Глева́ха — селище в Україні, центр Глеваської селищної територіальної громади Фастівського району Київської області. Розташоване за 10,5 км від Києва на річці Глеві. Через селище проходять автомобільна дорога міжнародного значення та Південно-Західна залізниця. Станом на 2024 рік у селищі мешкало 8914 осібinfo/strategiya.
Уперше в історичних документах Глеваха згадується в 1471 році, коли в ній мешкало 8 сімей. У 1790-х роках село Глеваха стало волостю. 1957 року за рішенням Київської обласної ради в селищі відкрито обласну психоневрологічну лікарню . У 1976 році Глеваха отримала статус селища міського типу, у 2024 році стала селищем. З 1982 року в селищі працює науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Євгена Патона НАН України. 2019 року стала центром новоствореної Глевахівської селищної громади.
Розташування Селище Глеваха розташоване за 10,5 км на південний захід від Києва в північно-східній частині Фастівського району, на межі двох природних зон мішаних лісів і лісостепу. Територія населеного пункту поділяється Південно-Західною залізницею на дві частини: східну і західну. У селищі розташовані чотири залізничні зупинки. На сході селища проходять автошляхи Київ — Одеса та Київ — Васильків.
На півночі селище межує із селом Іванків та землями Боярської громади Фастівського району, на північному сході — із селом Мархалівка, на сході — із селами Зелений Бір і Крушинка, на південному сході — з містом Васильків, на півдні — з авіабазою Васильків, селами Путрівка, Крячки та Кобці, на південному заході — із селищем Калинівка і селом Кожухівка, на північному заході — із селом Малютянка.
Назва Назва Глеваха походить від назви річки Глеви (від слова глевкий — сирий), яка протікає через сільську частину Глевахи і яка раніше мала дуже глинисте річище. За спогадами корінних мешканців, після дощів дорогу в долині річки розмивало, і вози з товаром, що їхали до Києва, загрузали на довгий час у глині.
Раніше річка впадала в Бобрицю, що є притокою Ірпеня. У наш час Глева має вигляд струмка з кількома ставами.
Оскільки селище багате на глину, один із кутків сільської частини Глевахи зветься Глинянкою.
Історія Селище Глеваха має давню історію, яка почалася ще на початку першого тисячоліття.
Давній час Як свідчать археологічні джерела, заселення території селища почалося ще в добу бронзи. На території сучасної Глевахи було знайдено курган XI ст. до нашої ери. У ньому було виявлено поховання вождя місцевого землеробського племені. У цей час завершився процес суспільного поділу праці, інтенсивно розвивається орне землеробство і скотарство, формуються і розвиваються ремесла, використовують упряжного коня і колісниці, виділяється племінна верхівка, парна сім'я, виникають великі етнокультурні утворення.
Знайдений посуд представлений мисками, чашками, тюльпаноподібними горщиками, орнаментованими валиками, нарізками та відбитками шнура, що утворюють різні геометричні фігури. Племена, що населяли територію селища відносяться до східнотишинецької культури ХХІІ—ХІ ст. до н. е. і були скотарсько-землеробськими. Вони займались підсічним землеробством, мали дерев'яний плуг і запряжку волів.
Добу раннього заліза або скіфські часи VII ст. до н. е. — IV ст. н. е. представлено курганним похованням VI ст. до н. е. Курган був розкопаний у 1950 р. археологом О. І. ТереножкінимС. А. Скорий. Глеваха // . При розкопках виявлено поховання знатного скіфського вождя. Знайдено велику кількість речей: глиняний посуд, бляшки від кінської вузди, бронзова підвіска від обушка, шпильки, цвяхоподібна сережка, намисто, наконечники до стріл, меч-акінак.
Середньовіччя Пізніше, в ранньослов'янські часи, на території Глевахи проживали люди в укріпленому городищі, розкопаному археологами в північно-західній частині селища. Знайдено велику кількість кісток різних тварин, зерна ячменю, жита, проса, пшениці. Розкопали велику гончарну майстерню з готовим посудом: глечиками, кухлями, мисками. Це говорить про те, що давні жителі були не тільки землеробами і мисливцями, але і вправними гончарями.
У часи Київської Русі через територію селища пролягав дуже важливий шлях із Києва до Василькова і далі на Білу Церкву. Ця дорога в давнину називалася Битий шлях. Сьогодні пам'ять про давні часи зберігається в назвах вулиць(вул. Новий Шлях) та залізничної зупинки «Шляхова». Життя на території селища в ті часи то завмирало, то відроджувалось через постійні набіги з півдня кочових племен.
Після монголо-татарської навали в середині XIII століття людське життя не припинялося. З початком XIV століття, коли землі Київщини ввійшли до складу Литовсько-Руського князівства в 1362 році село розрослося. Глевахою володів київський шляхтич Семен Гринкевич (Гринькович), який в грудні 1561 року продав за тридцять кіп грошей литовських селище Гливайкоє (Гливаха) Михайлівському монастирю «для богомолія своего и родителей своихъ вечыстого»володіння Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві та його околицях.
Козаччина Десь в цей час в кінці XIV — на початку XV ст., в урочищі «Глинянка» з'являються перші поселенці землеробів і мисливців. Стоп. А доба бронзи? Територія селища в той час була вкрита густими дубовими та сосновими лісами, в яких водилось багато різних звірів. У навколишніх річках та озерах було багато риби, водоплаваючих птахів. Кількість жителів зростала повільно і край окультурювався поступово. Основним знаряддям було землеробство, а також полювання на бобрів та заготівля їхнього хутра, що в той час приносило значний прибуток.
Саме ця обставина і привернула погляд литовських князів. Своєю грамотою литовський князь у 1471 році передає навколишні землі разом із селом Глевахою у власність державцю (поміщику) Гриньковичу — зем'янину. Право на ці землі Гриньковича та його нащадків не раз підтверджувались польськими королями Сигізмундом ІІІ, Стефаном та Владиславом IV.
Уперше в історичних документах Глеваха згадується в 1471 році, коли тут жило 8 сімей «…по месту это село на реке Глеваха в Киевском землевладении. 8 семей ходили на толоку в Белгород. В 1471 году было 8 человек свободных от военной повинности и подьемщины.Белгород — сьогодні це село Білогородка Києво-Святошинського району.
В 1565 році 20 грудня Києво-Михайлівський монастир купив село Глеваху із усіма угіддями у державця Семена Гриньковича — зем'янина, за 30 кіп литовських грошей. Кордони земельних угідь, які стали належати монастирю, були визначені князем Костянтином Острозьким у грамоті від 20 жовтня 1586 року. Межі земель були такими:»…від річки Віти, нижче греблі, долиною до Білоцерківської дороги. Дорогою до кургану на Білоцерківському полі і на Глеваський ґрунт. Далі межа іде від Богушевого оборка до річки Оленівки, потім по річці Бобриця вниз до впадіння в неї річки Глевахи. Далі руслом Глевахи до річки Бобер та до валу під городище Будаївку. Далі валом через ліс до річки Віта, де межа починається".На початку XVII ст. ченці Києво-Михайлівського монастиря руками Глевахівських селян побудували на річці великий двоколісний млин. Він знаходився нижче по річці за три версти від Глевахи. З часом біля млина виник хутір Малютянка, який вважався частиною Глевахи. Під час національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького чоловіче населення взяло до рук зброю і пішло в козацьку армію воювати з шляхтою, а жінки і діти пішли в Будаївку і в Білогородку, і на хутір Малютянка. Через село неодноразово проходили як козацькі, так і польські війська, і село було повністю знищене. Перші роки після війни в селі ніхто не жив.
Новий час І тільки наприкінці XVII ст. в селі починає відроджуватись життя. В роки Руїни? Після приєднання Київщини до Росії село Глеваха переходить у власність казни монастирських володінь, а пізніше — в державну казну. Жителі села стають державними селянами. Вони традиційно займаються землеробством, скотарством, мисливством, бджільництвом. Розвинені деякі ремесла: ткацтво, теслярство, лимарство (виробництво кінської збруї).
Ось як описує заняття населення на початку XIX ст. француз Де ля Фліз: «Населення Глевахи займається землеробством та розведенням свійської худоби. Найбільше висівають жита, ячменю вівса, а ще — гречку, сочевицю. Багато конопель, з пряжі яких роблять полотно, а з нього одяг. Окремі селяни мали пасіки. У селі Глеваха було на той час п'ять ремісників: чотири ткачі і коваль». Кузня стояла біля ставка в центрі села.
В 30-х роках XIX ст. село Глеваха стає волостю. Тут знаходилась волосна управа, сільське училище та запасний магазин із хлібом. У 1838 році було зроблено перепис жителів села та їх господарів. У селі проживало 581 чоловік і 644 жінки, які займались землеробством та тваринництвом, розводили домашню птицю. В селі нараховувалось 138 хат.
Реформа 1861 року майже не змінила становище селян. В 70-х роках на заході села будують залізницю Київ-Фастів, що значно змінила життя жителів села. А не реформа! Частина чоловіків іде працювати на залізницю, в депо станції Боярка. Починає зростати кількість населення. За даними Київського статистичного комітету у 1900 році в селі Глеваха було 495 селянських дворів з кількістю жителів — 2345 чоловік. Великих землевласників в селі не було. Найбільше землі мав місцевий піп — 50 десятин та сім'я Чубиків — 24 десятини. Ще 10 чоловік мали по 12 десятин. Інші володіли від 4 до 6 десятин орної землі. Цього вистачало щоб утримувати сім'ю і господарство. Багато жителів Глевахи йшли працювати на підприємства Києва та на залізницю. Більшість населення була неписьменною, хоча в селі працювала початкова школа, де викладав всі предмети один учитель.
Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці с. Глеваха (приписне с.* Малютянка) XVIII ст. — Київської сот. і п., з 1795 р. Васильківського пов. Київського нам., з 1797 р. Київського пов. і губ.; ХІХ ст. — Глеваської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/hlev_001.xml
ХХ століття Революційні події 1905—1907 років не оминули і Глеваху. У селі 5 жовтня 1905 року відбувся єврейський погром. Жителі села, хоч і не брали особисто участь у ньому, але і не осуджували погромників, які прибули в село із Боярки. Політичними справами селяни цікавились дуже мало. Хоча житель села Прокіп Федорович Снігир був обраний депутатом 4-ї Державної Думи.
В 1914 році почалася Перша Світова війна. Багато чоловіків забрали до армії і відправили на фронт. Чому йде війна, за що воюють, селяни не розуміли і бажали одного — щоб війна скоріше закінчилася. Зречення царя в 1917 році в селі зустріли по-різному: одні розгубились, інші раділи, що може швидше закінчиться війна. Але цього не сталося. Жителі села поверталися (дезертирували) додому з фронту, але й тут спокою не було. Йшов процес становлення української державності. Під час І війни Радянської Росії проти Української Народної Республіки багато глеващан пішли в українську армію, щоб захистити свою державу, придушити виступ більшовиків на заводі «Арсенал» в Києві. У той же час житель села Кіндрат Романович стає більшовиком - на бік ворога. Поступово село ділилося на два ворожих табори. Під час німецької присутності (1918 р.) частина жителів іде в повстанські загони, які потім стали на бік Директорії; що утворилась у Білій Церкві. Після встановлення влади Директорії багато чоловіків було мобілізовано в українську армію УНР. Під час визвольних змагань, односельчанин Марко Шляховий, він же отаман «Кармелюк», базував в урочищі Кладова неподалік села Дзвінкова повстансько-селянський загін, який вів бойові дії проти окупантів-російських більшовиків.. З 1920-го — під більшовицькою владою.16 лютого 1919 року село було окуповане червоними. Сільську раду очолює більшовик Микита Феодосійович Гайдай. Жителі села, які були проти більшовиків, пішли до повстанських загонів Сіненка і Гайового.