкуючих мали економічний характер.
Визвольні змагання Після лютневої революції 1917 р. селяни Володарщини намагалися самостійно вирішити питання про землю. Однак їхні спроби припинилися козаками Центральної Ради, які прибули зі Сквирської повітової управи. Майно більшості поміщиків було пограбоване, а самі господарі повтікали.
У лютому 1918 р. Володарщина була звільнена німцями від російських окупантів. Непродумана земельна політика уряду гетьмана П. Скоропадського незабаром призвели до повстання в Україні.
Жителі Володарщини брали участь і в антигетьманському заколоті. Вони роззброїли міліцію Володарської канцелярії, а згодом декілька загонів подалися до Таращанського повіту, який став центром повстання. Одним з організаторів руху проти гетьманської влади став житель с. Березна М. Т. Загородній.
У серпні 1918 р. червоні повстанці захопили Володарку, однак під наступом переважаючих сил гетьманської варти змушені були відступити.
30 липня 1918 року повстанські сили загонами О. Лещенка і С. Піскуна під керівництвом Федора Гребенка, лідера Таращанського повстання, розбили німецький гарнізон, після чого залишилися в містечку на відпочинок до ранку наступного дняБондаренко Олександр, Бондаренко Іван. Повернення із забуття. — К.:"Український пріоритет", 2012.
Наприкінці 1918 року — на початку 1919 року Володарщина стає ареною протистояння між більшовицькими військами Щорса М., Боженка В. і військами Директорії УНР. У Володарці створюється волосний ревком, який починає впроваджувати Декрет про землю. Про серйозність класового протистояння свідчить запеклий бій між загоном більшовиків М.Загороднього та військовим підрозділом армії УНР на чолі з отаманами Соколом, Залізняком. Більшовиків було вигнано з Володарки, однак незабаром самі загони повстанців було розбито в районі сіл Петрашівки, Городища-Пустоварівського.
Влітку 1919 року армія Директорії УНР об'єднана з УГА проводить контрнаступ на Київ і займає Володарку.
Восени 1919 року Володарка опиняється на нейтральній смузі воюючих армій. Тоді, восени 1919 року, сотник Станімір, призначений тимчасовим виконувачем обов'язків командира 8-ї Самбірської бригади Галицької армії, 10 вересня дістав наказ від генерала Кравса, зміст якого повністю спростовує твердження, що група Якіра могла вдарити по тилах українських частин: «XIV совєтська армія пробивається з-під Одеси на північ, i її частини знаходяться вже між нашим та денікінським фронтом, та під Володаркою переправляються на другий берег річки Рось. 8-у бригаду негайно відмаршувати до села Топори, там нав'язати зв'язок з от. Соколом і разом з його повстанцями вдарити на большевиків»Станімір О. Українська Галицька армія в боях з армією ген. Денікіна // Українська Галицька армія: У 40—річчя участі у Визвольних змаганнях: Матеріали до історії. — Вінніпеґ, 1958. — С.480.. Проте зупинити частини групи Якіра й відкинути їх у бік Добровольчої армії 8-а Самбірська бригада й повстанці отамана Сокола не змогли, оскільки група Якіра, форсувавши річку Рось, 14 вересня 1919 року пройшла містом Сквирою, перетнула залізницю Попельня — Фастів і вийшла до Житомира.
1919 року на Київщині 6 разів змінювалася влада, а тому на території Володарщини селяни, знемагаючи від грабежів, організовували загони самооборони. Втомлені війною і нездійсненими обіцянками різних властей, вони були згідними підтримати будь-який порядок, забезпечити бодай якусь стабільність.
Навесні 1920 р. Володарщину, відповідно до Варшавської угоди., було зайнято союзницькими військами Польщі та УНР. В травні відбувається Битва під Володаркою. В червні 1920 року край окуповано більшовицькими бандами — «Першою Кінною армією». На довгі роки встановлюється російський окупаційний режим.
Радянський Союз За роки визвольних змагань Володарський край був зруйнований, знекровлений. В районі панували економічна і політична кризи. І лише тимчасовий відступ більшовиків від соціалістичних методів будівництва, запровадження нової економічної політики повернув справи на краще. Елементи приватного підприємництва, які було впроваджено, сприяли поступовому відродженню промисловості, пожвавленню торгівлі.